Десь на Сході... [Олесь Будяк] (fb2) читать онлайн

ДЕСЬ НА СХОДІ...

Як не намагайтесь все єдно не знайдете сліди нашого маленького бесталанного містечка на мапі нашого такого ж сірого і такого ж багатостраждального регіону:одноманітне і вбоге,воно нічим не відрізняється від багатьох таких самих одноманітних і забутих Богом і людьми шахтарських поселень,що немов виразки обсіяли хворе тіло нашого краю,який невдовзі разом з цими усіма поселеннями та містечками відправиться в повне забуття.

Так склалося,що наше місто з'явилось на перетині Сходу і Заходу-мабуть це і стало відправним пунктом подій які відбувались впродовж куцої історії нашого міста.Скільки себе пам'ятаю місто завжди поділялось на Старий район,що знаходився з боку шахтарської столиці нашого краю та Західний мікрорайон який з'явився значно пізніше і заселений був не нащадками колишніх в'язнів,що збудували це місто,а рекрутами переважно з західної частини тієї країни до якої нас приєднали після падіння тієї Великої імперії пролетарів в якій ковбаса коштувала 2.50,пиво тридцять копійок і взагалі усі жили як у Леніна в кишені...ой!я не вірно написав-як в Бога за пазухой!Хоча яка принципова різниця?!

............ .......... ............. …………………………………………………………………………………………………

Коли я був підлітком і ходив до школи,то наша компанія ,що складалась переважно з хлопців які жили на нашому мікрорайоні з десятка старих п'ятиповерхівок,полюбляла збиратись в альтанках біля шахтного ставка,який розлився недалеко від нашої частини міста.В "центр"міста ми ще не наважувались приходити по вечорах,бо там можливі були сутички з представниками Західного мікрорайону та нашими старшаками. Щоб ідти в центр треба були гроші,яких ми не мали,а якби і були то існувала велика вирогідність,що його відберуть тіж самі"чужинці"з Західного,або наші ж таки старшаки і це ставалось набагато частіше.Ми зростали в суворі і важкі часи і нрави в нашому місті були суворі!Окрім того нам всім уже дошкуляв період статевого дозрівання,а так як в нашому місті кохання продавалось за гроші,котрих нам не вистачало,то нам нічого не лишалось як сидіти біля озера,курити цигарки,випивати перші сто грамів паленки та оповідати 'невигадані' історії про свої статеві подвиги.

Пам'ятаю, ми сходились туди в теплий час,бо в зимовий у нас були інші нички-в колекторі,в льосі однієї з п'ятиповерхівок,то що.

Діло було вже ближче к літнім канікулам:я в той вечір одинаком ішов до нашої альтанки ступаючи понад травневим гаєм і прислухаючись до співу птахів,що втомились за зиму від нудного пейзажу та каркання ворон і в своїх піснях виливали захоплення та привітання весні!На душі у мене було теж непогано не дивлячись на усі негаразди нашого невеселого життя,що з кожним роком робилось ще злиденнішим.Коли я підходив до нашої "хази",як називав її наш провідник Денис Кудрявцев(батько в нього усе життя тинявся по тюрмах і вважав себе неабияким авторитетом хоч потрапляв завжди за п'яні бійки і дебоши.Денис теж себе таким уявляв,тож і полюбляв використовувати усілякі незрозумілі словечки).Підходячи я чув як слово тримав Ринат,трохи дебільнуватий,туповатий та трусливий татарин:

-Так значіт,ета,-захоплюючи оповідав він,-ми с Даміром затягнулі ету кабилу в туалєт,на хуй!Закрилі

двєрі ізнутрі,на хуй!Ана,сука блядь,па началу виривалась,на хуй!Но патом,кагда ми сарвалі с нєйо труси і я достал сваю махіну ана,сука блядь,сама захатєла!-захоплено кліпав дебілкуватими очима оповідач.-В общем пол-часа ми єйо прєсавалі в два ствала-я в рот тикал,а Дамір сзаді пєрдоліл і патом мінялісь.Єй самой панравілась-прасіла іщо!А!І чуть нє забил-в паслєдній раз кагда єй палку ставіл у нєйо з пізди кров патєкла-целкай аказалась!-Не помітив як і забрехався цей не обтяжений зайвим розумом нащадок Чінгісхана.

-Та що ти пиздишь?!Ти ж казав,що до тебе її Дамір пер і у нього вона чомусь не'потєкла'?!Піздун!-помітив прорахунок Рината Артем,який у нас вважався за інтеллектуала,бо мав незрозумілу для більшости з нас пристрасть до читання книжок.

-Хто піздун?!Я піздун?!Сам ти піздун!-образився наш татарин.

-Так чого ти хуйню несешь:целкой била,кров пашла?!Як вона могла бути целкой якщо її перед тобой Дамір пер,а до цього пів мікрорайону?!

-А Дамір плохо єйо пер-нє да конца,паетому он єй нє сбіл-а я сбіл!Патаму шта у мєня длінєє!

Кудрявцев слідкував за цим спокійно,начеб то про щось своє міркуючи,але насправді він все слухав і щось там прокручував у своєму підступному мозку.Він був здатен на непередбачувані проекти цей курдюпель!

-Артем,а тєбє нє слабо будєт самому завтра в школє затянуть і ат'єбать каво-нібудь?

-Ти що?Ібанувся?

- Та он ссит!Он только на картінкє пізду і сіські відєл!-подав голос Льолік Мєдвєдєв.-Кніжний червь!

Льолік був справжнім уйобком-чмо,яке важало себе крутим,а насправді був трусливим шакалом який здатен був тільки на те,щоб шестерити перед старшаками та кидатись на самих слабких і беззахисних як це було прийнято у шакалів та гієн.Я і сам його не міг довго терпіти.

-Ну і пішов на хуй!-огризнувся Артем.

- Ти каго на хуй паслал?!-вирішив побикувать шестьорка Кудрявцева,але той припинив суперечку:

-Та тіхо!Заїбалі!Ну так как?Слабо?-вкрадливо як удав ,що гіпнотизує мавпу повторив своє питання

Денис.

-Ви що?Справді хочете таке уткнути?

-А пачєму нєт?Так что -бєрьошся ілі ссишь?-продовжував своє.

-Та ну вас!Хочете на нари,в пєтушатнік-мєня с сабой звать нє надо!-плюнув Артем та пішов.

-Ссикло!-кричав йому навздогін Льолік Мєдвєдєв.

......... ………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Справи в нашому місті почали погіршуватись після того як рухнула та Велика імперія до якої ми належали і від якої ми були відокремлені внаслідок того перевороту та приєднані до цієї країни.Незадовго до того ,наші батьки під гучний стукіт касок пройшлися по головних площах наших міст та дійшли до столиці тодішньої соціалістичної республики,а нині держави виборюючи собі додаткові пільги та гідної заробітної плати.Права виборювались під гучні крики:"Досить годувати дармоїдів!Самостіність!У-р-ра-а!" та запивалось великою кількістю горілки ,пива взагалі усього що горіло!Це і спровакувало подальший розвиток подій, що поступово привів до розколу імперії.Права свої вони вибороли,але їхніми вигодами не встигли вдосталь натішитися,бо йшли важкі часи...Насправді,їм тоді дуже подобалось страйкувати:не треба було їхать в копальню,а можна було отримувати платню і попиваючи пивко або і горілочку страйкувати та виборювати собі ще більшу платню та ще більше пільг.Вони тоді були лише пішаками в чиєйсь хитрій та незрозумілій грі,а вважали,що вони самі все вирішують.Тоді вони ще не знали що років за десять їм знов доведеться страйкувати,знов доведеться лякати мешканців столиці своїми дикими огрубілими і почорнілими обличчями,брудним спецодягом та гучними грохотом касок о бруківку біля Верховної Ради,аби вибити хоч якісь заборговані гроші,щоб прогодувати свої сім'ї...

Спочатку як ми відокремились ,все було як і раніше: копальні давали вугілля,чоловіки ходили на роботу,а жінки допомагали витрачати зарплати;в місцевому ресторані шахтарі гучно проводили бутильки.Одним словом,життя продовжувалось в звичному руслі.Хіба що ніхто вже не літав по вихідних до Москви та Пітера.

Через рік виявилось,що ніхто вже не збирається відкривати нову шахту,Новогорняцьку-Глибоку,яку будували останні років п'ятнадцять-двадцять і з будівництвом якої було пов'язано виникнення Західного мікрорайона і наплив нового населення з яким ми,автохтонні мешканці Новогорняцкого,довгий час ворогували.Тож частина людей кинулась шукати місце роботи на старій копальні яка як не дивно по-тихеньку працювала,а частина почала потихеньку шукати кращої долі в інших краях...

Чим старше ми робились тим менше навколо нас лишалось яскравих кольорів;наші дороги поступово руйнувались і ніхто їх не поспішав ремонтувати;в залишених квартирах вітер вибивав вікна і нікому було їх вставити ;на обочинах вулиць збиралось сміття і ніхто його не прибирав,бо коммунальні підприємства були зачинені,а робітники скорочені.Місто поступово скочувалось у безодню забуття...

....... ...... ......... ...... ..... .....................................................................................................

В той вечір мало хто з нас сприйняв всер'йоз пропозицію Русакова,але через кілька днів я дізнався,що не всі. У Кудрявцева був приятель,Ваня Пєтушков,який вирішив таки провернути цей план в життя.Допомогти йому зібрався той таки Льолік Мєдвєдєв.Об'єктом експерименту мала стати донька нашої вчительки музики Мар'яни Миколаївни.Мар'яна Миколаївна була ще сама доволі молода та приваблива жінка,але мала нещастя років п'ятнадцять назад приїхати в наше місто працювати в школі за розподіленням та мала нещастя вийти заміж за місцевого та залишитись тут жити.Нелегка доля її спіткала:автоматично усі клопоти по забезпеченню життєдіяльності їхньої родини лягли на її тендітні жіночі плечі,бо з чоловіка не було особливої допомоги.Її чоловік був звичайний представник нашого міста-в юності займався боксом і мав непогані здобутки місцевого рівня,мав условну судимість за хуліганство,як і більшість чоловічого населення нашого міста;працював у копальні і гучно з побратимами святкував в місцевому осередку культурного життя населеного пункту -ресторані "Шахтарський край" чергову получку,чиюсь відпустку,чиїсь уродини,в той час коли його молода гарна дружина нянчила маленьку донечку,прибирала в хаті та чекала його п'яного додому.Звичайне життя пересічних мешканців нашого краю істинно кажу вам!Можливо так би і жили вони далі так якби не ті катаклізми,що грянули немов грім в білий день:щось почалось змінюватись в нашому житті і змінюватись бесповоротньо.Коли приходять бесповоротні зміни то і людям потрібно змінюватись,а коли хтось не може або не хоче змінювати свій звичний спосіб життя то рано чи пізно він приходить в тупік з якого важко знайти вихід,бо людина немає бажання змінювати своє власне жлобське існування.Так склалось і з чоловіком Мар'яни Миколаївни,втім не він один такий був.Коли грошей стали менше платить,а згодом і несвоєчасно,він не схотів змінювати свій звичний стиль життя і вирішив,що мабуть хай краще його дружина з маленькою донечкою менше з'їдять,аніж він менше вип'є!Замість ресторана,правда,наші підземні лицарі засідали вже в одній із ригаловок,що як предвісники важких часів з'являються на кожному кроці;замість шампанського і коньяків смакували тепер смердючу паленку,а заїдали насінням яке відпускав в борг щедрий господар генделика,а замість співати застольних пісень велись розмови про нелегке життя,як все погано стало при тій незалежності і як все добре було при імперії.Повертаючись додому наш герой не міг довго заспокоїтись та влягтися відпочивати,а намагався ще сваритися з дружиною звинувачуючи:"То все ваші бендери винні,що нас відокремили!" зовсім забуваючи як свого часу сам весело бив каскою о столичну бруківку,як пили горілку та смажили шашлик на дніпровських пляжах та гоцали місцевих шльондр в перевдягальнях-одним словом весело проводили час під час страйку!Все це мабуть не збереглося в його пам'яті,а перед очима була лише невесела дійсність і мозок не вищче середнього шукав винуватця.Звинувачувати людина звикла завжди когось і зовсім не полюбляє шукаючи винного дивитись в дзеркало.Отже винним в усіх бідах цей пан робив якихось 'бендерів' до яких по його логіці належала його молода і гарна дружина,тому що вона приїхала в наш край з Буковини.Тоді коли я вчився в школі я ще не розумів,чому Мар'яна Миколаївна часто ходила на лікарняний,а їноді посеред зими мала звичку приходити в школу в темних окулярах.Отже чоловік нашої вчительки музики до того досумувався,що при першім же скороченні лишився місця роботи і це його на деякий час отверезило.Зібравшись трошки з думками і чоловіками,що опинились в такому ж самому становищі,він,ще не втративший повністю організаторських здібностей,сколотив невеличку ватагу однодумців і почав їздити вже в сусідню державу за донською рибою,яку самі ж і ловили.Це трохи привело його до ладу і почало приносити більш-менш нормальний прибуток на який могла жити небідуючи родина і іноді можна було посидіти в ресторані.Наші чоловічки ловили спочатку рибу самостійно і міняли у місцевих бариг на вже сушену,в'ялену рибу,яку потім успішно збували на базарах нашої шахтарської столиці.Потім вони наладили зв'язки з місцевими і просто почали перепродавати в'ялену та сушену рибу та балики.Є така закономірність в нашому дурнуватому існуванні-усе,що добре довго не триває!Так і наших рибних підприємців не оминула чаша сія:їздили вони їздили,доки декому це не впало в око-а впало в око це донським козакам!Спочатку вони почали просто вимагати данину запримітивши немісцевих чоловічків,що бігли на поїзд з наплечниками повними донської риби;через деякий час вирішили,що мзди їм мало і почали просто одбирати весь товар у підприємців-одинаків,а дійшло до того,що почали зустрічати на вокзалі наших комерсантів,гамселити їх хлистами та відбирати гроші приготовані для закупівлі риби.Якось і мій батечко нарвався на такі піздюлини коли вирішив під час відпустки поправити матеріальне становище нашої родини.Одже їздити на Дон стало небезпечно і одного чудового дня наші підприємці поїхали за рибою і не приїхали-ні тобі грошей,ні тобі риби,ні тобі чоловіків!Вже майже через рік повернувся один з тих чоловіків-з вибитими зубами,переламаним і неправильно зрісшимся носом та розбитий сухотами та розповів,що з ними сталося.А сталося те,що на вокзалі їх зустріли доблесні брати-слов'яни та недавши зрозуміти,що сталося збили з ніг ,наділи мішки на голови та зв'язали,повкидали в вантажівку та завезли кудись за город.Їх тупо продали як рабсилу на різні важкі підприємства-цей чоловік потрапив на цементний завод де працював разом з такими же невдахами та колишніми зеками.Годували їх рідко і вкрай погано,а спати доводилось ледь не на бетонній підлозі тож швидко захворів на сухоти і коли остаточно розклеївся то його відпустили до дому.За чоловіка Мар'яни Миколаївни він тілько чув,що начеб то він майже одразу як приїхав на своє місце каторги зробив спробу втечі і ранений з рушниці добіг до найближчої посадки,де його наздогнали і затравили собаками,але чи правда це чи домисел він точно не знає...Десь за два тижні цей чоловік відправився в інший світ -чи кращий,чи гірший напевне ніхто вам не скаже,але череда прикрих непорозумінь і неприємностей,що останнім часом переслідували його в цьому житті припинилась це точно.Отже к часу тих пам'ятних подій Мар'яна Миколаївна мала статус солом'яної вдови вже кілька років,а її доця ,хоч і було їй років дванадцять і ходила в сьомий клас,вже мала гарні риси обличчя і доволі швидко розвивалось унаслідоване від матері привабливе тіло на яке і спокусилось кілька моїх колишніх приятелів...

...................... .......... .................. ………………………………………………………………………………..

В той час в нашому місті вже з'явились ті хлопці,що були новими господарями життя:вони їздили на 'бмв' та носили малинові піджаки-насправді,з висоти часу розумієшь,що то були мєлкі сошкі і можливо він той піджак і осмілювався вдягнути тільки в'їхавши в Новогорняцьке.Тим не менш на парковці,біля самого центрального культурного осередка нашого міста -ресторану "Шахтарський край",іноді можна було побачити кілька 'бмв' та джипів,та обважнілі постаті їх пасажирів за столиками на літній терасі.Усі вони мали схожий один на одного фенотип:міцні ,масивні фігури тримали на коротких ,закутих в золоті ланцюги,бичих шиях голені черепи з заплившими,вузенькими очницями в яких ховалися колючи,жадібні очі.Від їхніх поглядів ставало незручно:вони дивились на світ як м'ясник,що дивиться на тушу кабана перед тим як відрубати собі частину!Що вони робили в нашому місті достаменно невідомо,але люди стали помічати криті вантажівки,що стали приїздити на територію Новогорняцькой-Глибокой,що стояла законсервована і працювала лише як водокачка.

Звичайно,де ресторани та дорогі автівки там з'являлись і дівчата:багато старшокласниць пройшло через цей кабак роблячи перші кроки по соціальній драбині свого життя,продовжуючи шлях в турецьких та московських борделях,а потім сидячи на шиях у своїх ще не надто старих батьків,які не дуже раділі від неочікуваної ролі дідуся чи бабусі та нових незапланованих витрат із сімейного бюджету.За деякий час дівчата знов ставали на ноги та знов виходили на полювання-тепер вже на звичайних олухів (таких як я),бо від колишніх господарів життя лишились тільки кістки десь на дні ствола однієї з кинутих старих розграблених копалень,а ті хто вижив перетворювалися на добропорядних законослухняних громадян,бізнесмененів або депутатів,які мали родину і ходили в церкву по неділях.Тож нашим мисливицям за щастям доводилось сміряти свою гординю і занижувати власний рівень забаганок і шукати собі пару серед звичайних хлопців,що не потонули в усьому цьому багні нашого сірого та одноманітного життя.Одже,дівчата самі,як мухи на лайно летіли,навчені своїми матерями(а мати ніколи дурного не посовітує дитині!)що треба хопати Бога за бороду,бика за рога,коня за ....,тож летіли до цього ресторану в надії спіймати своє щастя.Вони ледь не самі залазили цим хлопцям-олігархам в штани в надії знайти свій скарб,а ті поблажливо обирали собі дуреп на цей вечір,які добровільно віддавались на задніх сидіннях дорогих іномарок.Деякий час їх водили в цей ресторан бесцеремонно гоцаючи прямо біля чорного ходу,або вивозили до того ж таки шахтного ставка і занімаючи вціліли від буревію останніх неспокійних років альтанки-тож і там збиратись нам ставало небезпечно,бо можна було отримати на горіхи!Тож цими дурепами деякий час користувались,а потім,якщо дурепа закінчувала школу,їм пропонували поїхати попрацювати секретаркою в обласний центр-вона/дурепа/ звичайно погоджувалася,вважаючи,що життя вдалося і хизуючись перед подругами,що пєрєдком в люди вибилась.Їхала,і опинялась у борделі!Дехто за рік чи два повернувся,а дехто і зник в трясовинні життя як скоро зникне і наше місто!

Не оминула ця участь і одну з моїх однокласниць,Свєтку Родіонову,в яку я був закоханий з п'ятого класу...Я безсило спостерігав,як вона сиділа з цими бандюками в ресторані,як вони по черзі виводили її в підсобку ,а якось тихцем прослідував за автом в яке її посадили до ставка і коли тихцем дістався альтанок то побачив,як розлігшись на столі всередині альтанки вона вміло задовільняла потреби одразу трьох голомозих биків!

...................................................... ……………………………………………………………………………………………………

У вас коли-небудь було відчуття наче вас самого щойно відгоцали,ваш світ перевернувся до гори

ногами,вам перекрило дихання і все це одночасно?

........................................................... …………………………………………………………………………………………………….

Наступного дня у Свєтки було видно синці на шиї,а губи були припухлі як у порнозірки...За деякий час вона кудись поїхала,а через кілька років повернулась...Вагітна.Я на той час вже почав робити кроки в самостійному житті:деколи успішно,деколи не дуже.Вона приїхала особливо нікому не потрібна навіть своїй матері,котра не зважаючи на ще доволі молодий вік була вже сама схожа на мавпу(що поробишь?!-бурхливе життя дається взнаки!),але все мріяла влаштувати власну долю і не дуже то зраділа поверненню власної доньки та щей вагітної!Тож Свєтка почала полювання на бовдура який би погодився взяти на баланс її та її майбутню дитину.Тож,вона вирішила,що таким бовдуром маю бути я!От тільки я цього аж ніяк не бажав:чого,скажіть будь ласка я повинен віддуватись за чиїсь гріхи?!Але ця курва(саме це слово чітко характеризує актуальний стан душі та стиль життя який вона вела останні кілька років)своїм куцим курячим розумом не могла ніяк цього збагнути!Тож на мене відкрили справжнє полювання за відсутности інших кандидатів.Свєткіна матінка вирішила йти ва-банк та напряму пішла до моєї матері.Моя мати в свою чергу відреагувала однозначно:"Тільки через мій труп!"Ця вже не свіжа,також втомлена життям та гонитвою за особистим щастям,жіночка образилась та пустила плітку,що це я підступно звабив її донечку,обрюхатив,а зари відмовляюсь брати на себе обов'язок утримання і виховання свого нащадка.

І зрозумів я,що все зло від жінки!

Дізнавшись такі расклади,моя матінка,що працювала на старій копальні фельдшеркой,а старша Родіонова на цій же копальні ламповой(десь в підсобці в молодості і нагуляла собі Свєтку);підкараулила нашу опонентку коли та йшла ввечері на работу,вистрибнувши з темного кутка,тріснувши по пиці та намотавши волосся на руку(і все це впродовж стрибка!)попросила,аби не роспускала більше дурних пліток про сина.

Тим пліткам особливо ніхто не вірив,бо більша частина чоловіків,що працювали на тій копальні мали честь скористатися послугами пані Родіонової і небезпідставно вважали,що яблучко від яблуньки недалеко котиться:

-Який звабив?!Ти що-їбанулася?!Та все місто бачило як її бандюки вафлили всім кодлом!І як би він зміг?!Приїхав в бордель в Турцію спеціально щоб звабити?!

