Лель №02 [Сергій Чирков] (pdf) читать постранично

Василь
ХАЛАХУР

«Стан
свідомості»

Стоїть
перед
люстром
і

роздягаєтьсь
уявляючи
себе
жінкою

Не
ш окуйтеся
будь
ласка

це
такий
стан
свідомості

«3 $
& а

, '-v?'---- ; I d

Ю рій КОХ.
«Різдвяний автопортрет»,
1980 р.

Н о в е л а
Я був поверж ений самим її ім’ям.
Яна. Я — на. На. Така одверта про­
позиція. З перш ого погляду. С ловес­
ною сухозліткою, котра обсипалася з
її ж иттєлю бних, одверто виквітлих
пуп’янків губ, вона мовби прикрива­
лася, але тільки дражнилась, як драж­
нять
начинені
сексуальною
ви бухівкою тіла, л ед ь п ри х и щ ен і
н ап ів п р о зо р и м п енью аром : ні, не
в а р т о , н а в іщ о , щ о з т о г о , а н а ­
справді — ну, спробуй, що, несила,
кишка затонка?
Вона говорить, говорить, а в очах
займається полум’я, губи жонглюють
соромітними чудесами і ніжка б’є об
ніжку, вони сходяться і розходяться,
ці білі манкі ворітця: вхід — входу н е­
ма. І є один тільки вихід — вп’ястися
пальцями, зубами в пружну м ’якизну,
розвести стулки-розтулки, і в розчах­
нуті ш и р, гл уби ну — п ір а тсь к и м
б ри гом , р о зтр и в о ж и ти , зб ри ж и ти
мліюче єство, відшторити завісу одя­
гу: «Вистава починається, панове!».
Ні, я її сперш у не хотів, хотів суто
абстрактно, надто чітко все вчитавши
межи рядків...
Ч а д н а к а в ’я р н я , с п е ц и ф іч н а
к л іє н т у р а , р о з п а л е н а в и н н и м и
випарам и, серед н еї губишся, як у
лісі. Тісно, нас стискають щ е дужче,
силоміць приклеюють одне до одного
проти наш ої волі. Сперш у боком до
боку, стає гаряче, температура близь­
ка до кипіння, і треба пити на брудерш аф т. Пругкі язи ки в розімкнутих
ротах одразу пристроїлись валетом,
зам ету ш и л и ся, всм октую чись і
виштовхуючись, рвучись, мов з при­
в’язі, і поки щ о обачно тримаючись її.
Я зрозумів її з перш ого поцілунку.
П ерш а спроба — і такий жар...
— М ене навчив так цілуватись чо­
ловік.
— Але не з кожним стрічним.
— Ти не кожний стрічний. У тобі
щ ось є... Правда, навіщо воно мені?
Слова словами, а рука вж е впала на
р о зкіш н и й розд вій її стегон, ледь
прихищ ених тонким ш овком, і Яна
в е л и к о д у ш н о д о з в о л я л а со б і не
помічати мого скрадливого пласту­
вання вгору — все вищ е й вищ е, аж
поки далі нікуди, а коли помітила, не
п р о г н а л а , п р и п ’ял а м ою долон ю
своєю: «Не треба».

Н едопита пляш ка коньяку вкла­
дається в торбинку. Вулиця, завчасу
спорожніла, присм ерк дерев, і стом­
л е н и м и х о р т а м и м а ш и н и в ід ч е­
пилися від нас. Троянда од самітньої
квіткарки розквітла біля грудей Яни.
Квапливий, мовби нерішучий переступ б л а г е н ь к о ї з а г о р о ж і, і з а о ­
хотливий згин старого в’яза приймає
нас до себе, мов у крісло.
Л истя
п о ж о в т іл о
і трохи
о си п а л о сь . Й ого зо л о то і зо л о то
т р у н к у ... Н іж н іс т ь ч е р е з п о с е ­
редництво теплого вологого горляти
пляшки, і ось вона вж е не потрібна,
губи до губ приходять навпростець.
Теплий бархан її персів, спантеличе­
но шукаємо одне одного і знаходимо
на горе собі, на втіху. О слизнувш ись
на лагідному оксамиті її шкіри, пальці
заблукую ть у трикутном у кущику,
з-під якого бере початок невмирущ а
криничка.
Під раптовим ковпаком темряви
розпусна троянда квітне й квітне на
сухому сучку. Яна, р о з’ятрена моїм
язиком, п’є вже з іншого джерела.
Не встояти, спробуй втримайсь, і
нащо... Однак розпинати таку жінку
на опалому листі?
— Я знаю , я все знаю ... Я тебе
відчуваю, як себе. Ходи до мене...
— Але як?
— О так, отак... О божечку, вж е
п ізн о . Д о д о м у ч а с. Т и ж хоч не
покинеш мене саму?
На вулиці вона згадала про троянду.
І я подерся крутосхилом, темно, не
зн а ти стеж ки до н а ш о го н е­
рестилищ а, проте невидимі імпульси
к л и ч у т ь і к л и ч у т ь - м е н е , н іб и
радіомаяк. І ось вона, забута. П е­
люстки гаряче розкриті, збудлива і
ніжна, троянда невтримно притягує
мене, і я цілую її ніжно й жагуче —
достоту Янине лоно...
Х олостяцька квартира на восьм о­
му поверсі, Яна тут гостя, але і я почу­
ваюся гостем у храмі Венери.
— У мене година, одна лиш е го­
д и н а ,— н ет ер п е л и в и тьс я, н атякає
Яна.
Під одягом гольфстрімне струму­
вання тепла, легкі пасати від маяння
її одежі. Як це збагнути, осягнути —
вхідчини в нову жінку, пірнання в непрозирні глибини зоряного плеса?
Без весел, без стерна плинеш з на­
пруженим вітрилом, занурю єш ся і
р о зти н аєш ф о р ш тевн ем буруни й
літепла. Усе раптово викінчується і
починається знову, пальці і руки, на­
тягнуті п ’ял ьц і, п ’ян к е рукоділля,
ш иття-виш иван н я, плетиво вигад­
ки... Незнані п’яді, невситима спрага,
стоглавий голод.
— Тут, тут і тут... А я ще не знала, не
© «Лель», Київ, 1992.

Засновники: фірма «Довіра» і
С. М. Чирков
(свідоцтво про реєстрацію:
серія К П № 579).
Видавець: фірма «Довіра».
Головний редактор С. М. ЧИРКОВ.
Редакційна колегія:
В. П.