Загибель Уранії [Микола Олександрович Дашкієв] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (129) »
Микола Дашкієв ЗАГИБЕЛЬ УРАНІЇ
Відомим і невідомим, близьким і далеким — усім, хто бореться за мир і життя на Землі, — з надією та вдячністю присвячуєАвтор
Частина перша ЗЕМЛЯ І НЕБО
Розділ I По павутинці через безодню
Морок, густозоряний морок довкола… Нема йому ні кінця, ні краю — залягла на всі боки оксамитова безодня, поцяткована незліченними гострими промінчиками. Не мерехтять зорі, сяючи пронизливо й холодно. Ніщо ніде ані ворухнеться. І панує над усім тиша — чорна віковічна тиша міжпланетної порожнечі, де кожен звук помирає до свого народження. Морок, нерухомість і тиша… Мабуть, саме в них втілено нескінченність часу і простору. Буття чи небуття — який їх смисл отут, де зітерто грань між секундою і вічністю, а найбільше чи найменше однаково жалюгідні перед безмежністю? Тут немає ні правди, ні кривди, ні істини, ні омани. Тут первісна матерія виступає в усій своїй огидній наготі — тупа, холодна, байдужа до всього. Але що то за цяточка ледь-ледь мріє посеред давкого мороку? Що за дивне скупчення атомів у абсолютній порожнечі міжпланетного простору? Якісь шаруваті оболонки… Вихори енергетичних полів… Теплове випромінювання… Вона не має права на існування, оця порошинка, яка так дерзновенно повстала проти найголовнішого закону природи — закону наростання ентропії!.. Все мусить розпастись на найдрібніші часточки. Все повинно розчинитись в одноманітності хаосу, зникнути в мороці й тиші. Такий закон! Але порошинка в міжпланетному просторі не хоче скорятись законові. Вона існує і всіма силами прагне продовжити своє буття. Та тільки дуже гіркою ціною дістається їй кожна секунда існування! Це — людина в скафандрі космонавта. Людина задихається. Її груди жадібно хапають повітря, а воно — рідесеньке. Спазми перехоплюють горло. Глухо видзвонюють у скронях дзвони. Важко гупає серце. Аж печуть легені, благаючи кисню… А життєдайна киснево-гелієва суміш лише ледь-ледь струменить з редуктора. Можна вмить урвати цю муку — досить бодай на півоберта відкрутити повітряний вентиль. Отож людина й смикнулась до вентиля на грудях скафандра, однак рвучко зупинила рух. Роздратовано промимрила: — Ні, ні!.. Тримайся, друже Айт! Замість попустити повітряний струмінь, чоловік прикрутив вентиль ще дужче. Коли й досі було сутужно, то тепер стало нестерпно важко. Наставала межа, за яку не переступить жодна жива істота. Без їжі можна протриматися місяць, без води — декаду, а без кисню — лише кілька хвилин. — Тримайся, друже Айт, — над силу шепотіли сині губи. — Якщо ти загинеш — містер Кейз-Ол і за вухом не почухає! Він не має права загинути! Він не має права на смерть!.. Тільки ця думка й підтримувала чоловіка в запеклій боротьбі з самим собою. А боротьба справді була страшна. Замість п'яти балончиків кисню, які видавались каторжникам на добу, Айт одержав два. Таке витончене катування могли вигадати лише садисти, нелюди: змусити людину обмежувати саму себе в найголовнішому — в диханні! Два балончики кисню… Їх вистачить менш як на півдоби нормального дихання. А тоді — смерть. Якщо хочеш жити — розтягни цей запас на добу: загвинти вентиль майже до краю, хапай ротом ледве розбавлений киснем гелій, стогни, мучся, але не спокушайся дихнути на повну силу. А не хочеш — як хочеш. Тільки смикни за важіль — і розкриються груди скафандра. Швидка, легка смерть — космічна холоднеча міжпланетного простору вбиває миттєво. Але Айтові вмирати не можна. «Дихати, щоб жити!» — стогнуть легені. «Жити, щоб помститися!» — гупає серце. Це була нечувана жорстокість: тільки за невиконання денної норми виробітку наглядач Орт запроторив Айта в карцер. А втім, цього слід було сподіватись: недарма ж суддя сказав, що навіть каторги для такого злочинця, як інженер Айт, замало. Карцер… Ні, звичайний карцер у найстрашнішій з в'язниць був би раєм порівняно з оцим ув'язненням у безповітряному просторі, в світі невагомості. Там можна вільно дихати, можна зробити хоч крок, хоч півкроку. А тут борсайся, як жук на мотузці, — не просунешся вперед ні на дюйм. Тільки ракетна злагода надає можливості вільно рухатись у світі невагомості, але в скафандрах каторжників, звичайно, ракетниць нема. Добре, що хоч не зняли обертальних дисків. Біля пояса, нижче кисневих балонів, Айт намацав ручку центрифуги. Звісно, не варто було б витрачати енергію, а отже й кисень, на зайву фізичну роботу. Але він уже не міг лишатись обличчям до зоряної безодні. Хотілося востаннє глянути на рідну планету. Невеличкий масивний диск на скафандрі почав обертатися. І разом з ним, тільки в протилежний бік, повільно обертався Айт. Власне, він не помічав руху, але зорі зрушили зі своїх місць і попливли- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (129) »
Последние комментарии
19 часов 24 минут назад
19 часов 43 минут назад
19 часов 51 минут назад
19 часов 53 минут назад
19 часов 55 минут назад
20 часов 13 минут назад