Пані Родіоновій на це вже не було чого відповісти,тож вона припинила намагання зробити мене своїм зятем затаївши люту злобу на мене і мою матір...

.................. .................. ......... ....... ……………………………………………………………………………………………..

Через день я дізнався,що ці два недоумка,Мєдвєдєв та Пєтушков,намагались таки здійснити свій намір!Значить вони підстерегли малу коли та йшла з музичної школи,де вчилась у своєї ж матері грати на фортепіано,через безлюдний міський сквер привабливо крутячи дупкою.Ці два персонажі вискочили зненацька із кущів,схопили малу, першим ділом стуливши рота і потягнули в літній кинотеатр,що вже кілька років стояв покинутий.Всередині їх чекав ковтаючи слюні від очікування втіхи Кудрявцев.Льолік з Іваном затягнули малу,яка марно намагалась пручатись та закричати.

-Давай єйо сюда!-керував Кудрявцев,достаючи з кишені фінський ніж.Хлопці поставили дівчинку на коліна перед своїм главарем,затуляючи ій рота,а той приставив гостре лезо до горла.-Пікнєшь-уб'ю!-мовив він спокійно.Очі малої полізли на лоб від жаху та нехватки кисню.

-Па очєрєді ілі может втрайом?-спитав Пєтушков.

Очі ватажка на мить закрила пелена задумливости,а обличя лишалось таким же спокійним.

-Втрайом?-перепитав.-Тогда надо вставіть спічки в уши.

-На хуя?-здивувався Пєтушков,який з дитинства був тупим.

- Шоб кагда я єйо вафліть буду нє захатєла мнє хуй аткусіть!

-Так,а спічкі на хуя?-все ще дивувався Іван.

-А толька шото нє то почую так сразу хуяк!-і спічкі в мозг вашлі!-нарешті пояснив Денис наглядно жестикулюючи від чого у жертви очі ледь взагалі з орбіт ледь не вискочили.

-Чур я в жопу!-заверещав наче хряк Льолік для чогось тягнучи руку наче він був в школі на уроці.

-Харош піздєть!Пріступаєм!-скомандував Кудрявцев.

Але тут щось сталось....

А сталося те,що в цей час сквером в бік Будинку Культури йшов молодший Ігнатенко на тренування з боксу і почуяв щось неладне.Був він не в доброму настрої.Справа в тому,що в нашому місті відвідувати секцію бокса було ледь не обов'язком кожного чоловіка в підлітковому віці.Секція

знаходилась зари тільки в спортзалі Будинка Культури,а за часів імперії діяло ще дві секції в спортзалах обидвох шкіл.Тож свого часу город дав не одного призера не тільки місцевого,а і республіканського рівня.Але часи змінились:люди пороз'їзжались,замість двох функціонувала одна школа(і та не опалювалась),в місті з'явились наркомани і людей вже менше цікавилось спортом,та все ж таки були ще хлопці які досягали непоганих результатів назмаганнях.Одним з таких хлопців і був Ігнатенко-молодший.Був ще в Ігнатенка старший брат який ,кажуть,був навіть чемпоном країни кілька років назад,але зари його в місті не було,бо поїхав вчитись кудись в воєнне училище.Ігнатенко-молодший продовжував сімейні традиції активно тренуючись і виборюючи призові місця крайового рівня.Взагалі брати Ігнатенки невписувались в звичний образ типових містян:вони поводили себе незалежно,активно займались спортом,вели активний образ життя,не мали згубних звичок і добре вчились в школі.Звичайно,що їх не дуже любили,але їм було на це байдуже,бо не раз і не два доказували в бійці свій скажений норов-їх побоювались та тихо ненавиділи як у нас ненавидять усе ,що яскравіше сірого кольору.

Тож Ігнатенко йшов не в дусі,бо думав про те,що не зможе взяти участь у чемпіонаті країни з боксу по причині браку коштів,бо часи розвинутого соціалізму минули і їздити тепер на змагання доводилось за свій кошт.Погода в той день була сіра та похмура і з таким самим настроєм Ігнатенко йшов забутими засміченими доржками скверу. Відчувши неладне зупинився і прислухався.Почувши,що приглушені голоси чутно з будівлі занедбаного кінотеатру обережно поклав сумку в кущах та підійшов ближче.Підкравшись до будівлі він почув кінцівку розмови наших гвалтівників, миттєво зорієнтувався в ситуації і так само миттєво налаштувався на рішучі дії.Тож поки Кудрявцев,Пєтушков та Мєдвєдєв розстібали ширинки (чи що вони там робили)він блискавично з'являється перед здивовані очі наших педофилів і швидкою двоєчкою бокових в нижню щелепу гасить першого ватажка,а двом шохам вистачило і по одному боковому в нижню щелепу на рило,аби розкидати їх в різні боки.Після цього присівши над провідником гвалтівників реквізував у того ніж і вже тоді обернувся до дівчиська,яку перед цим вже почали поступово роздягати і яка дрижала від холоду та жаху і заправляла одяг.Він взяв її за руку та повів звідси на волю по дорозі копнувши почавшого приходити в себе Льоліка-а як тут не копнути побачивши таке їбло такого уйобка?

.................................. ................... ………………………………………………………………………………………………..

Час іде і все поступопо набуває інших форм,хоч за сутністю своєю лишається незмінним.Нелегкі часи настали і на старій копальні де працювала в медичному пункті моя матінка і де допрацьовував до пенсії мій батечко.Мати свого часу приїхала в наше місто з того далекого і дивного мадьярського містечка,що загубилось між гор на крайньому Заході нашої країни.Закінчивши медичне училище вона разом з подругою отримали розподілення на роботу в нову лікарню нашого райцентра.Там вона мала необережність познайомитись з моїм батьком,що походив з одного з тутешніх сіл і був на кілька років старше.До цього часу він,хоч і не встиг отримати якесь більш-менш освіту окрім учбового комбінату,але встиг вже відслужити в лавах імперської армії і відсидіти з пів-року,як у нас було прийнято,за якісь там хуліганські дії.Взагалі в наших краях було майже обов'язково для чоловіків пройти такий шлях:бокс,потім бокс закінчується коли починається алкоголь;потім обов'зково армія чи судимість за хуліганські дії-причому в більшості случаїв армія траплялясь набагато рідше аніж відсидка.Після цих етапів чоловік стає загартованим,морально стійким і вже готовий до праці в підземних виробках наших копален.Чоловік працює (деякі персонажі з перервами на нетривалі

відсидки за тіж таки "хуліганські дії",що могли трапитись під час проведення бутильків),рано одружується,ходить на бутилькі,їздить літом на Південний півострів відпочити,посорити грошими.На пенсію у нас виходили рано і коли вона наступала то наступало свято в житті чоловіка-не треба рано прокидатись та поспішати на наряд,а замість цього можна з самого ранку святкувати свободу!Взагалі усе життя наших чоловіків було пов'язано з тоннами випитиго пива,шампанського,вина,самогону,ну а дещо пізніше -з паленої горілки.І усе своє життя наш чоловік почуває себе в цьому морі напоїв вільно і невимушено неначе дельфін перепливаючи від одніє пиятики до іншої.Отак і живе чоловік років п'ять на пенсії,а потім БАЦ!-до нього прийшла Пані З Косою!Що поробишь:важке життя,важкі умови праці,важкий тягар годувальника всієї країни накладають відбиток на здоров'ї підземного лицаря(а ще і тонни випитиго добавте!) і в якусь мить,коли вже все начеб то в житті добре склалось-серденько відмовляється працювати."Нарешті!" з полегшенням позіхне вбита горем вдова."Відмучилаь!" скажуть її подруги.

Тож мій батечко уявляв з себе доволі середньостатистичний продукт місцевего виробництва:працював підземним електрослюсарем на будівництві Новогорняцької-Глибокої,ходив на бутильки,влітку(за часів імперії)возив родину на Чорне море.Правда,родина наша в добрі часи складалась тілько з трьох осіб:матері,батька і мене.Молодша сестра явилась на світ вже під кінець перебудови.Жили ми в двокімнатній квартирі на першому поверсі п'ятиповерхівки,яку мати отримала майже одразу як влаштувалась на стару копальню,тож у батька ні за що голова особливо не боліла.Він брав активну участь в шахтарських страйках часів перебудови і не таку вже активну в кінці буремних дев'яностих.Нові часи його не жаліли:після скорочення на Новогорняцкій-Глибокій він з пів-року невилазив з улюбленого генделика заливаючи своє горе,доки матір(якій набридло віддавати борги гендляру за випите батьком)нарешті змогла прилаштувати батька на свою копальню.Платили в ті часи вже мало і несвоєчасно,але цеж краще аніж нічого.

........................................................... ………………………………………………………………………………………………………..

Я якось чув краєм вуха,що Кудрявцев разом зі своїм побратимом Пєтушковим був пов'язаний з тими хлопцями,що останнім часом зависали в місцевому ресторані.Наче б то в чомусь допомагали...Але в чому?Справа в тому,що Іван був позбавлений необхідної для повноцінної розумової діяльності середньостатистичної людини кількості сірої рідини.Тож наврядше він взагалі розумів,що вони роблять.Кудрявцев то інша справа!Від народження хитрий і підступний він був здатен на дуже непередбачувані і небезпечні вчинки-причому робив усе усвідомлено!

Останнім часом ходили чутки,що десь біля нашого містечка бандюки,що почали повністю правити в нашому краї,влаштували могильник для своїх жертв.Наскільки це правда ніхто напевне не знав,але приглушені крики та пістолетні постріли по ночам усі чули.Наше життя неквапливо ступаючи потихеньку почало нагадувати фільм жахів,бо речі які колись було неприпустимо уявити ставали повсякденною суєтою.Все більше людей покидали місто.Моя матінка теж замислилась про те аби по досягненні пенсійного віку виїхати звідси.

Отже мені невідомо які справи робив Кудрявцев для братви,але відомо було ,що він із ними таки пов'язаний!

....................................................................................................................................................................

Про те що трапилось у сквері я дізнався наступного дня.Прийшовши до школи я помітив,що всі старшокласники (скільки їх там лишилось!) тримаються купками і про щось перемовляються пошепки. А сталося те,що за нормальних обставин не мало статися!Одже Ігнатенко відбивши доньку Мар'яни Миколаївни,замість того щоб ідти далі на тренування попрямував до нашого дільничого тримаючи дівчину за руку.В нашому місті вже і райвідділка не лишилось власного-в опорному пункті був дільничий з двома своїми підлеглими.'Нормальна' людина добровільно не наважувалась туди заходити ні при яких обставинах,бо в нашому розумінні це було увійти в печеру до людоїда.Але Ігнатенко не був 'нормальним'-він ,виявляється,вірив в існування закона в нашому місті.Місцева міліція вже давно жила з того,що отримувала данину з місцевих гендлярів та вже з'явившихся у нашому містечку наркоторговців,а також отримували другу зарплатню від бандюків і за це робили вигляд,що нічого не помічають.Отже звиклі до такого неквапливого ситого перебігу життя вони зовсім були нераді аби хтось порушував цілісність їхьої іділії.Але хтось таки знайшовся.

…………………………………………………………………………………………

Дільничий Іван Сергійович Сидоров уважно вислухав Ігнатенка(мала сиділа і досі дрижала від жаху не в змозі вимовити ані слова,лиш тільки кліпала очима).Щось мовчки прикинув у своєму користливому мозкові хапуги,запитав:

-Так ти знаєшь фамілії етіх хлопцев?

-Прізвища усіх не знаю,але хто вони знаю:двоє з дев'ятого класу Ваня Пєтушков-його старший брат з моїм вчився,а зари здається в столиці краю на горному вчиться;другий Денис,що його батько постійно по-тюрмах сидить...

-Кулрявцев.

-Так,Кудрявцев,Третій,той вобще десь класі в сьомому вчиться виблядок.Шісткою біля цих двох постійно бігає...

-Як його звуть знаєшь?-почав швидко ворушити звилинами дільничий нервуясь,але намагаючись не подавати виду.-Фамілію?

-Льоша здається.

Дільничий знав цю трійцю.Більше того!-Льолік Мєдвєдєв був його побічним отприском!Тож нервові процеси в мозку Івана Сергійовича почали проходити ще швиидче.

-Сиди тут!Ось тобі ручка,бумага-піши как все било,а я пойду щас с рєбятамі посовєтуюсь.-він зайшов в іншу кімнату та кілька хвилин про щось тихцем жваво розмовляв зі своїми помічниками.

Вийшло вже троє:дільничий сів на своє місце навпроти Ігнатенка,інший неквапом підійшов довхідних дверей.Хлопець вже почав писати і тому втратив пильність коли йому сзаду накинули на горло мокрий рушник та витягли за столу.Хлопець намагався пручатись,але третій мент кілько разів вдарив його ногою в пах і піддих.Ігнатенко обмяк.

-В абезяннік єво живо!-скомандував дільничий вже тримаючи пістолет зі знятим запобіжником і цілячись в дочку Мар'яни Миколаївни.-А ти,виблядок бендеровскій,только пікнєшь-уб'ю!

Він впевнився,що хлопця затягнули в камеру,вдягнули наручники,заклеїли рот скотчем та буцнувши кілька разів по печінці кинули непритомного на бетонній підлозі.

-А тепер слухай сюда,шлюшка малолєтняя!Щас напишешь,шо ето Ігнатенко тєбя затащіл в лєтній кінотєатр і хатєл ізнасілавать,а Кулрявцев,Пєтушков і Мєдвєдєв хатєлі тєбя защітіть.Што?!-віннаотмашь вдарив малу, яка замахала головою з боку в бік в знак не згоди,що та відлетіла на кілька метрів назад.

Він спокійно піднявся з-за столу,підійшовши нахилився над дівчиськом.

-Ну то як?-спокійно запитав він засунувши пістолет їй в рота.

......................................................... ……………………………………………………………………………………………………

-Ти слишал ,што син учілки па украінскому натваріл?-запитав мене Ринат відвівши мене вбік.

-Ні.

-Он вчєра питался виєбать малую учілкі па музикє і свєрнуть всьо на наших пацанов!Прікінь підар?!

В мене з'явилось відчуття,що я сьогодні не прокинувся і той дурний сон,що сновся вночі досі продовжується.

К нам підійшов Артем.Обличчя в нього було похмурим та заклопотаним.

Він постояв з нами на перерві,а потім шепнув мені:"Треба поговорити після занять!"

-Вони таки це зробили,ці довбойоби!-сказав Артем після занять коли ми відійшли трохи вбік від нашого звичайного маршруту додому.

-Що ж робити?-спитав я після нетривалої паузи.

-А що ти зробишь в цій дирі?Кудрявий пов'язаний з тими хлопцями,що на джипах їздять та наших дівчат їбуть;дільничний це знає тому і покриває бо вони обоє замазані по самі лікті!

- А нам то що?Зробимо вигляд,що нічого не було та і все!

-Тікать треба звідси!Я хотів в десятий-одинадцятий піти,але треба забирати документи і їхати вчиться в інше місто.-Артем так і зробив після іспитів:взяв документи та поїхав вчитися в хімічний технікум в місто хімзаводів.Він рідко приїзжав і ми рідко бачились наступні роки...

........... ............ ............. ............................................................................................................

Пам'ятаєте бурхливу осінь 2004 року?І я пам'ятаю!Взагалі то я не розумію для чого все це затіялитоді.Місто все більше і більше заглиблювалось в пучину забуття і руйнування:Будинок Культури стояв із забитими дверима,ресторан "Шахтарський край"вже давно теж був зачинений,бо нікому було в ньому гужевать-веселі хлопці або лежали на дні кинутих копалень,або сиділи по тюрмах,або ж стали бізнесменами.В місті вже давно не було цілодобового водопостачання та центрального опалення-грілися електрообігрівачами,а багато хто поставив і буржуйки!

Вже кілька років в місто не заїзжали маршрутки і доводилось йти кілька километрів,аби дістатись траси і потрапити в столицю краю.

Одже почались передвиборчі перегони:наш колишній губернатор кілька років тому став прем'єр-міністром,а в цьому році вирішив стати президентом.Всі пов'язували з цим великі надії:"Наканєц-та!Заживьом!Хватіт карміть етіх бендер йобаних!"Але під час перегонів сталось дещо непередбачуване-не визнали результати другого туру,Пролунали звинувачування в залученні якогось 'адмінресурсу',в використанні якихось 'каруселів'.Я не знаю,що таке 'адмінресурс',не знаю ,що таке 'каруселі'.Я тільки знаю,що тоді,напередодні перегонів,в нашому забутому містечку знов з'явились дорогі джипи на яких вже їздили не колишні господарі життя,що порізали на брухт нову копальню і безслідно зникли в темному лісі нашого дуркуватого існування,а солідні чоловічки в костюмах та криватках.Вони набирали людей як раз для цих 'каруселєй'.Я робив кроки в дорослому житті:школа лишилась позаду,навчанння в учбовому комбінаті для гірників теж і недовга праця на лісоскладі старої копальні до першого скорочення теж.Мати з великим трудом влаштувала мене туди,але на момент чергової хвилі скорочень вона вже вийшла на пенсію по пільговому стажу,взяла мою молодшу сестру та поїхала в своє містечко аргументуячи тим,що її батько,а мій дід занадто старий і вже не може без нагляду,а бабця померла багато років тому.Тож вплинути на мою долю не було кому і мене скоротили.Насправді,мати дуже переживала за долю малої в нашому занюханому містечку,бо до цього часу вже не одна місцева хльорка повернулась з турецького,або московського борделю нікому не потрібна і вагітна.Не задовго до цього стався той інцидент зі Свєткою Родіоновою та її матір'ю.Мабуть таки мати була сита по горло цим нашим життям і вирішила щось таки змінити.Тому і повернулась в своє таки рідне містечко, з якого колись тікала при першій нагоді в пошуках кращої долі.Не знаю,чи знайшла вона ту "кращу долю"в нашому Новогорняцкому. Сумніваюсь. Так,доречі,поступили майже всі мешканці Західного мікрорайону,що до цього часу стояв практично повністю порожній.Більшість чоловічого населення досягнувши пенсійного віку збирали свої родини та виїзжали звідти хто куди:хто по своїм селам,звідки колись приїхали;хтось ,маючи якісь заощадження, їхав поближче до моря;хтось не в рідне село і не на море,але все одно виїзжали в кращі краї не озираючись на кинуті квартири.Залишались тільки ті хто ще не досяг пенсійного віку і ті хто боявся щось змінювати.

Одже одного чудового дня з'явились ці чоловічки на джипах в нашому місті.Вони приїхали агітувати за нашого кандидата в президенти та шукали охочих заробити під часперегонів.Для кращої агітації за кілька днів в місті було змонтовано справжню сцену,підігнано польову кухню та кілька бочок з пивов та цілий вантажний бус горілки!Ці заходи формально були приурочені до святкування Дня Шахтаря,але насправді їхня ціль була завоювати серця виборців,тож вони обрали найкращі засоби!Оце свято почалось у місті!Такого гучного банкету Новогорняцке не бачило навіть в часи імперії.На сцені виступали усіляки реп-гурти,які знайомили нас зі своїми творчими доробками та в перервах закликали відддати свій голос за майбутнє регіону та не дати можливості фашистам та націоналістам дорватись до влади,а також не забувати завдяки кому край піднявся з колін та відбувається це свято!Герої дня,наші підземні лицарі,в непідробному захваті кричали:"Ура!Смерть фашистам та бєндєравцам!Схід на коліна не поставиш!"Впродовж цього дня було зформовано народну дружину з місцевого непотрібу,що вештався без діла,для підтримання порядку під час передвиборчих перегонів.Також записували усіх бажаючих бути спостерігачами під час виборів.Записався і я-а що робити,коли вже кілька місяців без копійки сидів?

Наш тодішній міський голова,колишній тренер по боксу,Нікітін,спостерігав за всим цим дійством без особливого ентузіазму з підозрою в очах поглядаючи на нових 'мессій 'нашого міста.Мабуть він знав щось більше за нас,цей недооцінений людьми і часом чоловік.

Тож настала та неспокійна осінь,що запам'яталась постійними поїздками,постійним надходження легких грошей та постійним незрозумілим нервовим напруженням.Спочатку усе йшло як по маслу:ніщо не віщувало програш нашого кандидата-наші люди були ладні розірвати будь-кого хто висловить симпатію тому профашистському кандидату,що хотів поставити наш край на коліна та позачиняти наші копальні.На багатотисячних шумних мітингах наші люди зі сльозами на очах клялись в одвічній вірності нашому кандидату,нашому захисникові,нашому батькові Віктору Федоровичу !Та їхні обличчя набували хижих рис при згадці про наших опонентів,наших одвічних ворогів,дармоїдів,що сидять у нас на шиї та п'ють нашу кров і люди в безсилій злобі сотрясали в повітрі кулаками і бризкали слиною випльовуючи із себе прокляття!

Напередодні виборів нас,тих хто зголосився бути спостерігачами,саджали великими гуртами в замовлені міжміськи 'ікаруси' та везли в глиб ворожої нам країни.Селили нас зазвичай в приміських санаторіях,а в потрібний день вивозили нас на центральні площі міст на мітинги в підтримку нашого кандидата жахаючи місцевих мешканців своїм диким виглядом,брудною лайкою,та смердючим перегаром,що переслідував нас із самого народження.

Взагалі ,до традицій вживання спиртних напоїв в наших краях особи чоловічої статі починають активно залучатись років так з тринадцяти-чотирнадцяти.Так як алкоголь і спорт погано спів'існують то в цьому віці для більшості з нас заняття боксом ставали не пріоритетними і вибір робився на користь алкоголю.Неминула і мене ця участь як і мого батечка свого часу,його друзів,моїх друзів та більшої частини чоловічого населення нашого міста.

Одже згадуючи ту осінь можна впевнено заявити,що то була золота осінь для мешканців нашого міста:під час тих відряжень,нам моло того,що платили по 200 грн день,а іще давали по 50 грн добових та забезпечували горілкой та їжей!-що ще треба для справжнього щастя?!

Керівником нашої групи був той самий Артем-здоровий та недурний хлопець,він одразу впав в око організаторам кампанії.Він постійно намагався вгамувати нашу зграю,переконував якщо пити,то пити не в людних місцях,а в місцях дислокації;не конфліктувати з місцевими і взагалі не забувати ,що ми репрозентуємо наш край в очах місцевих тубільцев.Загалом,не дуже то в нього це виходило,бо дірвавшись до халяви ми вже вважали,що перемога у нас в кишені і можемо робити все,що захочемо!Тож не зважаючи на артемові застереження продовжували скупляти в місцевих крамницях горілку,потім гучно розпивати її в місцевих осінніх скверах та парках розбиваючи порожні пляшки,обльовуючи суспільні вбиральні та обсикаючи навколишні під'їзди.Полтава,Лубни і Хорол нас надовго запам'ятали!

Під час першого туру усю нашу проспиртовану гоп-компанію цілий день возили по виборчих дільницях Полтавщини.Тож кожен з нас мав змогу до десятка разів виявити підтримку нашому кандидату.Ввечері ми гучно святкували вдало проведену операцію зухвало насміхаючись над тупістю 'етіх хахлов'.Все було б добре,якби не кілька наших хлопців,що мали за плечима багатий кримінальний досвід та вирішили реалізувати свої збочені статеві потреби та не згвалтували якогось п'яничку,якого перед цим підібрали на вулиці,привели до нашого гурту,напоїли,а потім тепленького....

Взагалі працівники санаторіїв де ми зупинялись були в шоці від тієї орди,що до них завітала-це мабуть і відіграло роль у тому.що всі були налаштовані проти нашого кандидата.

Тож дізнавшись про цей випадок,Артем щось швидко обговоривши із патронами по мобілці,рано вранці розштовхав всю нашу зграю,що перепилася напередодні,наказав збиратися та сідати в наш роздовбаний 'ікарус'.Нас перевезли в інше місце. На новому місці до нас приїхали куратори разом з кількома амбалами,що зкрутили та перед усією групою жорстоко побили героїв учоршнього вечора.Винуватців скандалу було "оштрафовано"на суму,що їм було до цього дня сплачено включаючи і добові,а щоб у них не з'явилось бажання стати на лижи,то було вилучено усі документи до кінця кампанії та повного розрахунку.Після цього наш піонерський загін трохи притих:випивали тільки в 'спєціально атвєдьонних мєстах',гоцали тілько дешевих повій за гроші і намагались обходити конфліктні ситуації із місцевим електоратом.Ага...І ви повірили,що ми надовго заспокоїлись?

Тож перегони продовжувались і наша гоп-компанія на розбитому 'ікарусі'продовжувала наводити жах на мешканців Полтавщини.Напередодні другого туру ми вже були певні,що перемога за нами і не ховали свого зверхнього ставлення до всіх місцевих мешканців цього гостинного краю:"Ну чо,хахли?!апять сваїх варєнічков по нажиралісь і самагона напілісь?!А ну пашлі вон атсюда,тут счас настающіє мущіни атдихать будут!"Завжди нахабно вигоняли усіх відвідувачів придорожніхгенделиків,що знаходились біля заправок та на сільських окраїнах.В більшості випадків це сходило з рук,але і на старуху буває проруха!Тож заїхавши по дорозі в один такий генделик наша банда вирішила принизити та вигнати двох сільських чоловічків ,що сиділи та випивали .На наше зухвале'прохання' вони чемно попросили вибачення та відкланялись."Какіє всє еті хахли ссиклівиє!Нічаво скора ані всє у нас будут хуй сасать, ми будєм іх дачєрєйї їбать,а ані будут сматрєть і плакать как пабітиє шлюхи!" Яке ж було наше здивування,коли доволі швидко перепившись і вийшовши до нашого 'ікарусу'з наміром сісти та їхати далі,нас обступили з усіх боків місцеві чоловіки,озброєні вилами, лопатами та навіть мисливськими рушницями,а декілька з них тримали на ланцюжках цепних псів,що в дикій люті заливались диким лаєм щиро прагнучі відвідати нашої крові!Все наше зухвальство швидко почало кудись зникать.Во главі зграї карателів стояли ті два чоловічка яких ми так нечемно вигнали з-за столу.Вони спокійно стояли уважно видивляючись серед нас самих зухвалих та язикатих кривдників.

-Слухайте сюди уважно,хлопчики!У вас є два варіанта перебігу подій:перший варіант,ви нам віддаєте отих трьох самих горластих йолопів-ми даємо їм піздюлєй,а ви всі дивитесь,фільмуєте і показуєте своїм,щоб нікому не захотілось повторити їхній подвиг;другий варіант,це коли ви відмовляєтесь нам їх віддавати цих трьох засранців,тоді ми даєм вам усім пізди,спалюємо ваш 'ікарус',вас поливаємо холодною водою з ось цієї пожежної машини,-показав рукою на невідомо звідки узяту червону пожарку,-знову усіх піздим,а отих трьох засранців заставимо смоктати у усієї нашої компанії!Ну як вам?-запитав дядечко уважно та неупереджено розддивляючись наші обличчя.

Ми застигли від несподіванки та боячись дихнути,а не те що слово вимовити!З одного боку не можна своїх віддавати,а з іншого боку нема чого було принижувати цих селюків.

-А хуй тябє нє мяса,свінапас йобаний?!-хтось таки не витримав і подумав уголос десь із середини нашої зграйки.І тут...почалось!

-Починаєм!-махнув рукой дядечко.По цій команді в наш натовп полетіло каміння,вдарила струя

крижаної води та були спущені пси.На вході в генделик вже стояло кілька дядьків з вилами та палаючими паяльними лампами,тож відходити не було куди.Збиті вкупу,ми почали топтати один одного,а кільком з наших пси вже впилися в горлянки та кінцівки.Кілька дядьків кинулись до автобуса збираючись його підпалити,але наш водій,такий самий як вони немолодий дядько,який був далеко не в захваті від подорожі та від пасажирів,почав благати не нищити майно:"Хлопці та мене ж закапають живцем за цю рухлядь і сім'ю з торбами пустять!".Дядьки переглянулись між собою,подивились на нашого побитого життям немолодого водія і зжалілись.Автобус не спалили.

Одже розправа над нами була проведена брутально та блискавично.Артем з роз'юшеним обличчям намагався вести переговори поки усіх нас з розбитими носами,паламаними носами та ребрами і відбитими нирками ставили на коліна.Наш керманич хвилин п'ятнадцять про щось намагався домовитись поки ми мокрі та задубілі стояли на колінах з завединими за голову руками.З наших розпухлих та розбитих мармиз сочилась юшка і нам вже не здавалось,що все в нашому житті буде,а нам за це нічого не буде.

-В общєм так,хлопчики,слухайте сюди!Ми вирішили ваш автобус не спалювати,бо ми не якісь там бандити і на рота нікому давати теж не будемо,бо ми не якісь там збоченці!Ті троє засранців залишуться у нас до весни і будуть працею відроблять моральну шкоду,що нам завдали,а по весні вернуться до дому.А ви,гівнюки,наступного разу думайте як себе поводити знаходячись не в себе вдома і передайте на тому своєму Сході,що "хахли"можуть не тілько варенички з галушками їсти,а можуть і пізди дать!Зрозуміло?Я кого питаю-зрозуміло?!-не дочекавшись відповіді перепитав дядько.

-Жожуміло!-хором відповіли ми поламаними та беззубими щелепами.

-А тепер сідайте в свій 'ікарус',їдьте на свій Донбас і не повертайтесь сюди більше,бо наступного разу і справді заставимо смоктати!

Ми поспіхом повсідались в автобус,залишивши на поталу тих своїх трьох товарищів і попрямувалидодому.Артем по мобілці подзвонив нашим кураторам і повідомив про ситуацію в якій ми опинились.Хоч він і сидів спереду і автобус нещадно гудів,але навіть сзаду можна було почути тіраду яку влаштували куратори на тому кінці дроту.Після цієї розмови Артем навіть трохи посивів.Помовчав трохи і повідомив,що куратори вирішили нас наказать і постановили вилучити у нас усю платню яку ми отримали за весь період.

-Як вилучити?Уже нічого не лишилось!

-А в мене сім'я,дєті...

-А лікуватись за що? -понеслись запитання.Ніукого навіть не виникало думки про спротив нашим керівникам.Виховані зневажати та притисняти усіх хто не вписувався в наше звичне світосприйняття ми з баранячою покорою підставляли шиї та дупи нашим одвічним провідникам і нашим одвічним експлуататарам,в усіх наших бідах звинувачуючи когось невідомого і далекого....

Одже повернулись ми з цієї подорожі немов обісрані-ані тобі грошей,ані тобі цілих зубів і щелеп!Більше того-лікуватись теж нема за що!Звичайно ми не розповідали що з нами насправді трапилось і хто нас насправді пограбував(а перед в'їздом в містечко наш 'ікарус'зупинили і наші куратори з амбалами витрусили з нас всі гроші в кого які були і все цінне,що у кого

було-мобілки,годинники,та попередили,аби ми тримали язик за зубами і були готові на виконання нового завдання!).Ми усім розповідали,що розлючені бєндєравци відчуваючи перемогу нашого кандидата в безсильній злобі вирішили відігратись на нас,вірних прихильниках нашого Віктора Федоровича,і в самий неочікуваний момент підступно напоївши нас через своїх підісланих агентів неякісними алкогольними напоями,які ми приймали вкрай рідко і то в рамках зміцнення дружби між регіонами("та що ви пиздите?!"-єхидно скалились наші земляки),напали і брутально нас побили та пограбували,знаючи завідомо про наше погане самопочуття.Звичайнож:якби не вкрай поганий стан нашого здоров'я ,ми б нізащо не дозволили цим клятим фашистам так по-скотськи з нами поводитись!

Невідомо,чи насправді хтось повірив в цю несінітницю,але мабуть людям подобалось таке чути,бо хтось повинен бути винним за роки руїни та стрімкого зниження рівня життя наших городян.Тож винуватці були знайдені.Люди завжди намагаються зробити когось винним у власних гріхах,але ніколи не можуть подивитись в дзеркало.

Артем,як людина якій ніщо людське не є чуждим,по приїзді запив на кілька днів.Цей здоровий розумний хлопець,що закінчивши свій хімічний технікум вимушен був повернутись до Новогорняцького,переживав творчу кризу.Мене,слава Богу,у тій сутичці не надто потрєпали-відбувся лише вибитим зубом,підбитим оком та зламаним вказівним пальцем на правій руці.

Як я вже згадував,в цей час мати з малодшою сестрою нас покинула і ми лишились з батечком вдвох.Батька ,деякий час назад ,було скорочено з копальні і він змушений був шукати щастя у головному місті нашого краю,де він влаштувався слюсарем на завод по виробництву та ремонту обладнання для якогось там виробництва.Заводік цей ледь дихав і працював неповний робочий тиждень і відповідно платили копійки.Діватись було нікуди,бо і сюди ледь вліз-а хто схоче брати людину,що усе життя проробила в копальні і по-людські неможе нічого зробить?Тож треба було якось протриматись цей рік,а там вже давно омріяна пенсія!З плином часом мій батечко все більше похмурнів,сивів та все менше проводив часу з приятелями на генделику,бо все менше тих приятелів лишалось в живих.Щось його гнітило останніми роками:чи то матеріальні негаразди;чи то туга за бездарно прожите життя;чи відчуття провини перед своєю родиною,а особливо перед матір'ю,що стільки років практично самотужки несла увесь тягар сімейного побуту.Мабуть все потрошку.

Батько скептично відносився до усіх цих перегонів ,усіх цих кандидатів.Вислухавши про всі наші пригоди-а йому я розповів усе як було,він похитав головою та сказав:

-Синку!Чи я тобі не казав,аби не зв'язувався з цими вилупками?Чи не казав я тобі,що нічим добрим воно не закінчиться?

-Казав,батьку!

-Так чого поїхав?!

-Так гроші хотів заробить...

-Заробив?

-Заробив!Піздюлєй...

-Отож бо і воно!

Батечко мій,незважаючи на доволі бесталанне життя,був доволі не дурним чоловіком і опинись він в інших умовах та в іншому оточенні можливо прожив цілком інше життя.Але обставини життя склались по-іншому і довелось прожити таке життя в нашому забутому містечку...

Батько порадив не зв'язуватись з "тими вилупками" і взагалі їхав би я краще до матері в те далеке мадьярське містечко.

-Так там же фашисти...

-Синку!Справжні фашисти мою копальню на брухт порізали та твоїх однокласниць гвалтували,а зари вони повдягали криватки та костюми і в депутати лізуть!а на таких бовдурах як ти наживаються!Їхав би ти звідси,синку,бо відчуваю,що нічого доброго тут,в цьому краї не буде!

Одже другий тур виборів я зустрів вдома заліковуя бойові рани.Був кінець листопада і поночах вже брався морозець, а в хаті було холодно,бо електричні мережі не витримували напруги в палювальний сезон,бо всі грілись електрообігрівачами тому що центральне опалення вже давним давно було відсутнє.Колись наші котельні спіткала таж сама доля,що і копальню мого батька-вирізали на брухт...

Тож я прокинувся холодним листопадовим ранком в холодній квартирі на другий день після другого туру.Після отриманих побоїв я кожен ранок прокидався з таким відчуттям наче видудлив напередодні літр паленої горілки-мене тошнило та двоїлось в очах .І що ж я бачу?А бачу те,що вікно тріснуло!Цього ще не вистачало!І без того грошей ні хріна нема,болію після тих подорожей,в квартирі холодно,їсти нема чого,а тут ще і скло тріснуло !Це був дурний знак...

Через деякий час я увімкнув радіо(телевізор давно зламався) і дізнався,що в столиці почались заворушення:справа в тому,що ці кляті фашисти та бендерівці не схотіли погоджуватись з результатом виборів і вирішили заволодіти владою шляхом перевороту!Уявляєте?

Я вийшов в центр міста до нашої ригаловки в надії,що господар цього закладу проявить людяність і наллє мені сто п'ятдесят в борг.На генделику я зустрів цілий натовп містян,що жваво попивали палену горілку та обговорювали політичну ситуацію в країні:

-У-у,хвашисти йобаниє!Прівиклі на наших гарбах жиравать ні хуя нє дєлать!На амєріканскіє бабкі павєлісь,сукі йобаниє!

-Нада їх абратна к палякам атсаєдініть ,на хуй!

-Їх нада калючєй проволокої абнєсті і с пулємьота стрєлять ,на хуй ,как сабак!

-Нічаво!Ані ішо нам за всьо атвєтят!

Атмосфера толерантності та дружнього відношення до опонентів повністю панувала в нашому теперещньому осередку культурного життя.

Невідь звідки з'явився Артем:

-Добре,що я тебе зустрів!Ідем побалакаєм!-відвів мене подалі від ригаловки.-Тут така тєма:мені

подзвонили шефи і повідомили таке-в столиці затіваються акції протесту нашими опонентами.Вже і наметове містечко розбили,польові кухні пригнали і цілі натовпи фашистів в цей час прямують туди.З нашого боку відбудуться аналогічні акції на підтримку нашого кандидата,тож мені дали завдання набрати надійних хлопців до сьогоднішнього вечора-їдешь?

-Та вже з'їздив!-без особливого ентузіазму сприйняв я пропозицію,

-Цього разу буде все нормально!За годину мені передадуть гроші на добові і до вечора треба набрать тридцять чоловік,але таких ,що не пробухають увесь час,а дисціплінованих-платять сто баксів на добу!Відбуваєм сьогодні вечером!

Це були чарівні слова-"сто баксів на добу"!Батько учора ввечері поїхав в город на свій завод,де він ночував в гуртожитку,тож стримувати не було кому.Я погодився.

Ввечері у Артема була необхідна кількість людей.Ми зустрілись в центрі біля Будинку Культури,де нас посадили в старий роздовбаний шахтний 'лаз'та відвезли в головне місто нашого краю на залізничний вокзал,а там швиденько загнали в вагон та відправили штурмувати столицю!

Тож моя діяльність в якості "спостерігача" продовжувалася!

Окрім нас в поїзді їхала не одна така бригада "спостерігачів":це були такі самі безробітні невдахи як ми з інших населених пунктів;голодні студенти місцевих вищів ,що спокусились на легкі грощі;робітники різних підприємств,що ніколи вчасно платню не отримували,а таких грошей взагалі ніколи в руках не тримали!Тож караван рушив.Наша група,більшість членів якої була навчена гірким досвідом,дисципліну не порушувала-випили собі тихенько,закусили.Цього не можна було сказати за наших попутників:отримавши по п'ятдесят гривнв на рило добових,наші мандрівники вирішили тут же гроші перевести в рідку вогненну валюту і все це випити!Вогненної рідини вони,звичайно,набрали від усього серця,а от на їжу вирішили кошти не переводить,розсудивши,що закусон можна буде у когось вициганити,або забрати у "тих йобаних студентів"-от тільки скажіть мені:звідки у студентів може бути їжа?!Тож почалися ці хороводи через весь поїзд з запитаннями:"Мужикі!Дайтє пожрать шо нібудь!"-"Пішов нах!"була стандартна відповідь на таке запитання.Вони щось там,ображено, мичали у відповідь.Потім,коли вже відсоток крові в алкоголі починав поступово знижуватись,стали траплятись локальні конфлікти:то в однім краї то в іншим,почали доноситись крики та звук боротьби."Тримаймося купи!"-скерував Артем.

До столиці наше товариство дісталось без жертв,а от іншим гуртам пощастило менше:ходячи по усьому поїзду та падаючи на хвіст,кілька старших дядьків з кримінальним минулим вирішили провчити якогось студента,який "мала таго,шо пожрать нє дал так ішо і хаміть начал",скориставшись відсутнстю його товаришів хотіли того відметелити!

Не так воно вийшло як їм хотілося:мало того,що студент самотужки зміг дати гідну відсіч вуркаганам похилого віку,а подоспілі товариші добавили і на ніж-метелик,що його дістав з кишені один з ображених дядьків,зреагували тим,що всипали ще більших піздюлєй та викунувши обох з поїзду повернулись на свої місця наче нічого нетрапилось.Взагалі,такі немолоді вже, пропиті чоловічки самі перші рвались до подвигів,показуючи приклад молодшим товаришам.

Отож,грудневим морозним непривітним ранком,ми прибули в столицю країни,як завжди пугаючи подорожніх своїм диким шаромижним виглядом ,одвічним перегаром та брудною лайкою:"Шо смотрітє,хахли йобаниє?!Піздєц вам всєм!"-скалив гнилі жовті зуби старий вуркаган з іншого гурту.Навколо нас з'явились молоді спортивні хлопці з битами в руках та якимись рудими стрічками на одязі."Закрой пасть!"зашипів на нього керівник їхньої групи.Керівники груп відвели нас вбік,лишивши молодиків. Керманичи цих спортсменів вислухали наших провідників і сказали таке:"Хлопці!Ми розуміємо,що багатьох з вас примусово відправили сюда,а дехто хоче заробить,бо з бабками напряг,але якщо ви почнете влаштовувати якісь провокації,почнете ображати наших городян і тому подібне-вам піздєц!Бачите,-вказав провідник спортсменів на товариство,-тут,на вокзалі,нас небагато!Але поруч з вокзалом нас чекають,ще чоловік двісті!Тож ідіть тихенько на свій мітінг і не вздумайте когось зачіпати!Зрозуміло?"-"Зрозуміло!"-"От і добре!А тепер виводьте своїх хлопців звідси!"

Нас вивели швиденько на вулицю колоною по два.Наші керівники набирали по мобілках своїх кураторів цікавлячись,що далі робити.Недалеко від нас стояла нудьгуючи та споглядаючи за нами величезна група в спортивному одязі,із битами в руках ,символікою футбольного клуба "Динамо" та рудими стрічками на одязі.

-Мужикі!ето бєндєри!Давай тє вломім ім па самоє нє магу!-раптово заволав якийсь із наших п'яничок,що вчора перепивсь до такого стану,що свідомість почала до нього повертатись тільки зараз.

-Тіха,далбайоб!-зашипіли на нього хлопці загоняючи тумаками всередину гурту.-Пізди давно нє палучал?!-з опаскою поглядали на футбольних хуліганів.

За нами приїхали автобуси.Не дивлячись,що нас було до двох сотень приїхало лише чотири роздовбаних і старезних 'лаза'.Ми набивались як оселедець в діжці,але все одно місця на всіх не вистачило.

"Дідько!"нервував Артем-йому,як самому молодому керівнику "піонерського загону"випадала честь їхати з тими хто не вліз міським транспортом."Хлопці не понажирайтесь!"крикнув він нам погрожуючи кулаком,перш ніж ці завалюхи рушили з місця.

З горем-попалам нас привезли в якийсь парк в центрі міста та віддали в руки нашої доблєсної і чесної міліції.Ті з наших товарищів,хто мав за плечима кримінальне минуле(і мабуть,кримінальне майбутнє) помітно занервували:"Шото тут нєто!".Нас усіх завели в цей парк , периметр якаго охороняли міліціянти.

Нам почали одразу давати завдання:ставити голубі намети,брати в руки прапори з символікою партії нашого кандидата та готуватись до зустрічі нашого лідера!Одразу з'явились телерепортери та почали знімати сюжети по зазделегіть написаному сценарію-нас з плакатами та транспорантами теж знімали,коли ми хором кричали: "Федорович!Федорович!Це наш президент!". Телевізіонщикинамагались придати такого ракурсу з'йомці,аби здавалось що на мітингу на підтримку провладного кандидата було присутнім кілька тисяч люду,хоча насправді було лише наші неповних дві сотні.Доречі:наші товариші,що невлізли в автобуси дісталися лише затемна: п'яні,брудні,а деякі з підбитими фарами.Артем кипів від злості:"Блядь!Как мєня еті підараси заібалі!"

До вечора кілька разів ще приїздили телевізійники з інших каналів та знімали без великого

ентузіазму сюжети про акцію на підтримку провладного кандидата.Деякі задавали доволі провокативні питання:

-Скажіть,будь ласка!-звернулись вони до одного з наших представників,перед цим уважно придивившись до його широкого,червоного з синім носом обличчя,на якому проектувався високий рівень інтелекта,та і взагалі синій нос видавав в ньому непересічну особистість.

-Чєво?-перелякано вилупив очі респондент,зайвий раз переконуючі кореспондентів,що нервові імпульси в макитрі цієї непересічної особистості протікають доволі повільно і його легко буде збити з пантелику.

-Перепрошую!Ви самі вирішили сюди приїхать та підтримати Віктора Хведоровича?

-Нєт!-після паузи видихнув дядько.

-А чого ви приїхали?За який рахунок ви приїхали?Вам обіцяли заплатить?Обіцяли кормить і поїть?Де ви будете ночувати?

-Не знаю!

-Що незнаєте?незнаєте де будете ночувати,чи незнаєте скільки вам заплатять,або не знаєте чого приїхали?

-Нє знаю гдє ми будєм начевать!-ворушив своїми пропитими мізками респондент.

-Та шо ви єму такі складні запитання ставите?-помітив провакацію та підійшов один з товаришів респондента.-Ви що не бачите?-він же дебіл!Тільки з дурки виписався.

-Тобто ви заявляєте,що на підтримку провладного кандидата привозять паціентів психіатричних закладів?-підставила мікрофон до нового респондента журналістка.

-???ну,а-а...-найшовся ,що відповісти наш розумник.

-Кто де-е-ебіл?!-дійшло нарешті до нашого імбецила,який рішуче ринувся на розумника.-Уб'ю-ю-у!-Обома руками вчепившись за горло товариша та поваливши на припорошену сніжком замерзлу клумбу.-Піда-а-арас!-На радість журналістам ревів наш герой,а ті із задоволенням це фільмували.

-Досить!-скомандувала журналістка оператору,коли збіглись міліціянти та наші хлопці рознімати два борсаюшихся на клумбі тіла.-Їдем звідси!

Старші,зрозумівши на порозі якого грандіозного політичного скандалу вони знаходяться,почали наздоганяти журналістів та просити віддати їм відзнятий матеріал.

-Шановні!Якщо ми це зробим,то нас виженуть з роботи!

Артем,увімкнувши увесь свій дипломатичний такт,намагався уговорити журналістку хочаб не все в ефір випускати. Жінка,здивована тим ,що в цілому натовпі недоумків знайшовся хоч один адекватний чоловік,пообіцяла передати його прохання редакції,але остаточне рішення все одно буде за ними.

Журналісти поїхали,а ми лишились один на один зі своїми наметами,транспорантами.

-А ми,що-будемо на вулиці ночувать?-хтось згадав,що наближається ніч;що ми знаходимось на вулиці;а ми навіть гарячого чаю сьогодні не пили і нічого не їли.

-Піздєц!-подумав вголос Артем і почав набирати кураторів проекту.

Вислухавши питання Артема,наш куратор на тому кінці дроту зробивши паузу розрозився таким громоподібним криком,що мабуть мєнти,які охороняли вхід і вихід з парку почули цю тираду,бо єхидно скалили зуби:"Ви там,што йоб вашу мать,вабщє ,ахуєлі?!Ви ,блядь,зачєм паєхалі-защітіть наш дємакратіческій вибар ілі спать?!Атєчство в опаснасті ,а ви спать надумалі?!Ми тут нєдєлямі спакойно спать нє можем,а ані спать надумалі!Так!марш мітінговать і нєвздумай мнє больше такіх вапросав задавать іначе НІ ХУЯ нє палучітє!!!"Отакою була відповідь наших провідників.

Усі помітно похнюпились.Що робить?-Усі хотіли їсти, пити і всі почали власними шкурами відчувати кліматичну різницю між сходом та північчю-на ніч міцнів мороз!

Артем,як самий комунікабельний, пішов домовлятись із міліціянтами на предмет того,аби нас хочаб по черзі, невеличкими групками,випустили до крамниці."Ні!-відмовили міліціянти.-Всіх ми не випустим,але тебе і чоловік п'ять помічников ми випустим і навіть проведемо!"-Сказали вони Артему.

Тож почали збирати гроші і виявилось,що ні у кого нічого не лишилось із добових,що нам так непередбачливо видали в поїзді."Значить усі завтрашні добові ми берем і ідем в крамницю!"постановив Артем,у якого вже починав уриватисся терпець.

Звичайно з Артемом пішов я:ми набрали ковбаси, хлібу,плавлених сирків,мінеральної води.Та от халепа!-Подивившись на нас продавці відмовились відпускать горілку і пиво.Міліціянт,що привів нас в супермаркет ,підійшов та про щось перемовився з адміністратором і повернувшись повідомив,що сьогодні зранку прийшло розпорядження не продавати спиртні напої підозрілим особистостям у великій кількості."Може ти нам візьмеш?"-запитав я у нашого мєнта."Ти що,Їбанулся?я ж на службі.-була відповідь.-Ходімо!Я знаю як зарадити вашому горю!"На підході до парку він погукав якогось чоловічка шаромижного вигляду,який виявився продавцем паленого пойла,взяв у нас заказ і хвилин за п'ятадцять з'явився на старій 'копійці'з повним багажником пойла.Паленка в нього була дорожча за добру горілку в супермаркеті,але вибирати не було з чого.Ми вдарили по руках та взяли у нього номер мобільного.

Росташувавшись на лавах по гуртах ми грілися спалюючи сміття в урнах , ковтаючи смердюче пойло та заїдаючи імпровізованими бутербродами.Думи були невеселі,а до ранку лишалось ще багато годин темряви.Дехто невідомо звідки брав картон який клали на лави та вмощувались на них хоч сидячи подрімать.Так якось і досиділи до світанку куняючи та щільно прижавшись один до одного.

Зранку нас усіх зібрали,наказали шикуватись в колону,брати плакати з транспорантами та організованим натовпом ідти в бік залізничного вокзалу вигукуючи антифашистські заклики та заклики підтримки нашого великого захисника від неонацистів,нашого великого лідера,нашого батька-Великого Віктора Федоровича!

Отож ми шли:невиспані,замучені переїздами,холодом,ночівлею на вулиці та сурогатним

алкоголем.Люди розсипались усібіч у нас на шляху,лякаючись нашого грізного вигляду та смороду.І ми дійшли таки за кілька годин до цього вокзалу,вигукуючи по дорозі:"Фьо-о-о-до-орравіч!!!!Фашизм нє прайдьот!!!Смерть нацистам і бєндєравцам!"

На вокзалі нас чекав кількатисячний натовп таких самих невдах як ми,що приїхали відстоювати свій демократичний вибір і ладні були розірвати будь-кого,хто викаже незгоду!

Нас привели в місце де ми мали чекати на виступ нашого лідера.Я подивився на людське море і небачив йому краю.Сірі,агресивні чоловіки,що на своїх плечах несли тягар годування усієї країни нагадували хоч і погано зорганізовану,але всеж таки армію!

-Надо ідті і давіть как клапов етіх хвашистов!-шамкав беззубим ротом котрийсь із захисників демократії.

-Прадалісь аміріканцам,бєндєри йобаниє!-пускав слину інший.

-Нада славіть хатя би парачку бєндєр заібашить!-скалив гнилі зуби якийсь молодик в хуліганському кашкеті і з хижим поглядом.

Нас вже кілька годин тримали на одному місці не даючи навіть відійти справити фізіологічні нужди,а поїзди все прибували,а з них виходили все нові і нові захисники демократії,яких одразу гнали до нас....

Нарешті,вже коли на землю почали спускатись сумерки,на сцені,перед якою стояв наш натовп,почалося якесь пожвавлення:почали під'єднувати якісь дроти.перевіряти звук.За деякий час на сцені з'явивсся Він -високий, кремезний,в дорогому пальто:

-Да-а-рагіє маі,зємлякі!Вітаю вас в ста-а-ліце!Бла-а-га-а-дарю шо пріієхалі паддєржать мєня-а і свой дє-амакратіческій ви-абар!-почав він свою промову тягнучі слова.-Са сва-а-єй старани а-атвєчаю вам,шо буду за-а-щіщать на новом посту міністра...ппрєзідєнта,сваі ,і ваши ,пра-ава.Є-єщо раз бла-а-гадарю вас за па-аддєржку,і пусть етат кот Лєапольд Вікта-ар Андрєєвіч за-ахлєбньотся ат за-авісті,шо у нєго нет такой паддєржкі ка-ак у мєня-а!

-Урра!!!

-Смерть рижим фашистам!

-Смерть бєндєравцам!

-Федорович,ти тока скажи ми етіх мразєй па асфальту размажем!-чулись вигуки,а в повітрі грізно махали кулаками...

В цей же вечір наш гурт та наших супутників посадили в поїзд та повезли до дому на Схід.Гроші нам дали прямо в поїзді.Дали нам не по двісті доларів,як обіцяли спочатку,а по сто п'ятдесят аргументуючи,що куратор лишив собі по п'ятдесят баксів за те,що підігнав нам таку шабашку! Хлопці,отримавши гроші,на радощях побігли до вагону-ресторану за горілкой та закуссю.В ту ніч увесь поїзд нагадував вагон-ресторан,бо не було такого вагону,не було такого купе в якому б не їхали наші чоловічки і гучно не святкували вдалу подорож!За кілька годин була скуплена уся вогненна

рідина в вагоні-ресторані,тож на нетривалих зупинках наші хлопці активно підбирали увесь самогон і пиріжки,що скориставшись оказієй місцеві бабусі продавали в три дорого.Під час зворотньої подорожі було розбито не одне вікно;порізано руки -ноги не одній людині;розбито не одну голову.А по приїзді нас зустрічав міліцейський наряд,бо,як виявилось,кілька наших товарищів вирішили задовільнити свої потреби і згвалтували в туалеті провідницю,після чого скинули її на ходу!

Тож подорож пройшла на "ура!"Зранку,приїхавши до кінцевого пункту,багато хто незнайшов своїх грошей і цінних речей-тож і похмелитися в привокзальній ригаловці не було за що...

Я,під час поїздки,повів себе обарежно,тож більша частина грошей збереглась.Ще у столиці я відчув себе зле:мене почало морозити після того як сильно заболіло горло.Дорогою назад я випив обов'язкові сто п'ятдесят та влаштувавшись на верхній полці пролежав в беспам'ятстві до самого приїзду.

Діставшись домів,я зібрав необхідні речі та поїхав в райцентр де мене поклали в лічницю(а в нашому містечку вже багато років не було ніякої амбулаторії,окрім медпункту на шахті)в якій пролежав майже три тижні з ангиною та запаленням легенів.Там і лишив усі збережені гроші-у нас же як:ліків ніяких немає,тож треба куплять. Тільки за те,щоб поклали довелось баксів п'ятдесят віддати-якби не було,то довелось би вдома потихеньку загинатись.Тож з'їздив я вдало.Виписався я з лічниці,блідий і ще більш худий,бо в ній не годували,а батько тільки на вихідних міг мене провідати та принести поїсти,а в інші дні доводилось зуби на полку класти.Тоді вже усі ці перегони закінчились неочікуваною перемогою профашистського кандидата.В головах наших людей панували доволі апокаліптичні настрої,втім мене це не надто обходило,бо коли залишаєшься сам на сам зі своїми проблемами і розумієшь,що ти нікому особливо не потрібен був під час хвороби,то проблеми якихось там політиків тебе не надто обходять.Вони,політики,в будь-якому разі голодними не залишаться,а я можу!

Я дізнався ,що наші чоловіки ще не один раз їздили в столицю на акції підтримки:на цей раз відправляли прямо з копальні майже цілими дільницями і виділяли окремі залізничні состави під цю справу.Наши чоловіки все также лякали мешканців столиці своїм диким виглядом;все также скупляли і поглинали паленку в рекордних кількостях;все также загиджували двори і під'їзди багатоповерхівок,шокуючи антисанітарією і смородом місцевих;все также розбивали вікна в поїздах і один одному обличчя,згадуючі колишні образи.Платили вже по двісті гривнів за добу та тіж таки п'ятдесят добових.Все це було вже без мене.

Одже перегони скінчилис;вибори пройшли,а ми лишилися і далі в нашому зруйнованому забутому Новогорняцькому.Ті чоловічки,що проводили вибори та агітацію,одразу забули шлях до нас,хоч і обіцяли возродити наше чудове містечко не дивлячиси на результат перегонів.Угу!Возродили.Місто і далі впевнено спускалось в прірву забуття.

Зиму з горем навпіл пережили на куцу батькову зарплатню. Весной почав знов шукати роботу.В містечку можна було працювати на копальні,але там набору не було вже багато років,а після пожежі кілька років тому взагалі знаходилась на межі зачинення;в райцентрі крім копалень теж особливих варіантів не було,і теж влаштуватись було дуже складно.Довелось їхати в столицю краю та ідти на будівництво.

Тож наступний рік я рідко бував вдома,навідуючись лише на вихідні і то незавжди.Працювали ми на будівництві торгових центрів,що так активно почали тоді споруджувати не дивлячись,що прийшли темні часи.Таких хлопців як я там було немало і керівництво поселили нас усіх в старому ,брудному гуртожитку по чотири-п'ять осіб в кімнаті.Робили ми саму брудну та некваліфіковану роботу на будівництві,працюючі по десять-дванадцять годин шість днів на тиждень,а іноді і в неділю виганяли,коли терміни піджимали.Платили нам не так щоб занадто за таку працю,але тисяча гривень на місяць в той час була доволі солідна платня.В той час нарешті собі першу мобілку придбав.

Як я казав,в цей період рідко бував в місті.В цей час там теж почалися зміни.Одже до нашого міського голови,а в минулому тренеру по боксу,Нікітіна звернулась громада сектантів з проханням надати їм політичний прихисток.До цього ці сектанти жили десь в схдній частині нашого краю,де у них була своя церква в якомусь містечку,а сектанти туди з'їзжались з навколишніх поселень.Так жили вони не один рік,ще з часів перебудови,поки дещо незмінилось.А змінилось те,що віра провославна почала підійматись з колін-в їхньому містечку збудували нову церкву православну до якої почало ходити багато людности по неділях свічки ставить.Людей почало обурювать,що в їхньому квітучоому місті створили своє кодло агенти 'Западу' не згадуючи,як в важкі часи ці 'агенти западу' організовували бескоштовне харчування в шкільних їдальнях для дітей, гуманітарну допомогу для самотніх дідів та бабок.Одже спочатку хтось почав нападати та бити на поодиноких сектантів,а одного чудового дня згоріла їхня церква.Отож і звернувся їхній головний сектант до нашого міського голови з проханням виділити його прихожанам та їх сім'ям серед покинутого житлового фонду квартири і місце для проведення їхніх зборів.Нікітін,який усе своє головувавння бився за те,аби Новогорняцьке не лишили статуса міста,з радістю прийняв нових мешканців.Під житло їм виділив кілька старих двоповерхівок збудованих на самому початку існування міста,а зібрання дозволив проводити в актовому залі зачиненого Будинку Культури.

Двоповерхівки знаходились в плачевному стані,але сектанти, що незабаром з'явились з усім своїм майном і усіма своїми родинами,із заповзяттям кинулись їх відновлювати паралельно проводячи поверхневий ремонт БК.Нікітін вже потирав руки в надії,що незабаром знов буде кому тренуватись в залі боксу.

-Нє к дабру еті сєктанти йобаниє сюдаа пріпьорлісь!-обсуждала місцева громада приїзд нових городян.

-Ані шото задумалі!

-Ета Амєріка спіціальна етіх сіктантов наслала чтоб свайо вліяніє распрастранять!-дивились вороже як сектанти ремонтували житла,БК та вигрібали сміття зі скверу,яке десятиліття там лежало і нікому не заважало,наші тубільці.

Одже десь рік я пропрацював на будівництві в шахтарській столиці і те що відбувалось у місті відбувалось без мене.Так як мій батечко теж більшу частину тижня проводив на своєму заводі,то наша квартира надовго лишалась без присмотру.Тож недивно ,що кілька разів наше житло пограбували-винесли радіоприймач,алюмінієві кастрюлі(мабуть на брухт),нові робочі чоботи...

Десь через рік наша фірма чогось збанкротувала і усі ми лишились без роботи і без платні за останній місяць.Тож тієї осені я знов опинився в своєму місті без роботи і без грошей.

Одже все знов почало вертатись на своє місце-рідне місто,безробіття,безгрошів'я.Батько тоді вже почав отримувати пенсію,але завдяки тому,що багато чого з тих часів коли він працював на Новогорняцькій-Глибокій змінились то йому нарахували мінімальну пенсію на яку було жити сутужно.Тож все ще працював на тому своєму заводові по виробництву невідомо чого і годував свого непутящого сина.

За рік роботи на будівництві мені невдалось зібрати якихось коштів про запас,бо циганське життя тягне за собой невміле поводження з грошима.Навіть коли працював через тиждень після отримання зарплатні в нас знов починалась економчна криза,бо кошти витрачались дуже швидко то на мобільні телефони,срібні ланцюжки,mp3-плеєри ,а також на походи в нічні клуби та в сауни з пивом та повіями.Тож гроші в нас надовго не затримувались,а за тиждень до зарплати срібні ланцюжки,mp3-плеєри та інші дурниці відносились в ломбард аби отримати якісь кошти,щоб хоч на цигарки було.Потім це майно викуплялось дорожче,а іноді,не встигнувши повернути залог,куплялась нова цяцька.Потім історія повторювалась.

Тож наступної осіні я опинився знову вдома без грошей і без роботи.В столиці краю я залишитися неміг,бо як тільки наша фірма зачинилась то нас одразу виселили з гуртяги,бо як виявилось за проживання фірма не платила останні кілька місяців.

Я став частим відвідувачем місцевого осередку культури -генделика в самому центрі міста біля мерії ,БК та зачиненого і зруйнованого ресторану"Шахтарський край".

-Іванченко!А ти чого тут сидиш байдикуєшь?-спитав наш міський голова,а колись мій тренер по боксу,Нікітін.

Я розповів йому своє горе.Він вислухав і сказав мені:

-Ти сильно не розпивайся!-тут я в райцентрі був і мені стало відомо,що керівництво об'єднання змінилось і найближчим часом виділять кошти ,аби нову лаву на нашій копальні нарізать,а це нові робочі місця!Ти не розслабляйся,не сумуй,а підійдешь до мене за деякий час нагадаєшь і я тебе відведу і прилаштую до роботи!І взагалі ,хлопці,-я тут таку тєму затіяв,що як все нормально буде то і наше місто оживе трохи і маршрутки сюди почнуть заходить,і амбулаторію зробим в місті-так що готуйтеся до змін!

-Які-такі зміни цей хитрий підарас затіяв?-були заклопотані відвідувачі висуваючі різні версії.

-Навєрнає рішил прадаться амеріканцям і вирішив сюди усіх сіктантів звести!-хтось висунув версію.

-Нам і етіх вистачить!

Що стосується наших нових городян,сектантів,то вони вже не зле облаштувались в нашому місті і вже навіть почали потроху заманювати в свої тенета автентичних городян.Це,звичайно,почало напружувати деяких наших товаришів і тому по-первах траплялись сутички:кілька разів були спроби з боку наших хлопців підстерегти та відлупцювати когось з сектантв.Спроби ці не увінчались успіхом,бо при спробі наїзду троє наших п'яних в дупу хлопців самі отримали на горіхи образивши дружину якогось з нових мешканців.Наступного разу при спробі аналогічного наїзду не встигли хлопці і оком

клипнути як збіглась уся протестантська громада озброєна лопатами та дринами.Головний сектант провів розяснювальну роботу з пацанами;пояснив,що хочуть жити в нашому містечку в мирі та злагоді з усіма,але якщо буде потрібно то вони не роздумуючи застосують розги.От і присудив кожному по двадцять ударів шкіряним паском,бо розог ніукого не було.Після цього ми припинили спроби заявити цим зайдам хто тут господар насправді.

Одже у нас в місті перше за багато років з'явились нові мешканці і це вселило надію в серце нашого міського голови,що все таки вдастся за Новогорняцьким зберегти статус міста,про що неодноразово натякали на районих нарадах.

Одже нашому очильникові набридло спостерігати як місто поступово безлюдніє та руйнується і він вкотре вирішив плисти проти течії.Він придбав за кошти муніціпалітету бензопилу і почав власноруч розчищати ті хащі ,що порозростались по усіх навколишніх подвір'ях,а небагатьох робітниць заставив фарбувати вцілілі лави в скверику."Вот уже прідурок!"-шипіли вони.

-Пахаже наш мер вабще їбанулся!-міркували постійні клієнти нашого генделика.-Лучче би єбанул,аніж хуйньой заніматься!

Трохи навівши марафет у центрі міста,Нікітін запросив столичне телебачення та газетярів з ціллю дати прес-конференцію.На цій пресконференціі,мер розповів усім мешканцям нашої чудової країни,що є на Сході таке чудове містечко як Новогорняцьке яке шукає нових мешканців:тож усі,хто має проблеми з власним житлом сміливо приїздіть до нас і ми надамо вам хоч двокімнатну,хоч трикімнатну квартиру!Головне щоб люди лишались жити в місті,аби вдихнути в нього нове життя,а робити у нас можна або в копальні,або можна їздити в столицю края,тож ласкаво просимо!

-Нєт он точна їбанулся!-жваво перетравлювали нову аферу міського голови міська еліта сидячі за пляшкою паленки,яку взяли в борг.-вот на хуя ані сюда прієдут?!Ані шо-в шахту пайдут?Ні хуя ані не пайдут!В шахтє сможет работать толька тот хто здесь вирас!Савсєм ібанутий,вот шо значіт не пійот...

Одже тієї осені в місті з'явилось багато шукачів бескоштовного житла.Багато з них,шокованих виглядом міста,станом житлового фонду,чорним смогом від буржуйок над занедбаними п'ятиповерхівками,відсутністю прямого сполучення з головним містом регіону і нашими синіми обличчями,більше сюди не верталось.Але все одно хтось вирішив оселитись в нашому місті.Тож з'явились на розбитих дорогах Новогорняцького легкові автівки з прицепами навантажені особистим майном переселенців та будматеріалами.Все це нагадувало циганський табір,от тільки з постійно ревучимидизельгенераторами,з ранку до вечора працюючими перфораторами та бетономешалками.Більшість кинутих квартир було без вікон,без дверей,зі здертою підлогою та видертою проводкою-тож роботи напередодні зими було немало. Як завжди,ми спочатку вороже сприйняли появу чужинців і без ексцессів не обійшлося,але завдяки припливу населення в наше місто почали знов заходити маршрутні буси і навіть робочі автобуси із запрошенням на роботу на підприємства шахтарської столиці.Одже ситуація з роботою стала змінюватись накраще.В світлі того,що переселенці почали активно ремонтувати та перебудовувати свої нові житла,а не всі могли постійно знаходитись із сім'єю в напівзруйнованій квартирі ,деякі з них почали залучати нас,місцевих,до цих робіт.Тож влаштовуватись на копальню я не поспішав,бо з'явились постійні шабашки по будівництву по яких я проходив усю зиму і весну.

Батько мій звільнився нарешті з того свого заводіка по виробництву незрозуміло чого і влаштувавався знов на копальню на-горах в кайбаше.Не дивлячись на те,що з економікою у нас вдома стало набагато краще(навіть тєлік придбали!),мій старий швидко здавав:повністю посивів,якось сам собою зовсім перестав ходити на генделик,а замість цього почав посіщати зібрання сектантів в Будинку Культури.Мати телефонувала час від часу та гукала до себе ;мала закінчила школу та пішла по материним стопам поступивши вчитись на медика.Я і хотів поїхати ,але всі мене відмовляли(окрім батька)застерігаючі від зустрічі з отими бендерівцями,хоча хто вони взагалі є так ніхто зрозумілої відповіді ніхто не міг мені дати.

Одже життя продовжувалось:нові мешканці ремонтуавали житла,автобуси почали регулярно їздити через наше Новогорняцке,на копальню почали по тихеньку брати людей на роботу.Сірі дні нашого існування почали набувати різноманітності різнобарв'я та яскравості.

Спочатку кампанії по роздачі житла до нас їхали люди з віддалених містечок нашого регіону та інших країв,а останнім часом до нас почали перебиратись доволі заможні мешканці шахтарської столиці які швидко прикинули,що тут можна придбати задешево,а іноді і задарма по дві ,по три квартири поруч,а то і цілий поверх .Тож вони і з'явились в нашому містечку підгребаючі під себе цілі поверхи на Західному-тож роботи нам вистачало в той час і їздити нікуди не треба було.На дорогих автівках,хорошо вдягнуті,вони дивились на нас зверху вниз і ставились до нас як до тубільців.Виходило так,що ті переселенці,що приїхали з різних країв так само як і ми тепер робили на будівництві,або ішли робити в шахту, доволі швидко знаходили з нами спільну мову не роблячі ніякої різниці,а наші ж земляки відносились до нас як до людей нижче расой!Усі такі добре вдягнуті,чисто поголені,в окулярах в дорогій оправі,чемно звертаючись до тебе у них робився такий вираз обличчя наче вони роблять тобі велику послугу і ти вже винен їм тільки за те,що вони звертаютьс до тебе!

Отак ми і жили в той час:ходили по шабашках,або їздили на роботу в місто;після робочого дня місце зустрічі було на генделику в центрі містечка,де ми спостерігали за прибуваючим та відбуваючим людом на зупинці.

Одного такого квітневого дня з'явився ВІН.З маршрутного буса,що приїздив о цій порі напівпорожній,вийшов чоловік взутий в круті берці невідомої армії та тримаючі в одній руці здоровезний туристичний наплечник.

-А це шо іщо за туріст,блядь?!-здивувавася один з наших хлопців,що встиг добряче надертись.

Прибулець хоч і знаходився на достатній відстані,немов почув ці слова,бо роззираючись по сторонах зупинив свій ,якийсь хижий,впевнений погляд на нас і непоспішаючі витягнув сонцезазисні окуляри які непоспішаючі і вдягнув.Легко змахнувши рукою він водрузив наплечник собі на спину і неквапливою впевненою ходою попрямував до міського голови...

Прибулець оселився у сусідній п'ятиповерхівці,що ще лишалась малозаселеною і одразу активно взявся за доведення її до ладу, першим ділом вставивши вхідні двері та вікна.Робив він усе швидко та зі знанням справи,тож приблизно за місяць зробив в своїй 'новій' однокімнатній квартирі,хоч і спартанський,але доволі якісний ремонт.

-Шо ето за тіп стрьомний?-ламали собі голови наші члени міського суспільства попиваючі узяту в борг паленку на тій-таки ригалівці.

Новоприбулого незнайомця звали Грабовський.Був він родом з Полісся і раніше працював на будівництві багатоповерхівок в столиці,але втомившись від кочового життя вирішив осісти в нашому містечку.Довівши квартиру до більш-менш придатного для проживання стану,Грабовський придбав за копійки дачну садибу біля міста.Наші мешканці не любили колупатися у землі,тому після виїзду колишніх мешканців Західного дачне поселення було майже повністю покинуте та разграбоване,але з появою нових мешкнців воно почало знов оживати.Тож майже усе літо Грабовський провів на дачі доводячі до ладу занедбаний будиночок та прилеглу територію.

-І аткуда у етіх підарасов бабкі на жизнь?-дивувались наші автентичні городяни зустрічаючись в місцевому осередку культури з метою роздушити пляшку-другу.

Останнім часом по місту почали ходити чутки,що в місті з'явився невідомий досі майстер бойових мистецтв який нападав на мирних автентичних городян,які темним літнім вечором запитали його закурити,а він у відповідь на це невинне запитання вирішив напасти на них і жорстоко побив п'ятьох людей!

Якось повертаючись пізнього вечора додому,я проходив повз той двір,де колись жили Ігнатенки.Я хотів закурити,але деякий час назад я виявив,що моя запальничка не працює.Тож помітивши,що хтось сидить напроти під'їзду я наважився таки попросити вогнику.Підійшовши ближче я побачив,що це новий таємничий прибулець який сидячі на лавці роздивлявся обгорілий під'їзд та пив пиво з пляшки.Я попросив підкурити пояснивши,що моя запальничка зламалась.Підкуривши та подякувавши я порадив бути обережним в вечірній час,бо у нас багато хлопців яким спокійно не живеться.На це він відповів,що в разі чого знайде спільну мову з тими хлопцями і запропонував мені випити з ним пива.Я охоче погодився.

"Грабовський!"протягнув міцну долонь незнайомець.

"Іванчеко!"назвався і я.

Тоді ми і познайомилось.

Кивнувши на обгорілі стіни,Грабовський поцікавився,що тут сталося.Я на мить замислився,пригадуючі ті події та розмірковуючі,що варто розповідати,а що ні.

-Тут колись родина жила,нашої вчительки української мови.Її сина звинуватили в згвалтуванні та затримали.На ранок його знайшли повішеним в мавпятнику.

-А згвалтував кого?

-Та малу одну-вчительки музики доньку.Вона ще мала зовсім була-років дванадцять.Після цього дах поїхав-казали блядувать почала на Об'їзній,далекобійникам смоктать,а потім когось СНІДом заразила і її знайшли і грохнули за це.

Тіло того хлопця вивезли в райцентр і батьків не допускали,а через кілька днів у них в квартирі балон із газом розірвався вночі...Дивно все це було.

-І справді він її згвалтував?

-Та хто його знає,що там насправді трапилось!

...На якусь мить я занурився спогадами в ті моторошні події,що відбувалися не один рік до цього.Я згадав як почалася травля матері Ігнатенка,що викладала нам українську мову та лвтературу.Почувши звістку,що її сина затримали і звинувачують у згвалтуванні,директорка,що викладала мову Східної імперії і давно ненавиділа Ігнатенчиху,зробила з цього ціле дійство.Зібравши усіх на лінійку директорка(яка доречі доводилась родичкою того ж таки Льоліка Мєдвєдєва!),об'явила що жінка,яка виростила такого вилупка,що поглумився над малою дівчинкою,немає ніякого права працювати педагогом і до того ж нести зло викладаючі мову окупаційної в нашому регіоні,ворожої єству нашого волелюбного народу Сходу,країни.Директорка урочисто повідомила школярів,що з сьогоднішнього дня їх більше ніхто ненасилуватиме вивченням зайвого предмету,бо вчителька телячої мови звільнена по статті за невідповідність обіймаємій посаді,і що вона(директорка)дає слово,що більше ніколи в нашій школі ніхто ту мову не викладатиме!

"Ура!"раділи малолітні недоумки.

Мати Ігнатенка стояла бліда немов полотно розбита звісткою про сина,та остатично добита привселюдним приниженням.За ці пару днів у неї з'вилось багато сивих волос.Пам'ятаю як вона виходила зі школи,а спускаючись з ганка її штовхнув ззаду якийсь старшокласник під холодні погляди педагогічного колективу та сміх школярів.

Батька Ігнатенка,що працював гірником ВТБ на старій копальні,в той же день після роботи підкараулили робітники копальні та брутально побили.Не те,що б вони були обурені вчинком його сина,бо по молодості і гірше робили,але знайшли формальний привід аби поколотити самого принципового гірника з яким ніколи не виходило домовитись за пляшку.

В той вечір Ігнатенки дізнались,що син їхній повісився в камері обравши смерть аніж долю півника на параші.Тіло загиблого вивезли в райцентр-принаймі міліціянти таке стверджували.Батьки хотіли їхати подивитись на тіло,але дільнничний був категорично проти цього і посдив їх під підписку про не виїзд шукаюч вихід зі складної ситуації.

В той вечір натовп обурених громадян(переважо місцеві п'янички та безробітні)підбурені невідомо ким,прийшли під будинок Ігнатенків з наміром влаштувати суд Лінча над батьками збоченця.Вони побили вікна і хотіли вже підпалити оселю,але були вчасно зупинені одним з міліціянтів,який спостерігав все це дійство в стороні,а в потрібну мить з'явився не дати вийти народному гніву.

На ранок Ігнатенку-батьку принесли трудову книжку з записом,що його звільнено за порушення техніки безпеки!Це був кінець для родини в цьому місті!Того дня дільничний пообіцяв,що завтра сам особисто їх відезе в районний морг.Прибиті горем батьки змирившись з цим чекали наступного дня вдома.Ввечері той таки натовп прийшов та закидав коктейлями Молотова квартиру Ігнатенків,а вдостовірившись що обидва лишились там назавжди весело пішли пити пиво на гендель.Офіційною версією було вибух газового обладнання яке з порушенням усіх вимог начебто тримав в себе вдома Ігнатенко.Тілом сина ніхто не цікавився і не збирався забирати.

Біля нашого Новогорняцького кілька років функціонувала свиноферма,якою опікувався старий спрацьований вуркоган.Я знав,що до нього ходили підроблять Пєтушков з Кудрявцевим:кормити свиней,чистити за ними лайно тощо.Також туди частенько навідувались оті хлопці на джипах.Згодом,коли вже і ті хлопці розвіялись по світах-хтось сів,хтось лежав на дні стовбура кинутої копальні,а хтось став порядним громадянином завівши дружину,коханку,обравшись депутатом та ходячі по неділях в церкву Східного патріархату;коли Новогорняцька-Глибока була повністю вирізана на брухт та затоплена і на фермі вже не хрюкали свині,ходили чутки,що туди раніше привозили тіла вбитих та закатованих та скармлювали трупи голодним свиням,шашлик з яких потім продовали на ригалівці!

Пєтушков,Кудрявцев та Мєдвєдєв під час тих подій ходили як нівчому не бувало єхидно посміхаючись.Отримавши свідоцтво за дев'ятий клас перші двоє злиняли з міста-один в гірниче училище,а інший десь вчитися на тракториста.Льолік лишався,бо перейшов тільки в восьмий клас.

На фоні тих травневих подій,мешканці обурені поведінкою насильника та засліплені гнівом на його батьків зовсім не цікавились долею малолітньої жертви та її матері.Мала красуня після усих цих подій підсіла на наркоту і давала усім охочим за кілька гривень,аби на дозу назбирать,потім почала торгувати собой на трасі та смоктати далекобійникам,а заразивши когось СНІДом була прибита.Так принаймі розповідали добропорядні господині нашого міста.Мати ж,подивившись на всі ці варіанти і сама запила та почала блядувати,по смерті ж доньки потрапила в божевільний будинок і здавалось зникла назавжди.

Насправді ж,в той моторошний апокаліптичний для малої та її матері день,коли Ігнатенко відбив її у наших горегвалтівників і привів її,шукаючі захисту,в міліцейське лігво,вони обидві були згвалтовані в ще більш збочений спосіб ніж можна було уявити!Скрутивши Ігнатенка та кинувши в мавпятник,дільничний швидко знайшов тих трьох недоумків та зв'язався з веселими хлопцями на джипах.Ті забрали малу і тихенько схопили її матір та вивезли обидвох на ту свиноферму,де крім свинарників знаходилась лазня в якій володарі життя любили гвалтувати жінок та доньок своїх жертв,а потім душити та згодовувати свиням.Тож хлопці вирішили показати своїм так би мовити наступникам Кудрявцеву,Пєтушкову та Льоліку майстер-клас по залякуванню жінок.Вони вкололи малій дозу наркотиків,а Мар'яні Миколаївні силою залили зпів пляшки горілки в горло і почали мати і доньку гвалтувать на очах одна у одної,видавлюючі з них таким чином усіляки прояви спротиву,заставляючі ненавидіти самих себе на нищячі людську подобу!Звичайно наші троє молодців приймали в цьому саму активну участь втрьох гвалтуючі то малу,то свою шкільну вчительку на яку вже давно дрочили по ночах.Дивно,що їх лишили живими,але це мабуть сталося зза того,що бандюкам терміново довелось кудись виїзжать на 'стрєлку',а порішити доручили тим трьом недорослям у яких тоді не не вистачило духу.Втім,це вже і не було потрібно,бо донька з матір'ю були так нажахані і присоромлені,що боялися про це комусь розповідати.Мала після першої ж ін'єкції підсіла на ширку і стала доволі ручною,бо в той час уся торгівля наркотою проходила через тих хлопців.Тож вона швидко покотилась вниз і за рік її не стало.Мар'яну ж Миколаївну хлопці ще деякий час гоцали гуртом заради спортивного інтересу поки вона остаточно не опустилась і не пішла на трасу,втративши роботу в школі...

Поїхавши на навчання в інше місто,Кудрявцев полишив свою шістку,Льоліка Мєдвєдєва,самого.Той ще деякий час безнаказано гоцав малу Мар'яни Миколаївни(будучі латентним підарасом схиляючись до содомії),а потім вирішив переключитись на інших розвинених представниць жіночої статі.Тож зібравши зграйку таких самих недоносків як і сам та позиціонуючі себе як їхнього лідера,окрилений безкарністю вирішив втілити свої наміри в життя!Тож засів він з двома своїми поплічниками в тому таки занедбаному сквері в очікуванні підходящої потенційної жертви.Тож коли вони побачили необережно забрівшу в той занедбаний сквер старшокласницю з розвиненими цицьками та стегнами,вони довго не вагались вистрибнувши з віттопиреними ширинками із кущів збившу с пантелику та з ніг потенційну жертву.Затиснувши писок вони за руки та ноги затягли жертву в тіж таки руїни літнього кінотеатру.Опинившись в сховку дівчина перестала пручатись мабуть розсудивши,що в цій ситуації краще отримати трошки задоволення ніж цеглиною по макитрі.Тож наші малолітні злочинці поставили одного на шухері,а вдвох вирішили всипати кобилі перцю в 'два ствала' поставивши дівку раком:Льолік прилаштовувся сзаду захлинаючись від хіті слиною та збираючись гоцати в задній прохід бо був прихованим підарасом,а його поплічник надрачував цюцюрку збираючись давати дівчині на рота.Тож заспокоєні покірною поведінкою жертви вони несчулись як один отримав підбором добрячого копняка по мошонці,а другий з жахом відчув як зуби жертви врізались в його прутень десь так посередині,а потім з ще більшим жахом побачив як вона схопившись на ноги виплюнула шматочок закривавленої плоті одночасно зацідивши ногою по яйцях третьому який від неочікуваності не знав,що і робити.Льолік заливався брудною лайкою катаючись по грунту:"Блядь!!!Су-ука-а!!!Спаймаю-ачко разарву!!!",а інвалід з відкушеним прутнем кричав як різаний.Старшокласниця дала драла,а на крики вже біжав тренер по-боксу і майбутній мер Нікітін,що проводив з вихованцями розминку на вулиці і почувши нелюдські крики біг із вже невеликим загоном підрастаючих боксерів на допомогу.Розібравшись що трапилось та забігши в руїни,вони схопили та поволокли Льоліка Мєдвєдєва до міліції,його поплічник вже стік кров'ю та затихав,а третій втік-втім недалеко і скоро і його спіймали.Як раз в цей час в місті був відсутній дільничний Сідоров,а паралельно з цим неформальний батько Льоліка,тож його заступнику довелось зачинити затриманих у мавпятнику та викликати із райцентру наряд аби конвоювати злодюжек-невдах,бо дізнавшись про спробу згвалтування під відділком зібрався обурений натовп вимагаючі видати на розправу малолітніх збоченців.Тож голку в стозі сіна в цей раз не вдалось втаїти і опинившись в райцентрі Льолік з поплічником не минули правосуддя і отримали термін в малолєткє де вони посідали почесне місце півників.

На той час веселі хлопці на джипах залягли вже на дно і осінню їх не було вже видно,бо половина з них пропала без вісті,другі потрапили якісь дивом в лапи правосуддя,треті десь ховались-тож нема кому було засідати в ресторані 'Шахтарський край'та грати старшокласниць біля чорного ходу.На тій фермі усих свиней було вирізано,м'ясо продано,а ферму спалено.

Прилетівши з відрядження дільничний Сідоров дуже горював,що не зберегли його 'кровінушку' і запроторили в буцегарню!В усьому він звинувачував свого заступника,що не захистив 'муділа йобанає!'єдиного,хоч і незаконнонародженого,сина!Тож якось в кінці робочого дня,видудливши по-звичці до цього часу з літр горілки,вбитий горем батько узяв тай застрелив з табельної зброї свого заступника.Після чого сам опинився на тюремних нарах,а так як його звільнили з органів учорашнім числом,то сидіти йому довелось у звичайній зоні де і посів почесне місце біля параші.За деякий час його знайшли повішеним-не витримала душа поета!

У Господа Бога непересічне почуття гумору!

Після цього достатньо часу спливло-вже не раз повністю змінився штат нашої міліції;багато чоловіків та жінок назавжди покинули наше місто;багато поїхало на заробітки;багато померло від нестатків,сухот,циррозу,сифілісу,СНІДу та інших страшних захворювань.Тож мало хто міг згадати тодішні події.

Приїхавша з шахтарської столиці комісія не виявила ніяких данних про затримання Ігнатенка і жодних слідів його тіла.Підсівша на наркоту донька Мар'яни Миколаївна,що ходила зі скляними очима і за дозу здатна була віддатись прям на шкільному подвір'ї довіри не викликала у міліціянтів(які,доречі не хотіли ворушити лайно) як і її мати,що торгувала тепер власним тілом на трасі під осудливі плітки колишніх колежанок.

.................................................................................................................................................................

-Додому йдешь?-відірвав мене від спогадів Грабовський.Відірвавшись від спогадів та піднявши обличчя на співрозмовника,я подумав ,що в нього знайоме обличчя.Зі здивуванням я довідався,що мій знайомий усього лише років на п'ять мене старший,бо незважаючі на худорлявість та м'язистість,мав сильно побите сивиною волосся на скронях та глибокі зморшки на обличчі,тож можна було дати років сорок на вигляд.

З тих пір усі вважали,що ми з ним приятелюєм.

-Аткуда ти знаєшь етава бендева?!-підозріло прошамкав з недавніх пір беззубим ротом один з моїх 'колег' по генделику.

Я тільки знизував плечима:"Та так,знаю та і все."

Я той рік ще ходив по шабашках,а Грабовський восени влаштувався на стару копальню на якій останнім часом регулярно відбувався набір і на здивувавання наших автохтонних городян багато новоприбулих переселенців з інших регіонів йшли туди працювати.

-Нічаво-нічаво!Пасмотрім надолго їх хватіт!-обсуждали вони цей парадокс із завистю,бо глянувши на їхні чорні,сині,бурі обличчя та жовті від неякісного алкоголю очі,охорона жодної копальні їх навіть не впускала до АПК,не те що відділу кадрів,аби спробувати влаштуватися на роботу.-На пару місяців іх хватіт,как паработают німножка!

Проходив місяць,два,три,пів-року, новоспечені шахтарі працювали,а автохтонні мешканці все так же збирали порожні пляшки,все также крали та здавали залізо,порсались в смітті та брали в борг на ригаловці.

-Канєшна!Пазанімалі,підараси,самиє казирниє мєста,а тіпєрь мєстниє ні могут із-за ніх устроіться!-продовжували обурюватись наші тубільці.

Взагалі то ,більше половини з них були такіж 'місцеві'як і новоприбулі:хтось по п'янці опинився на гачку чорних ріелторів та втративши власне житло у головному місті краю,райцентрі,або в інших більш-менш перспективних містах регіону переїзжали в Новогорняцьке,де придовжували вести звичне для себе жалюгідне існування п'яниць та лузерів.

....................................................................................................................................................................

З осені я почав жити з Іркою.Ірка походила з такого самого шахтарського занедбаного містечка як і наше тільки в східній частині нашого краю.Як і багато моїх землячок в той час,вона спробувала пошукати кращої долі в інших краях.Тож кілька років її не спостерігали в рідних краях поки вона несподівано не постала перед очі рідної матері.Іркіна мати,як і багато жінок в нашому краї,витратила більшу частину свого життя на пошуки особистого жіночого щастя у вигляді такого-собі сліпоглухонімого дядька з привабливою пенсією,бажано імпотента,наявність регреса вітається.Тож коли вона знайшла своє таке щастя у вигляді дядька з зарплатнею,порядною пенсією,регресом,власним будинком біля нашого райцентру і їй здавалось,що нарешті збулись її мрії, їй на голову впала блудна донька,до того ж на восьмому місяці!Хто той добродій,що добряче влупив моїй Ірці в результаті чого на світ з'явилась мала Настя,так і лишилось таємницею.Той дядечко,який зовсім не очікував,що йому на голову впаде таке щастя у вигляді дорослої доньки,а в найближчому майбутньому і внучки,був звичайно шокований.Тим не менш,замість того аби спровадити з свого дому це сімейство,він мужньо переносив усі турботи по забезпеченню жіноцтва та допомагав доглядати новонароджену онуку.Жили вони так десь два роки,аж тут наш мер Нікітін затіяв цю акцію з роздачею житла.Молоді щасливі дідусь з бабусею швидко розгледіли в цьому можливість збагрити вже поднадоївшу сексуально незадоволену доньку,до того ж маленька Настя,навчившись бігати,взяла за звичку забігати до їхньої спальні під час злягання,що створювало певні незручності.Тож узявши всі затрати на ремонт,дід оперативно відновив доньці та внучці квартиру в сусідньому зі мной під'їзді.

Я швидко помітив у своєму дворі розвинену молодицю,що вигулюючі дитину поглядала на мене голодним,хтивим поглядом.Мені дуже хотілось познайомитися з новою сусідкою ближче,але не знав як знайти привід.Привід вона сама знайшла,попросивши мене поміняти кран на кухні.Я залюбки погодився і помінявши кран не счувся як опинився під стегнастою та спраглою до сексу самицею.Малу донечку Ірка завбачливо відвезла до матері,тож кілька днів я міг спокійно пхати свого прутня в теплу піхву,а за тиждень я перебрався до неї жити,зваливши на свою шию усі труднощі по утриманню нової родини.Батько,залишившись сам в квартирі,посивів і постарів ще більше хоч я ї жив тепер в сусідньому під'їзді.

Шабашок ставало дедалі менше і по весні я влаштувався працювати в прокатний цех одного з підприємств чорної металургії шахтарської столиці,куди нас возили робочим автобусом.Тож тепер я незалежав від наявності шабашок,а отримував стабільну зарплатню,якої все одно не вистачало.Тож довелось мені дізнатися,що таке пилить жінка за те що мало заробляєшь це при тому,що сама ідти працювати вона не збиралась!Тож все було нормально в моєму подружньому житті.

Батьку новоспечена невістка неподобалась,але він мені нічого не нав'язував і давав в борг гроші коли я забігав до нього з цього приводу.

Пам'ятаєте Артема?Він тоді повернувся зі столиці Східної імперії і любив розповідати як там усе добре.Тим не менш,придбавши на зароблені гроші комп'ютер та провівши вже з'явившийся в місті дорогий та повільний інтернет,він почав шукати роботу на підприємствах шахтарської столиці.Тож влаштувався на роботу "до турків",які свого часу відкрили кілька ливарень та пустили з напливом переселенців робочі автобуси в Новогорняцьке.

На деякий час в моєму житті встановилась якась подоба стабільності:постійне місце працевлаштування зі стабильною платнею та постійний доступ до жіночих геніталій.Але все добре в нашому житті має схильнсть довго не продовжуватись.

Влітку,тільки звикшись до стабільного графіку,я втратив цю роботу.А втратив тому,що багато чоловіків звільнилось з заводу знайшови собі більш грошовиті місця.Нові люди з нашого міста на завод не йшли,тож керівництво підприємства вирішило недоцільним возити якихось п'ять чоловік та спалювати купу пального при цьому і відмінило автобус в наше Новогорняцьке.Довелось звільнятись,бо самотужки було проблематично діставатись на роботу.Тож опинився я в цілком звичному для себе становищі-без грошей та стабільних джерел грошових надходжень.Батько заходився влаштувати мене на копальню,але крім цього тієї осені в країну прийшла економічна криза,а це одразу скасувало усі спроби знайти нормальну постійну роботу і болюче вдарило по найнезахищенішим верствам населення.Тобто по нам.

Доводилось знов перебиватись по шабашках,але чим далі тим вони зовсім зникли.Економічні негаразди не могли не вплинути на стоснки в родині:чим далі тим вони погіршувались.За деякий час Ірка поставила ультиматум,що недаватиме мені поки не влаштуюсь на роботу і не приноситему гідну платню-тепер мені по вечорах доводелось займатися в туалеті мастурбацією замість того,щоб всипати під хвоста своїй спраглої до секса половинці.За деякий час вона мені взагалі вказала на вихід і почала активно шукати мені заміну.

"Ну що,синку?Нагнала тебе та курва?"зустрів мене запитанням батько.Відповісти мені було нічого.Наступні кілька місяців я спостерігів як Ірка приводила додому нових кандидатів на моє місце в надії знайти більш надійний тил та більш проворного здобутчика.Але погоцавши кілька днів спраглу до плотських втіх самицю,якою була Ірка,вони швиденько зникали в невідомому напрямку,бо ніхто з них немав тієї омріяної нею високооплачуваємої работи та нікому не потрібен був цей тягар по забезпеченню її та малолітньої донечки.Тож погнавшись за синім птахом,Ірка і сама не помітила як зійшла на звичайне побутове блядство.

У мене ж справи трохи покращились-незважаючі на економічну кризу,хтось із новоприбулих підприємливих мешканців, ризикнув розпочати будівництва в центрі міста піццерії.Розценки на будівельні роботи в цей час впали,а будматеріали були придбані зазделегідь,тож в цей час було дуже вигідно розпочати будівництво.Тож я пішов працювати на це будівництво яке продовжувалось близько двох років.Внаслідок цього мої акції в очах Ірки стрімко пішли вгору,яка до цього часу втратила надію знайти кращого бовдура за мене."Невздумай!"казав мені батечко,але це було зайвим,бо моя колишня вже буле вдруге вагітна невідомо від кого,а тягнути на собі двох байстрюків та виглядати при цьому ідіотом та оленем я не збирався.Тим не менше,важко було стримати спокусу,згадуючі як тримався свого часу за великі іркіни цицьки та пірнав прутнем між її сексапільних стегон.Все-таки гордість мені не дозволяла вдруге себе принизити та повернутись.Натомість я почав час від часу заходити до Свєтки Родіонової,яка заспокоївшись та облишивши свої спроби зробити мене своїм чоловіком,встала на ноги та,пішовши по материним стопам,влаштувалась ламповою на копальню і вже успішно замінила свою стару в брудних і смердючих підсобках.Приймала вона і на дому,беручі за надані послуги бартером.Тож я вважав,що краще з нею мати справи аніж з колишньою.Іноді,пропустивши по чарці перед зляганням,Свєтка натякала-може ми все ж таки товой,а?-Ні,ні,ні!-Заперечував я,наполягаючі на суто ділових стосунках.Втім,робила вона це більш для жарту,бо і без того у своїй стародавній професії почувала себе немов риба у воді.

Наш міський голова та колишній тренер по-боксу Нікітін таки дочекався тих часів,коли в нашому місті з'являться бажаюі присвятити себе вивченню Великого Іскуства.Тож з напливом родин переселенців з різних країв та інших міст регіону та шахтарської столиці,наша єдина школа,що до цього стояла на порозі зачинення була тепер наповнена школярами,які були потенційними учнями Великого Майстра.При допомозі сектантської громади було зроблено ремонт в Залі Боксу та придбано нове обладнання і не дивлячись на економічну кризу тієї осені в нашому місті відродилася секція боксу.Тож не зважаючі на обіймаєму посаду,в кінці робочого дня,Нікітін,змінивши піджак на спортивний костюм поспішав на тренування.Допомогати в цій справі йому взявся Грабовський,який спочатку ходив у якості звичайного відвідуючого,а потім маючі неабияий досвід почав допомогати у проведенні тренувань.

-Ішь невирабатаний!-обурювалась місцева інтелігенція,сидячі в головному осередку культури міста та попиваючі найякісніши алкогольні напої виклянчені в борг,-Пасмотрім надолга єго хватіт!

Але вистачало надовго!

-Канєшна!Сідіт на пєрєсипі в первую смєну і ніхуя ні дєлаєт!Міня б тоже хватіло!-продовжували обурюватись тубільці на те,що Грабовський ніяк невтілював їхні сподівання у життя і які попрацювали в копальні кілька років в далекій молодості і були звільнені за порушення техніки безпеки.

Якби там не,було економічна ситуація в тій країні до якої нас свого часу приєднали,болюче відбивалась на наших городянах:на багатьох підприємствах шахтарської столиці з падінням виробництва відбувались скорочення,а будівництва призупинялись;багато підприємств відмінило автобуси через наше містечко,а шахтарі сиділи в неоплачених відпустках.

-Дай нам метал,дай нам метиз,дай ліс-і будем працювати!-сокрушались вони сидячі на ригалівці та згадуючі як в дев'яності доводилось по "ліс"ходити в посадку та рубати акацію на ремонтини.

Звичайно усю провину наші краяни покладали на ту неофашистську бендерівську владу,що засіла в Києві та весь цей час виношувала підступні плани як насолити народові Сходу за те що ми не голосували за них на виборах.

-Докерувались,хвашисти йобаниє!-обурювались наші чоловіки.

-Нічево!Скоро наш пацан с камандой прідьот тада заживьом!-підтримували їх товарищі.

-Ні хуя ету краіну йобаную ні спасьот!-казали треті.

-Нада тока па Дніпру нахуй діліть ету йобаную страну-бендер пірістрілять к йобан мать,а нас до Східної імперії!-робили більш радикальні пропозиції четверті.

На фоні падіння ВВП та добробуту наших людей,падали і політичні акції нашого міського голови та знов тренера по-боксу Нікітіна:

-Савсєм ібанулся:сіктантов етіх йобаних прітащіл;бєндєр етіх йобаних прітащіл;бокс вазабнавіл-на хуя?!-обурювались його поведінкою автохтонні містяни,-От шо значіт ні пійот!-хитали головой,переживаючі за психічне здоров'я мера.

Паралельно з падінням рівня довіри городян до міського голови у нього з'явився гідний конкурент у вигляді відставного офіцера східноімперської армії,що після закінчення служби перебрався років десять назад в шахтарську столицю,а рік назад і до Ноаогорняцького з метою розширити житлову площу.Мав цей чоловік власний супермаркет будівельних матеріалів,а його жінка і вирішила збудувати піццерію в нашому місті.Новий підприємливий мешканець зробив поверхневий ремонт нашої школи,підняв питання про будівництво в місті храму Східного патріархату та відновлення пам'ятника Леніну,бронзову постать якого ще в веселі дев'яності зрізали на брухт оті хлопці,що розчинились серед буремних подій тієї епохи.

-Вот,вот каво нада в мери!Пара уже мінять етава долбанутава пока он город аканчатільна не разваліл!-дискутувала наша еліта сидячі на риглівці,-Ато сматрі-пріжился на бізриб'є!

В той час коли Нікітін став мером і справді нікому було балотуватись-попередня влада набивши кишені на вирізанні на брухт Новогорняцької-Глибокої та розкраданні бюджетних коштів,відбувши термін не збиралась затримуватись в нашому відпрацьованому місті,а на їхнє місце ніхто і не збирався балотуватись.Не горів бажанням і Нікітін,бо добре знав стан речей в Новогорняцькому спостергаючі на власні очі деградацію та втечу мешканців,але керівництво району його попросило знаючі не тільки як хорошого тренера по-боксу,що виховав не одного призера змагань,але і як сумлінну та непересічну особистість.Тож звалили йому на шию це ярмо.Всі ці роки він вперто відстоював право Новогорняцького називатись містом;просив керівників комунальних підприємств не вимикати воду,світло,а керівництво промислових підприємств-аби брали на роботу наших городян.Вершиною його керівництва стала акція з роздачею житла,яка поклала кінець його кар'єрі міського голови.

Здоров'я мого батечка останнім часом бажало кращого-мабуть всі ті негаразди,що впали на голови наших чоловіків після падіння попередньої імперії не минають безслідно!До того ж мого батька щось гризло зсередини:я не одразу зрозумів,що між батьками відбулося негласне розлучення.Мати ,повернувшись в рідне містечко та вивізши від гріха подалі молодшу сестру,вже давно поховала діда і влаштувавшись доволі непогано і зовсім не збиралась повертатись в Новогорняцьке.Мабуть-таки вона була сита по-горло тим життям в вимираючому шахтарському поселенні,одвічною батьковою пиятикою та побоюваннями за майбутнє малої.Тож і покинула нас з батьком,вирішивши,що я вже дорослий,але телефонуючі завжди гукала до себе.Батько з тих пір став мовчазним та відлюдькуватим,почав сторонитись колишніх друзів по-чарці(втім,багато хто вже помер від цирозу або раку підшлункової),згодом зовсім припинив випивати і навіть курити,а потім почав і до сектантів ходити на зібрання.Хоч батько і кинув звичний стиль життя,здоров'я все одно почало час від часу підводити.Тож і опинився він в той нелегкий час економічної кризи у лічниці з високим тиском.Там я і познайомився з Мариною-моєю наступною співмешканкою,що працювала медичною сестрою в кардіології.Як я вже казав,медицина у нашій районній лічниці була занадто "бескоштовною":за те що поклали-заплати;страхування-заплати;ліки-купи;кожному лікарю-заплати;кожній медсестрі чи санітарці-теж бабла підкинь!Тож моєї зарплатні в дві з половиною тисячі,батькової пенсії та зарплатні ледь вистачило на це лікування,а ще треба було щось їсти,на цигарки та дотягнути до наступних надходжень!Марина від інших чергових сестер відрізнялась тим,що відмовлялась брати гроші за виконані маніпуляції.Тож я вирішив віддячити презентувавши коробочку шоколадних цукерок.Так якось і познайомились.За місяць вона переїхала до мене.

Марина походила з села біля районного міста,де і проживала з батьком та його молодою родиною-мати померла років десять до того.Три роки назад вона скінчила медичне училище і батько прилаштував її в ЦРЛ.Ірка,яка вже вигулювала самотужки другу дитину,кипіла від злісті побачивши,що я влаштовую своє життя і без неї непогано-після пологів вона сильно розтовстіла та підстриглась пофарбувавши волосся,тож тепер виглядало дуже вульгарно!Марина вигідно відрізнялась від моєї попередньої пассії відсутністю темного минулого та не була обтяжена незапланованими дітьми.Так ми і жили тепер втрьох:я ходив на будівництво;Марина їздила на чергування до лічниці та піклувалась батьком,якому за станом здоров'я довелось покинути роботу в кайбаші.Під впливом Марини я почав набагато рідше заходити на генделик після робочого дня,та навіть намагався кинути курити.На майбутнє ми планували з'їздити провідати мою матір,а по вихідних я допомогав новому тестю по-господарству.

За ініціативи нового громадського діяча,відставного східноімперського офіцера,нові заможні мешканці,яким сектанти були немов заноза в дупі,написали петицію та зібрали підписи на будівництво православного храму в місті.Також підіймалось питання про заборону проведення сектантських збіговиськ в актовому залі Будинку Культури-але тут Нікітін вперся,добре пам'ятаючі хто йому допоміг відремонтувати БК,навести хоч якийсь лад в центрі міста,чиїх дітей він тренує і хто взагалі підкинув йому ідею з роздачею житла.Цим він остаточно налаштував проти себе корінних городян та нових заможників,деякі з яких навіть забороняли дітям ходити на тренування до нього.

-Савсєм ібанулся наш мер!-аналізували останні події наші експерти,сидячі на ригаловці в надії впасти комусь на хвіст.

-Бєндєрам продался,падла!-висували свою версію їхні товариші,яким гендляр ще відпускав у борг.

-Аткуда у бєндєр гроши?-Самі хуй сасут!Амєрікє прадался!Абамє!-казали треті падаючі на хвіст попереднім.

Тож кінець кар'єри нашого міського голови та тренера з боксу був не за горами.

Взагалі,наші краяни покладали великі надії на майбутні президентські вибори,на яких мали вибрати нашого кандидата Віктора Федоровича,після приходу якого,ми чомусь важали, заживемо як у Бога в кишені!

Грабовський працював на старій копальні на дільниці шахтного транспорту в першу зміну,а по обіді,маючі доволі гідний досвід, допомогав боксуючому меру Нікітіну тренувати школярів та всіх бажаючих,яких,втім,було не дуже багато.Взагалі складалось враження,що Грабовський з мером в доволі тісних стосунках,хоч начебто раніше вони не могли бути знайомі.

-Шота тут ніто!Ні к дабру наш долбойоб с етім бєндєром трьотся-ані шота задумалі!-аналізували наші аналітики,сидячі все на тому ж осередку культури.

Грабовський не надто поспішав обзаводитись родиною в нашому місті,хоч багато жінок були б не проти поміняти свого судженого на нього,а такі як моя колишня та Свєтка Родіонова так ті взагалі з трусів вистрибували коли його бачили,а він на них уваги не звертав."Він шо-голубий?"ображалися дівчата,марно намагаючись привернути увагу на свої підпрацьовані жіночі принади.Втім,за деякий час до нього почала навідуватися на секси одна цікава жіночка.Ця представниця жіночої половини людства відносилась до тих нових заможних мешканців,що в гонитві за дешевою жилплощею приїхали з головного міста краю і які зарозумілістю та зверхністю превосходили корінних мешканців імперської столиці.Жіночка також відносилась і до представників середнього бізнесу маючі рекламну агенцію та двокімнату квартиру в центрі головного міста краю,яку здавала іноземцям за валюту.Познайомилась вона з Грабовським в залі боксу,куди привела свого сина-першокласника,якого нажила внаслідок невдалого шлюбу,і за деякий час можна було побачити її маленький 'пежо' біля під'їзду сусіднього будинку(а він жив в сусідньому дворі),або в теплий час біля його дачної садиби,де вони злягались прямо на свіжому повітрі відгородившись від заздрісних очей.Невідомо чим він,якийсь селюк з якогось Полісся, заінтригував цю горду та гонорову мешканку шахтарської столиці,чий батько прибув в наш край з північних земель та обіймав велику посаду ще в імперському комітеті безпеки,але було зрозумілим,що вона за ним бігала,а не він.Стосунки у них були непрості внаслідок дуже різного походження і виховання,тож час від часу вони сварились і деякий час дамський 'пежо'не з'являвся біля помешкань Грабовського.Втім надовго її не вистачала-максимум на тиждень,бо темперамента і стервозна бізнесвумен довго не могла без прутня,а злягатись в нашому місті була згодна тільки з Грабовським.Тож сама їхала миритися,покірно виконуючі самі неочикувані сексуальні фантазії коханця та переконуючі перебиратися до неї жити.Грабовський,звиклий до вільного життя та знаючі стервозний і власний характер своєї обраниці,не поспішав перебиратися до неї жити аби потрапити під підбору.Тож вона продовжувала їздити до нього на секси.

-І шо ана нашла в етом бєндєрє?!-заздрили наші експерти по всіх життєвих питаннях.-Вот я в свайо время...

-Шо ти в свайо время?!-перебила його дружина гендляра,яка сьогодні працювала на 'барі' і якій набридли порожні теревені невдах.

-Шо-шо!Драл етіх дєвак пад каждим дєрєвом...

-Та каго ти драл?!Ета тібя бомжи дралі када ти бухой валялся,по п'янці сдєланий!У тібя нє встайот с пятнадцаті лєт,патаму шо тобі ні хріна кромє пойла нє надо!Хто б тобі дав якщо від тебе бздить за километр?!Ти лучче розкажи як квартиру в шахтарській столиці просрав за пузирь горілки!Завидуй мовчки!-висказала все що думає на рахунок постійного клієнта та одвічного боржника 'хазяйка бара'.

Час потихеньку рухався уперед-за весною прийшло літо,за літом осінь,за осінню зима в кінці якої відбулись президентські вибори.Наші краяни консолідовано йшли на виборчі дільниці та робили свій демократичний вибір на користь Віктора Федороича.Без зайвого ажіотажу.Тож прийшовши до влади наші хлопці почали саджати своїх попередників,а ми і далі жили своїм життям.

На початку весни почались нарешті підготовчі роботи до будівництва храму Східного патріархату."Нарешті!"раділи православні заможники,що оселились на Західному.

Будівницто піццерії впевнено наближалось до завершння,тож з початком будівництва храму,ми з хлопцями вже покладали надії в майбутньому прилаштуватися на будівництві храму.

Поява в нашому місті настоятеля святої православної церкви Східного патріархату було гучною та непересічною:в теплий травневий недільний вечір коли сектанти проводили вечірнє зібрання в актовій залі БК,в приміщення ввалився натовп в чорних рясах і з битами та почав лупцювати прихожан-то приїхав настоятель майбутнього храму отець Варфоломей,що заручившись підтримкой попів з сусідніх приходів,дияконів та ченців,вирішив одразу,нахрапом взяти на абордаж сатанинське лігво!Тож кинувшись до головного сектанта,якого спочатку прибив пудовим кулаком,а потім схватив залізною хваткою за горлянку однією рукою,а іншою грізно сотрясаючі в повітрі наче Зевс-громовержець,він волав"Пакайтєся,дєті маї!".Його помічники заблокували вихід і брутально лупцювали усіх потрапивших в зону досяжності битами не роблячі різниці чоловік це чи жінка,пенсіонери або діти!Святий отець, продовжуючі тримати однією рукою синіючого сектантського проповідника та грізно волаючі,і сам час від часу прикладався вільною рукою та пудовим кулаком наголови та обличчя спійманих зненацька сектантів.

Першими на видовище збіглись одвічні клієнти нашої ригалівки які з ентузіазмом сприймали побиття сектантської громади.

-Правільна,правільна!

-Мала їм!

-Нє хуй ім на Амєріку работать,на Абаму!

-Давіті їх,рибята,как клапов!Ні щадіті ні женшин,ні дітєй!-підбадьорували святих отців наші тубільці.

На гвалт почало збиратися усе місто,яких не підпускали міліціянти,що контролювали побиття з самого початку і справою яких було перешкоджати спробам захистить сектанів.З боку в сторонці за всим цим спостерігав колишній офіцер східноімперської армії та мабутній міський голова Прохор Іванович Сєрєбряних.

Несподівано з'явився Грабовський з мером Нікітіним:на намагання одного з правоохоронців не допустити в приміщення,перший відповів легеньким боковим в щелепу від якого мєнт втратив свідомість і як мішок з лайном грюкнувся на землю."Пропустіть!"вимагав Нікітін від дільничного.Той вагався,але побачивши як Сєрєбряних йому легенько кивнув пропустив міського голову перед себе разом з помічником пішли за ним робити вигляд,що будуть втихомирювати хуліганів.

Грабовський вже в цей час,забігщи в актову залу,направився до ватажка нападників відправивши короткими боковими ударами кількох служителів церкви у нок-даун,а опинившись біля цілі коротким блискавичним рухом викинув фронт-кік в огромне черево святого батюшки.Від несподіванки та болі отець Варфоломей відпустив майже непритомного сектантського пастора,а сам впав на коліна зігнувшись навпіл на скільки для нього це було можливим.Заскочені зненацька таким нечемним поводженням з їхнім ватажком,слуги божі так і застигли з занесеними в повітрі битами своїми заплившими салом та проспиртованими мізками соображаючі,що робити в такій складній ситуації.В приміщення вже хлинув натовп глядачів,що з цікавістю очікували продовження цього триллеру.

Попи потихеньку почали збиратися з занесиними битами навколо Грабовського,а він стояв спокійно і жоден м'яз на обличчі не здригнувся оцінюючі ситуацію.Коли огрядні,кремезні постаті в чорних рясах почали кидатися один за одним на Грабовського він досить вправно відбивав атаки посилаючі в нокаути та нокдауни ударами ніг та хуками.В цей час,вже трохи очунявши сектанти почали збивати з ніх втративших пильність чорносотенців,б'ючі усим,що потрапляло під руку-хтось побачивши,що батюшка Варфоломей починає приходити в себе,схвативши табурет підбіг та розбив о голову панотця від чого той заволав наче різаний.Нікітін марно добивався від головного міліціянта міста,аби той вживав якихось заходів,викликав підмогу то що,але той почав реагувати тільки тоді коли побачив,що виникла вже загроза життю чорносотенців.Тож він вийняв пістолет і стрілив у стелю закликаючі до уваги:вцілілі попи розбіжалися по кутках;сектанти оказували допомогу своїм потерпілим,а Нікітін підійшов до все ще сидячого,розчервонілого та залитого юшкою попа,який грізно та з ненавистю дивився своїми маленькими очицями,що ледь визирали з вузеньких шпаринок заплилого салом бородатого та грізного обличчя.

"Ви хто такий і що ви собі дозволяєте?!"звернувся до нього міський голова.

-Я-новий настоятель святой православной церкви Східного патріархату,що прибув в ваше місто па заданію рукаводства крайовой єпархії святєйшей церкви і лічнаму парученію блаженнійшаво мітрапаліта Сходу і Всія Русі Порфірія,аби аснавать в вашем городе православную церкву і бароться с атступніками та сатаністами!-урочисто та голосно промовляв панотець все ще сидячі на колінах,б'ючі при кожнім слові себе в груди правою рукою як в тому анекдоті про Кінг Конга і грізно та з зневагою дивлячись на Нікітіна.

-Хто вам дав право вриватись та нападати на наших громадян під час зборів їхньої громади?!-продовжував обурено вести допит міський голова.

Панотець залився гучним зневажливим сміхом закинувши голову назад.Припинивши,нарешті підвівся з колін та все также призирливо поглядаючі на співрозмовника дістав з кишені якийсь папірець та простягнув його мерові.Поки Нікітін,невисокого зросту і підтягнутий,стояв навпроти високого,кремезного і заплившого салом панотця;дільничний направив знятий з запобіжника пістолет на Грабовського:"Руки вгору!Ви заарештовані за напад на міліціонера!" і тримав на прицілі поки його поплічники з радістю вдягали на затриманого кайданки.

-Та що це за правовий бєспрєдєл такий?!-почали обурюватись побиті сектанти та ті городяни,що приїхали з інших регіонів.Дільничний підійшов до ледь живого сектантського батюшки і під обурені крики одних та під схвальні інших,вдягнув кайданки і на нього.

-Ви що робите?!-відірвався від папірця Нікітін та обурено звернувшись до головного міліціянта.

-Не ображайтесь,Сергійович,але я вам не підпорядковуюсь!-відповів той потягнувши разом з помічниками затриманих в бік відділку міліції,та поглядаючі по-сторонах,аби запам'ятати тих,хто нападав на попів,щоб в разі чого потім по-одинці переловити та арештувати.

Вже трохи заспокоєний отець Варфоломей продовжував важко дихати,та свердлити поглядом поки ще діючого мера:

-Так!Мені потрібно це приміщення для проведення служінь православної громади поки не буде збудований храм!

-Це приміщення вже зайнято протестантською громадою,яке за власні кошти відремонтувало Будинок Культури і я не збираюсь вигоняти людей на вулицю!-була відповідь.

-Ну ми ета пасмотрім!-мовив,почавший знову червоніти від злості панотець і здавалось,що його і без того немаленька огрядна постать почала збільшуватись та нависати над невисоким,компактним Нікітіним поступово перетворюючись на темну та моторошну тінь!

……………………………………………………………………………….

Для будівництва храму в місто прибула бригада,що спеціалізувалась на таких об'єктах та брали за це добрі грощі.Для брудних робіт були залучені оті наші шаромиги які засідали на ригалівці-їм кидали якісь копійки,годували куцим обідом та наливали в кінці робочого дня сто грамів.В процесі будівництва проект було змінено та розширено на користь прихрамових будівель як резиденція батюшки,лазня,гараж при цьому усі необхідні дозволи на будівництво брали в обхід міськради не питаючі дозволу у громадськісті.Втім громадськісті усе було рівне.

Що стосується наших в'язнів,то їх довелось-таки звільнити за кілька днів.Спочатку міліціянти збирались переловити по-одинці усіх хто давав відсіч гопникам в рясах і відмовляли у відкритті справ про побиття членів протестантської громади.Зухвальства правоохоронців сектанти не стали терпіти і підключили впливових сектантів з шахтарської столиці та навіть з Києва.Тож правоохоронці вирішили все спустити на гальмах,вирішивши,що ще відіграються на клятих сатаністах.

Вийшовши з мавпятника та прийшовши на копальну, Грабовський був зустрінений пропозицією написати заяву на звільнення за власним бажанням,або вилетіти по статті за порушення правил техніки безпеки.Грабовському не лишалось кращого варіанту аніж написати заяву та піти додому.

Сектантам таки довелось покинути актову залу в БК-Нікітіну не вдалось захистити право громади на проведення своїх зібрань в тому приміщенні.Приїхавши з наради в райцентрі,міський голова спочатку зайшов в кабінет і на одинці випив сто грамів коньяку,що для нього було цілком нетипово,а потім повідомив головному сектанту неприємну новину і запропонував переїхати в приміщення на Західному мікрорайоні,що колись було універсамом.Тож довелося сектантам наспіх робити поверхневий ремонт,аби була можливість проводити зібрання.Батюшка ж Варфоломей,задоволений позитивним для нього вирішенням питання,затягнув в актову залу вівтар,кадило,ікони почепляв на стіни,винісши при цьому усі стільці,бо негоже православним вірянам слухати проповідь комфортно сидячі!При вході поставили скриню для пожертв.Невдовзі Будинок Культури почав наповнюватись по неділях натовпом інших вірян іншої віри.Звичайно,першими стали зарозумілі преселенці,що оселилися на Західному.

Грабовський половину літа провів в марних пошуках підходящого місця працевлаштування,а ближче до осені влаштувався на копальню імені Жовтневої революції недалеко від того летовища,що згодом стане моторошним символом нескореності та незламності духу.Автобуси з цієї копальні до нас почали їздити перед економічною кризою і деякі переселенці встигли на неї влаштуватися,але весь цей час прийому більше не було.

Політична ситуація,а разом з тим і економічна з приходом наших до влади не почала стрімко покращуватись як ми того очікували,а навпаки-неквапом,але впевнено погіршувалась.Внаслідок кризи работодавці мали можливість міцніше затягнути зашморг на шиї пролетаріата тримаючі платню на докризовому рівні,заставляючі робітників працювати по десять-дванадцять годин і виходити в суботу!Якісь спроби діалогу з метою захисту прав трудівників закінчувались звільненням та покаранням по зарплаті усього колективу.Взагалі то,наших людей було важко підмовити на якісь заходи по виборюванню власних прав,бо їм більше подобалось шукати винних в своїх бідах когось абстрактного-бендерівців яких ми тягнемо на горбу усі роки 'нєзалєжнасті',американців зі своїми агентами,жидів,масонів то що.Любили також гризтися між собой хто краще працює і доносити один на одного керівництву,що залюбки цим користувалось керуючись принципом 'розділяй і властвуй'.

Будівництво піццерії завершилось і я,маючі невиплачену платню за останній місяць,знов кинувся шукати роботу.Попросившись на будівництво храму,я пропрацювавши місяць і отримавши за кваліфіковану роботу такі самі гроші які отримували місцеві п'янички за чорну,хоч і мова йшла про іншу платню ,кинув і цей об'єкт зрозумівши,що нічого не доб'юсь від них.Не подобалось мені і те,що моя Марина почала ходити на ці православні збіговиська.

Тож пішов я працювати на той металопрокатний завод,який знов пустив автобус через наше місто.На цей раз я пішов працювати у трубо-ливарний цех,бо той цех де в минулий раз робив тепер немав повної завантаженості і людей туди не брали.Я потрапив працювати на дільницю формовки разом з Артемом,який після скорочення у турків знов поїхав шукати щастя в златоглавій і знов не знайшов і приїхавши на початку літа до дому,влаштувався на цей завод на місяць раніше за мене.Начальником цеха був такий собі земляк Йосипа Віссаріоновича Джугашвілі Акіф Санананович(скорочено Саманич),а допомогав керувати цехом старший майстер Мегедин Таджегінович-такий самий горець,що в молодості проміняв барашек,алабая та горне повітря на смердючі цеха металургійного заводу.Відношення до людей збоку керівництва було скотським:Акіфу Саманичу не набридало на кожному ранковому наряді попрікати нас,дармоїдів,нашими зарплатнями, які не становили і півтори тисячі;дуже сильно лаявся на запізнення не соромлячись материти навіть жінок-кранівниць передпенсійного віку.Спецодяг нам не видавали і ми як шаромиги ходили по-заводу в рваному лахмітті та розвалюючимуся взутті.Недалеко від нас знаходилась злітна смуга,і часто спостерігаючі за заходячим на посадку літаком(чи навпаки) уявляв,як воно літати літаками в різні далекі краї,витрачати при цьому купу грошей і не боятися запізнитися зранку на цей смердючий завод.Важко зітхнувши я вертався до дійсності і йшов далі в цех копирсатися в багнюці та слухати нові Артемові оповіді.Плавка проводилась через день,тож іноді доводилось виходити і в суботу,аби підготувати форми на неділю.Платили тут мало,відносились погано,тож не дивлячись на те що працювали тут переважно іногородні,надовго тут ніхто не бажав затримуватись.Розповідали,що кілька років назад тут працював хороший колектив,якому платили гідну платню і шеф тоді нормально відносився,але завдяки фінансовій кризі з'явилась можливість сідати на голови людям,чим Акіф Саманич і скористався,звільнивши нормальних досвідчених працівників та набравши п'яничок,яким можна було спокійно класти на голови.Взагалі,покладисті п'янички це була останнім часом у роботодавців найулюбленіша категорія працівників:отримавши зарплатню такий робітник на кілька днів пропадав,а пропивши усі гроші з'являється на роботі з винуватим обличчям та проханням вибачити і зрозуміти,бо ідти йому нема куди більше!Він сумлінно працює цілий місяць до наступної получки залишаючись поверхнормово без додаткової оплати та виходячі по вихідних теж бескоштовно.Платити такому робітнику можна не багато,а щоб хтось перекривав в разі чого,то тримали на кожній дільниці 'пригодовану' людину,якій може на кілька сотень більше платили.Або робили вигляд,що краще відносяться.Зазвичай це був тихий працьовитий алкоголік передпенсійного віку,який пив тільки після зміни і боявся втратити роботу.Така система працювала не тільки на нашому підприємстві,а і на багатьох інших,тож була цілком провіреною.

Літо закінчілось і вересневі ранки ставали дедалі свіжішими,а утепленого спецодягу у мене не було,тож не дивно,що на початок жовтня я зліг з бронхитом і полишив роботу.Матеріальне становище внаслідок цього стало скрутнішим,але ми з Мариною підрахували,що доцільніше покинути цей смердючий завод,бо на лікування довелось витратити мою місячну платню,а після цього мене ще намагались нахилити за те що захворів,хоч вони лікарняний не платили."Та пішли ви!"обурився я грюкнувши наостанок дверима та забравши свої нові робочі чоботи заради яких тільки і приїхав.Заплатили мені за повністю відпрацьований вересень сто шістдесят вісім гривень.Отримавши ті копійки та лишивши половину,з горя та відчаю,на генделику я йшов до дому і зустрів Грабовського.Він вислухав моє горе і повідомив,що на копальні імені Жовтневої революції,де він зари працює,розпочато прийом на роботу і порадив мені не горювати,а прийти до тями,пошукати вдома посвідчення підземника та поїхати робочим автобусом перед першою зміною пробігтись по нарядним в пошуках місця.Я послухався його поради і за кілька днів поїхавши на шахту влаштувався на роботу.

Поїздивши з тиждень на 'викиди'та склавши 'іспит',я був допущений до роботи.Одразу я потрапив працювати на 'гасіння'-демонтаж металу та рельсів в відроблених виробках та доставка під стовбур копальні.Металом називали кріпьожні рами які поділялись на 'верхняк' та 'ніжки' та відрізнялись по профілю-24-й,33-й.Тож спустившись останньою кліттю та зібравшись в'чекалівці',ми ланкою йшли працювати в східне крило ідучі метрів сімсот по рельсах,по воді(місцями можна було і набрати повні чоботи),іноді штовхаючі порожні 'площадки',на які потрібно було скласти 'гашений' метал,а потів виштовхати назад під ствол.Місце гасіння знаходилось під військовою частиною,а починали колись гасити під зліткою.Колись,ще за часів Великої тоталітарної імперії,якісь розумники вирішили нарізати дві лави під летовищем не спросивши дозвіл та порушивши усі норми безпеки.Нарізать то нарізали закопавши купу грошей та купу металу,списавши кілька комбайнів прохідницьких та вугільних,але все єдно займатись видобутком не дозволили.Тож кілька років тому і почалась кампанія з гасіння східного крила,за яку особисто перед директором відповідав наш начальник дільниці Євген Миколайович. Потрапив я працювати на ту ж дільницю,що і Грабовський,але його майже одразу,як 'селідівського',відправили працювати на зумпф де ходили по змінах і ми не завжди потрапляли в одну зміну.'Селідівськими'нас називали по назві нашого райцентру,по дорозі з якого робочий автобус заїздив в Горняцьке,Новогорняцьке та підбирав чоловіків з інших селищ по дорозі.На копальні нас не надто повожали,причиною чому слугувала ненадійність та низька кваліфікація наших людей,внаслідок чого існувала текучка 'селідівських',але хтось продовжував працювати вже не один рік і мав авторитет серед колективу.

Ланковим у нас був Сашко Кутовий-такий собі невисокий, дьорганий чоловічок,що немов кріт просидів усе життя на цій копальні і нічого крім виробок та генделика не бачив.Був він затятим холостяком та хронічним алкоголіком,що мав дуже вередливий характер.Втім,насправді був непоганий дядько,який не любив перероблятись та і іншим не дозоляв:за пів-години ходіння руки-в-боки,він промовляв: "Так,пацани!Вже мокрий увесь-ну його,на хуЙ!Треба перепочити!"І так кожні пів години.Сам він любив стати на лебьодці,удаючі,що виконує дуже непросту та важку справу,а насправді вміючі на ній працювати,це була найкозирніша ділянка роботи.Робоча зміна у нас зазвичай починалась годині о дев'ятій,до цього часу ми встигали з'їсти сніданок та догледіти ранкові сни;закінчувалась близько дванадцятої, бо потрібно було відпочити перед дорогою на-гора,особливо якщо треба було площадки з металом штовхати.Пропрацювавши в такому графіку з тиждень я почав чухати потилицю-чому ж я раніше не пішов в копальню працювати?

Тим часом в місті назрівав черговий конфлікт:після того як сектантів-таки вигнали з БК і віддали їм занедбану будівлю колишнього універсаму на Західному,яку почали активно відновлювати,виявилось,що хтось із новоприбулих мешканців цього мікрорайону вже збирався відтяпати собі цей ласий шматок.Цей 'хтось'був ніхто інший як майбутній мер Прохор Іванович Сєрєбряних,колишній офіцер та спадковий дворянин.Взагалі то мешканцям Західного поява на їхній території сектантів не сподобалась,бо відхвативши собі цілі поверхи в багатоповерхівках та набивши їх дорогезними меблями,плазмами,сейфами з грошима та взагалі різним коштовним крамом,вони непокоїлись про безпеку свого майна і планували взагалі мікрорайон огородити кованим парканом "штоб всякая шваль нє лазіла!",а в будівлі колишнього універсама зробити місцевий осередок культури з салоном краси,сауной то що.Тож поява сектантів в цій будівлі в їхні плани не вписувалось.Почекавши коли агенти Америки зроблять поверхневий ремонт,Прохор Іванович почав через зв'язки у районі спроби відібрати приміщення чинячі тиск різноманітними перевірками з боку пожежників,санстанції та інших подібних організацій.Але все було марним.Почалися напади на поодиноких сектантів якимись прийшлими гастролерами,які завжди зникали в невідомому напрямку,а дільничний відмовлявся фіксувати факти побиття,ссилаючись на недостатність доказів.Жити нашим сектантам в нашому місті ставало дедалі важче.Мешканці Західного мікрорайону,а з недавніх часів ще і віряни нової православної церкви Східного патріархату,навіть влаштовували пікет міської ради з метою домогтися вигнання з міста(!)сектантів та відставки мера Нікітіна,а на його місце назначити справді нового народного мера Прохора Івановича Сєрєбряних!Завершився цей конфлікт дуже яскраво:однієї казкової грудневої ночі(за кілька днів до Різдва,яке агенти Заходу святкували перед Новим роком)сталася пожежа,яка поховала усі зусилля та кошти витрачені на відновлення занедбаної будівлі.Пожежники,база яких знаходилась на території старої копальні,не їхали знаходячі все нові і нові причини-то пального нема,то воду набирають,то машина зламалась.Приїхавши майже за дві години коли гасити було запізно,вони побачили як вбиті ставшимся сектанти розпачливо бігали навколо згорівшої будівлі,а заможні мешканці мікрорайону стояли мовчки на балконах та лоджиях своїх недавно відремонтованих квартир та спокійно,з холодом в очах (в яких не було ані жалості,ані жаху) ,спостерігали за цим видовищем і не один м'яз на їхніх холених випещених та зорозумілих обличчях не здригався.Пожежникам,які були попереджені зазделегіть і отримали наказ вищого керівництва не виїзжати на пожежу,не було моторошно дивитись на звичну для них картину попелища-їм стало не по собі коли звернули увагу на людей,що немов якісь адепти якогось стародавнього кривавого культу на жертвоприношенні,беспристрасно спостерігали за пожежою,які навіть не виходили на вулицю і всім своїм виглядом наче показували,що навіть вищі сили виступили на їхньому боці...

В тім у цих 'вищих сил' були цілком земні імена і цілком земні замовники,яких місцеві міліціянти відмовились шукати,стверджуючі,що пожежа сталася внаслідок порушення пожежної безпеки,а ті порожні каністри з під бензину,які знайшли поблизу пожежі ні про що неговорять,так що ідіть звідси,нешановні громадяни,бо ще і ви матимите проблеми з законом!

Деякі сектанти опустили руки і зрозумівши,що історія мала схильність повторюватися,почали готовитися до виїзду в кращі краї.

-Ета Бог наказал!-триумфували вже після робочого дня наші шановні експерти,бо сто грамів паленки які наливав батюшка Варфоломей катастрофічно не вистачало до добової дози.

-Так етім підарасам і нада-нєхуй тут вліяніє Абами рапрастранять!-підтримували їх товарищі.

-Ілі Бог ілі люді бож'ї памаглі!-задоволено підспівували побратими по-чарці.

Батюшка Варфоломей на недільній службі урочисто наголосив,що здійснилась кара Божа і що наступним вона настигне цього поплічника антихриста та агента Заходу мера з відбитими мізками Нікітіна!Панотець мабуть-таки володів даром передбачування,бо за якийсь час якісь невідомі пізно ввечері напали на повертавшогося з тренування Нікітіна і добряче відлупцювали битами.Надовго потрапивши до лічниці він був відстороненний від обіймаємої посади.Заступника у нього не було,бо свого часу керівництво району скоротило цю посаду:"А зачем тєбє іщо заступник?Тібє одному там дєлать нєчіво!"Тож коли Нікітін опинився в лічниці,районна влада затвердила виконуючим обов'язки Прохора Івановича Сєрєбряних-громадського активиста та мецената,який так багато зробив для міста за такий короткий термін!

Справу про побиття вже колишнього мера та тренера з боксу Нікітіна за деякий час було закрито за відсутності доказів.

В житті міста настала нова ера!

За деякий час в місті з'явився Денис Кудрявцев.Після тих моторошних подій десятирічної давнини,він хутко зник з нашого міста виїхавши в рідне місто Віктора Федоровича де поступив вчитись в гірниче училище.Під час навчання він і носа не потикав в місто,знаючі що трапилось з його шісткою Льоліком Мєдвєдєвим,та і їхати особливо не було до кого:батько нарешті від сухот та цирозу відправився в інші світи;мати ж одразу по тих подіях,безпосереднім організатором яких був її синок,схватила молодшу доньку і зі словами наостанок:"Ну і здихайте тут!"поспішно виїхала на батьківщину в Східну імперію.За деякий час батько гигнув,а Денис лишався в тому задимленому смердючому місті.Достаменно невідомо як він там виживав без батьківської підримки,але знаючи Кудрявцева не сумніваюся,що не бідував!Ходили чутки,що Кудрявцев вкотре зібрав зграю неповнолітніх відморозків і доволі успішно займався вуличним гоп-стопом нападаючі на жінок середнього віку,самотніх перехожих,нетверезих робітників металургійного заводу в день получки.Не гребували також молодими дівчатами,тіла яких,час від часу,знаходили в каналізаційних колекторах зі слідами згвалтувань у збоченій формі.Ходили також чутки,що він таки сів хоч і ненадовго.Після закінчення навчання,як стверджує офіційна біографія,бідний сирота пішов підіймати Вуглепром в сусідньому містечку,але за кілька років вирішив переїхати на схід нашої області обравши собі більш перспективну копальню.Невідомо яку 'більш перспективну копальню'він міг знайти в тому занедбаному місті де майже всі шахти позачиняли,але в той час там активно почали з'являтись 'дирки' по видобутку стратегічних запасів вугілля,що залишились недалеко від поверхні і на які ну не могли не звернути уваги і не накласти руки усілякі місцеві царькі та бандюгани!Тож по неофіційній версії хтось із старих покровителів Дениса згадав про оного та прилаштував керувати кількома такими 'дирками' де видобуток був налагоджений по-сер'йозному.По офіційній же версії,наш герой прийшовши на якусь там копальню працюючі звичайним підземним робочим третього розряду поступив в заочний гірничий технікум де сумлінно вчився на гірника.Отак тільки завдяки власній працьовитості та сумлінності простий хлопець виріс зі звичайного робочого до помічника начальника дільниці!-стверджувала офіційна версія.Не офіційна ж казала,що ні в яку копальню Денис не спускався,а разом з поплічниками контролював роботу робітників вирішуючі кому скільки платить і чи платить взагалі,займався супроводом вантажівок з вугіллям та домовлявся з прокурорами,суддями,та іншими місцевими царьками які гріли свої руки на цьому бізнесі.Так би мабуть і сидів наш Денис на тих дирках,якби з приходом до влади Віктора Федоровича не став підгрибати під себе увесь незаконний видобуток вугілля його син,Стоматолог,і не почав витісняти інших гравців.Тож почувши одним місцем,що діло пахне смаженим,Кудрявцев несподівано згадав,що в нього є мала батьківщина.Тож зібравши своє нехитре майно та сівши в свою скромну 'кіа'він приїхав в рідне місто,де одразу ж був прийнятим з роспротертими обіймами на стару копальню помічником начальника дільниці!Оселився ж не в занедбаній батьківській квартирі в старій п'ятиповерховій хрущовці,а в нещодавно відремонтованій трикімнатній квартирі на Західному.Чимось він визвав до себе прихильність нового міського голови Прохора Івановича,який ставши мером тримав такі відремонтовані квартири на поготові для корисних для себе людей.Чим же була визвана така прихильність долі,а особливо міської влади?Ломали ми голови.-Мабуть працьовитістю та непересічністю цього молодого перспективного чоловіка!-Виникав єдиний логічний висновок.

Втім,можливо загадка вирішувалась набагато простіше,аніж здавалось і відповідь була пов'язана з отим неприємним епізодом,що стався на початку літа з отцем Варфоломеєм.

А трапилось таке:на початку літа,коли тільки панотець прибув в наше місто підіймати з колін віру православну та боротись з сатаністами,повз розпочате будівництво в сквері на місці руїн літнього кінотеатру проходила одна втрачена для світу жіночка,яка не помітила як зіштовхнулась зі святим батюшкой,який теж не дивився по-сторонах."Сматрі куда прьошся,куріца!"чемно зробив зауваження Варфоломей.Жінка перелякано здригнулась та перелякано роздивлялась панотця."Чіво вилупілась,дура?!Лучче пєрєд сабой сматрі кагда ідешь!"продовжував вправлятись в красномовності та дипломатії адепт святої православної церкви Східного патріархату.Продовжував би мабуть і далі,якби по обличчю жінки не пробігла темна тінь яка вмить перетворила її з загнанної барашки в фурію:з рота в неї вилізли вовчі ікла,очі почервоніли,а з вушей пішов пар."Ах тиж вилупок!-В попа нарядився?!За Богом ховаєшься?!-заверещала вона вчепившись вмить відросшими пазурами в обличчя отця Варфоломея,-Гадаєшь я тебе не впізнала,проклятий збоченець?!"волала вона,а вищій на кілька голів,кремезний та масний піп намагався відірвати від себе навіжену одночасно блєя як баран та мича як корова.На гвалт збіглись робітники,що побоялись втручатись і дивились вирячивши очі незнаючі,що їм робити.Тож нічого не робили спостерігаючі як ненормальна намагалась відкусити кінчик носа нещасному і була б відкусила,якби не подоспіли міліціянти які і відбили панотця."Вилупок!Пєдофіл!-думаєшь тобі так все з рук зійде,виблядок?!"кричала фурія коли її міліціянти тягнули до мавпятника.Втім надовго її не могли затримати,бо при ній виявилась справка з дурдому-справа в тому,що ця навіжена була ніхто інша як Мар'яна Миколаївна-колишня вчителька музики та мати згвалтованої сплюндрованої семикласниці,яка по появі в місті сектантів попала в їхні тенета та була відправлена пастором церкви на лікування від алкоголізму,а потім за кошт громади на реабілітацію."В рабство прадалі!"казали тоді наші експерти з ригаловки.Повернулась вона не так давно і начебто її сплюндрована душа знайшла спокій аж тут в зарослій косматою бородой та салом пиці святого батюшки вона впізнала одного зі своїх і донькиних кривдників!Саме так-отець Варфоломей був ватажком отих бравих хлопців на джипах,що викрали її серед біла дня і гвалтували на очах один одноі з донькою по черзі,а потім рушаючі на 'стрєлку'наказав своїм малолітнім посіпакам придушити обидвох,а ті так необережно не виконали наказу і от тепер маєшь!Мар'яні Миколаївні втрачати було нічого,тож вона і намагалась перегризти горло хоча б одному з кривдників.Святий батюшка Варфоломей був прикро вражен та надзвичайно стурбован неприємним інцидентом і цілий день не міг згадати цю ненормальну,бо якщо для неї той день перевернув усе життя,то для нього це був лише один з багатьох епізодів його бурхливої молодості на який він і не звернув би уваги,якби після нього не сталась ота стрілянина після якої він кілька місяців провалявся ранений,а потім ще поталанило і в в'язницю на сім років потрапити.Да-а!Це створювало перешкоди для його кар'єри на посаді настоятеля православної церкви міста.По виході з тюрми він опинився серед ченців відновленого чоловічого монастиря,що був при відновленій Лаврі,що знаходилась на півночі області.Лавру цю було відновлено завдяки підтримці нашого місцевого олігарха та мецената Рината Леонідовича,який хоч і був мусульманином,але допомогав і вірі православній відроджуватись в регіоні попутно відмиваючі десятки мілліонів на реставрації.В монастирі при Лаврі було влаштовано щось на кшталт реабілітаційного центру для ветеранів криміналу бурхливих дев'яностих,аби колишні братки не тинялись сиротами,а були зібрані на одній базі щоб в разі чого можна було їх використовувати з користю.Тож і опинився тоді ще не отець Варфоломей,а звичайний безіменний ченець серед таких самих безіменних ветеранів криміналу.В монастирі він дуже швидко занудьгував,бо там не було в звичній для нього кількості тьолок,тачек,лазень,стрєлок і т.п. приємних речей,до того ж доводилось працювати по господарці до чого він зовсім не звик.Тож придивившись,що до чого в новій для нього структурі,наш герой дуже швидко набув авторитет серед ченців,а перед керівництвом зарекомендував себе як доволі здібний служитель та захисник віри православної.Тож отримавши листа від нещасних православних вірян пригнобленої церкви,які були позбавлені можливості мати свій осередок і які потребували захисту від сектантів в місті Новогорняцькому,провідники організації одразу зрозуміли кому треба доручити цю справу,знаючі лідерські якості тоді ще ченця Варфоломея,а враховуючі і бойовий досвід не сумнівалися,що і від сатанистів захистить вірян.Тож приїхав вже отець Варфоломей в наше Новогорняцьке,де йому в усьому допомогав громадський діяч ,а згодом міський голова Прохор Іванович Сєрєбряних.Тож роздивившись в місті і зрозумівши,що колишніх мешканців лишилось не так вже і багато і минулі події мало хто пам'ятає,бо більшість тих хто міг згадати або виїхала,або померла від сухот,цирозу,гострого панкреатиту, СНІДу,сифілісу та інших гострих респіраторних захворювань,а ті хто лишився вже і себе невпізнавали в дзеркалі.

Одже триумфальному поверненню в місто Кудрявцев завдячував 'отцю Варфоломею',який вирішив залучити своїх людей до всіх сфер життя міста де можна було нагріти руки.Тож і з'явився Денис Кудрявцев після назначення Сєрєбряних т.в.о. міського голови,який і влаштував його на місцеву копальню одразу помічником начальника дільниці.Він потрапив на дільницю аналогічну моїй і відповідав за гасіння і видачу металу на брухт,в обхід керівництва копальні ділячі виручені кошти на трьох-Сєрєбряних,отця Варфоломея і себе.

За якийсь час за містом відновила своє функціонуання ота моторошна свиноферма,а господарював на цей раз ніхто інший як Ваня Пєтушков!

Доречі-Мар'яна Миколаївна після того випадку зникла в невідомому напрямку.

Наше життя протікало паралельно усих цих подій:я їздив на копальню,Марина їздила на чергування в лічницю,батько сидів вдома.Далеко здому він боявся уходить,тож на зібрання сектантської громади ходив тепер рідко,натомість вони кілька разів на тиждень заходили його провідати та пичитати Біблію.Це почало напружувати Марину,яка стала прихожанкою нової православної церкви батюшки Варфоломея.Я не дуже цікавився чим він там забивав голови вірянам цей апостол,але те що її відношення до батька внаслідок цього почало погіршуватись я помітив.Я не дуже перешкоджав цим візитам,бо протестантська громада завжди допомогала коли батько потрапляв на лікарняне ліжко і з мого боку,це було б зовсім по-свинськи.Єдине,що попросив,це аби приходили по тих днях,коли Марина працювала.Втім і це не допомогало:у моєї пассії почалися чвари з батьком на богословські теми.Взагалі,вона почала змінюватись в гіршу сторону:почала ледь не кожного дня бігати свічки ставить,стала знервованою,перестала слідкувати за батьком.Батечко мабуть почував себе винуватцем конфліктів,бо ніколи не жалівся і більше відмовчувався.Втім натякав мені,що треба таки з цим щось робить,бо незчуєшься як попи вкрадуть в тебе жінку.Але я поки що не відчував усієї сер'йозності загрози.

Батюшка Варфоломей набував великої популярності серед мешканців,завдяки проведенню гучних святкувань церковних свят з хресним ходом,польовою кухнею,пиятикою,бійками то що.В віряни церкви записались не тільки заможні мешканці Західного,яким він освячувв квартири та автівки,але і автохтонні мешканці які дуже схвально відносились до проведення заходів з роздачею бескоштовного пойла та бійками.Будівництво храму теж просувалося,втім першочергово будувались допоміжні приміщення такі як лазня та апартаменти святого батюшки.Тож вже через рік від початку будівництва отець Варфоломей святкував в колі наближених закінчення будівництва лазні.Допомогали йому в цьому Свєтка Родіонова та моя колишня Ірка,яка народивши другу дитину взялася за розум та влаштувалась за деякий час теж ламповой і тепер з першою були найкращі подруги.З недавніх часів обидві були переконаними вірянками православної церкви та дуже часто заходили в гості до отця Варфоломея в вечірній час.

Політична ситуація в нашому краї з приходом до влади наших можновладців не покращувалась.Надії на різке покращення добробуту мешканців нашого краю з кожним днем все швидше зникали як і гроші після получки.Натомість прем'єр-міністр Віктора Федоровича,Микола Янович,з екранів телевізора закликав брати лопати в руки і ідти працювати та садити капусту.Але ситуація на краще не змінювалась як би там нас не запевняли федеральні канали-з кожним днем ми відчували,що зашморг на шиї все більше затягувався.Лікарняні тепер оплачували з запізненням на кілька місяців і регулярно вносились якісь доповнення які урізали права і свободи робітничого народу.Гречка дорожчала,цигарки та алкоголь теж.

-Какой же я бил дурак,шо проголосавал за етова підараса!-сокрушався один з наших пенсіонерів Вася Раздуваєв.-Лучче би Віктар Андрєєвіч астался!

-Да!при ньом хоть гречка не була такою дорогою!-вторив йому інший пенсіонер Коля Марчук.

-Ні хуя ету йобаную страну ні спасьот!Толька на хуй діліть па Дніпру і нас,на хуй,к Східній імперії-ані точна парядок навідут!-махали рукой інші аналітики та експерти.

Ставши мером міста Прохор Іванович Сєрєбряних не тільки поміг Денису Кудрявцеву повернутись в рідне місто і заняти почесне місце,але і продовжував займатися корисними справами спрямованими на покращення якості життя наших громадян.Отже і виділяв кожні півроку кошти на ремонт школи,Будинку Культури та інших соціальних міських об'єктів,але ви б ніколи не здогадались що на цих об'єктах велись якісь ремонтні роботи,бо їх проводили будівельники-невидимки використовуючі такі самі невидимі будматеріали,придбані в тому ж таки будівельному маркеті того ж таки Прохора Івановича.Зате в цей час було закуплене та завезене обладнання в піццерію,що належала жінці нового міського голови.Також Прохором Івановичем було запрошено для проживання в наше чудове місто з півтора десятка таких самих як і він відставних офіцерів схдноімперської армії,які отримали готові для заселення нещодавно відремонтовані квартири на Західному,як і Кудрявцев .Офіцери ці хоч і служили ще при толітарній і посттоталітарній імперії,але були монархістами,бо вважали себе спадковими дворянами і навіть намагались відрощувати гусарські вуса та бакенбарди.Кожен день,засідаючі в нещодавно відчиненій піццерії,вони випивали за здоров'я царської родини та пафосно проголошували тости за повернення величі та могутності Східної імперії та відновлення її в дореволюційних кордонах відкидаючі усіляку моживість існування тієї штучноствореної держави в якій знаходились!Більшість з них просиділа по штабах та конторах маючі не такі вже високі звання та обіймаючі не такі вже і важливі посади,а проживали в обіссяних та обриганих гуртягах та бараках в росташованих на узбіччі цивілізації військових містечках,прозябаючі на свою не таку вже і велику по тамтешніх цінах пенсію.Приїхавши сюди вони отримали готові квартири з усім необхідним,а на свої пенсії мали можливість безбідно жити попиваючі якісне 'хахлацкає'пиво та горілочку,агітуючі за східний світ та розповідаючі як добре живеться в сусідній державі.

Також в нашому місті з'явились мешканці іншого штибу,які з'явились незадовго до того футбольного чемпіонату-самотні діди та бабці,а також алкоголіки-одинаки,що потрапили в лапи квартирних аферистів,та втратили житлову плошу в головному місті краю, заселялись в покинутих п'ятиповерхівках старої частини міста.Маючі житло в центральних районах столиці краю та не маючі рідних,вони потрапивши на гачок чорних ріелторів та втративши власні квартири,массово вивозились в наше місто де їм предоставлялось 'житло'- без опалення,без вікон,без дверей,без меблів,з обгаженою людськими екстрементами бетонною підлогою.Ці нежданні мешканці робилися головним болем місцевих мешканців,бо ті почали ходити по жилих під'їздах просити милостиню та підворовувати.На всі звернення громадян ,новий мер тільки розводив руками,відповідаючі,що в міському бюджеті непередбачені кошти на вирішення таких непередбачених ситуацій.Втім,він не надто переймався реагувати на звернення звичайних мешканців Новогорняцького орієнтуючись переважно на заможних та зарозумілих мешканців Західного.Втім проблема приблуд була вирішена завдяки втручанню в ситуацію батюшки Варфоломея,який,згідно офіційній версії,домовився з місцевим фермером щоб той забрав стариганів до себе допомогати по господарству."І утилізувати!"подумалось мені згадавши моторошні чутки про ту свиноферму.Тож проблема була вирішена-стариганів за деякий час немов хвилею змило,а наші калдирі із задоволеням поглинали шашлик зі свинини на нашій ригалівці!

Все частіше в мене вдома виникали сварки через релігійні протиріччя між моєю співмешканкою та хворим батьком.Я як міг перешкоджав цьому,але незавжди мав можливість втрутитись,бо не сидів вдома.Батько дуже важко переносив ці сварки і я розумів,що не він був винуватцем тих конфліктів.Марина ж дуже сильно змінилась під впливом цього клятого попа явивши на світ ненайкращі свої якості,які до цього ретельно приховувала.Я ж почав регулярно заходити лікувати нерви після роботи,щоб легше було дивитись на все це неподобство.

За деякий час по поверненні в місто Кудрявцева та відновлення роботи свиноферми,в місті об'явився Льолік Мєдвєдєв.Вивалившись з маршрутки в центрі міста,він першим ділом вирішив заявити про себе на ригалівці зайшовши туда та заволавши:"Всєм стать!"П'янички з недоумінням звернули увагу на якогось губошльопа з підбитим оком-"А ти хто,в хуя,такой?"-"Я!я..."почав було Льолік,але різко земля була вибита з під його ніг міцним хуком,що його провів ніхто інший як вже просто тренер Нікітін,який кілька місяців тому повернувся з лікування і йшовши повз генделик побачив як якийсь уєбан зайшов в заклад і впізнав у ньому Льоліка."Півник!"довершив він замість Льоліка різко з'явившись перед його дебільні очі та провівши блискучий удар.Під здивовані погляди постійних клієнтів цього закладу,схопивши за вухо супостата Нікітін потягнув того до відділку міліції.Дільничний ,доречі,встиг змінитися доки колишній мер був відсутній.Він кинув тому під ноги Льоліка та довів,що потрібно цього виблядка зачинити та ізолювати поки він знов не спробував якусь школярку сплюндрувати та заразити СНІДом,бо це падло сиділо на параші і висока ймовірність того,що почепив на свою дупу якісь страшні хвороби які привезло розповсюджувати в цьому програному містечку!На це дільничний відповів,що вдячний колишньому меру,а зари просто тренеру з боксу за пильність та громадянську позицію,але зари в нього немає підстав затримувати цього громадянина і відпустив Льоліка на всі чотири боки.Нікітін пішов незадоволений та злий і після цього з затятою впертістю товк свою жертву при кожній можливості де б його не зустрів,усім розповідаючі щоб берегли доньок від цього виблядка та приказуючі коли бив:"Я тебе,виродок,як не засажу назад,так сам зі світу зведу!"Льолік ображався на таке відношення збоку Нікітна,але поки що нічого зробити не міг.За деякий час після появи,його прилаштуавали по протекції батюшки Варфоломея на місцевому цвинтарі бригадиром копачів.Тож якщо вам потрібно було вирити могилу на поховання то треба було звертатись до Льоліка та сплатити немаленькі гроші,аби його копачі вирили яму,порушуючі таким чином давню традицію,коли на копальні виділяли людей для цього бескоштовно.Втім,самим копати ніхто не заважав,але чималеньки гроші за місце вам все одно доведеться сплатити.Тож обійняв Льолік доволі козирне місце,постачаючі батюшці Варфоломею та міському голові,які наклали лапи і на цвинтар,живі гроші та знущаючись над розбитими горем родичах померлих.

Я продовжував їздити та працювати на копальні імені Жовтневої революції.Фінансове положення вже не було таким хитким як раніше,але все одно великих грошей не бачив як не бачили їх і ті хто працювали на прохідницьких дільницях та вугільній,але все ж це було набагато краще в моєму положенні.Пройшли ті часи коли шахтарі мали платню як у ректорів вишу,отримували термоса з гарячим обідом та полтавську ковбасу перед спуском,а на вихідних літали попити горілочки в Пітер або Москву-тепер їздили робочим смердючим,зате теплим 'лазом',а місцеві чекали тралік,бо по пенсійному було бескоштовно.Вже минули часиколи шахтаря можна було впізнати не тільки по чорних очах,але і по дубльонці та пижиковій меховій шапці-тепер шахтарі ходили в дешевих болонєвих куртках,а на голови натягували в'язані шапки-'підорки'!Якщо раніше робота в копальні була престижною,то в двадцять першому сторіччі в столиці шахтарського краю це означало лузера якого ніде більше не приймають на роботу,або потрібно роки до пенсії добити.Втім,шахтарська столиця вже насправді нею не була і доказом цього були десятки автобусів,що возили підземних лицарів з віддалених та забутих містечок та поселень працювати на копальнях головного міста краю.Останні кілька років ситуація трохи змінилась після економічної кризи,коли виявилось,що навіть на підприємствах великого міста не так вже і легко отримати більш-менш адекватну платню,бути офіційно оформленим,а тим більш працювати по затвердженому трудовим законодавством робочому тижню і спокійно ходити в оплачуєму(!) відпустку.Тож і потягнулись до копалень молоді хлопці та старші чоловіки,що в лихі часи покинули шахти,а зари навпаки-кинули будівництва,підприємницьку діяльність,інші підприємсва та почали знов спускатися в земні надра заробляти та доробляти підземний стаж та гідну пенсію.

Я теж тепер ходив в оплачуємі відпустки під час яких мав можливість підробляти по шабашках.Подорож до матері відкладалась на невідомий час,бо завжди виникали різноманітні препони-та Марину не пустили у відпустку,то грошей вічно не вистачає,то батька (зважаючі на стан здоров'я) не можна було лишати.Після того як батька не стало(а сталося це десь через рік після футбольного чемпіоната),вже Марина не хотіла їхати до 'католиків та бендерівців'-тоді вже стало дуже складно знаходити з нею спільну мову через її надмірну православність.

Я тепер працював на 'зумпфу' і входив до бригади смертників,як важали усі непосвячені.Коли я прийшов на копальню то одразу почув про загадковий та небезпечний 'зумпф' куди раніше відправляли зальотчиків,а згодом зробилу окрему бригаду яка займалась чисткою хідника зумпфа від гірничої породи,що просипалась з гнилих скипів,та відкачувати воду,що лилася в ствол наче з цеберки.Відправляли туди працювати переважно наших,селідівських,які все одно надовго не затримувались на копальні-загнати туди було важко...Проте вигнати було ще важче:овіяний славою долини смерті та terra incognita для непосвячених,він був найулюбленішим місцем відпочинку постійних працівників і уявляв мабуть найунікальніше явище в історії вуглепрому довоєнного періоду!

Головним ідеологом цього незвичайного явища був Толян Рябцев-невисокий,але кремезний немов ведмідь,чоловік який був бригадиром усього зумпфа!Перше моє знайомсво з зумпфістами почалося коли по весні ледь не всю дільницю зігнали на підготовку десятої вугільної дільниці,відкриття якої нетерпляче очікував директор,Веніамін Миколайович,а на підготовчі роботи були залучена більша частина усіх працюючих робітників.Тож коли ми з бандою пенсіонерів працювали на конвеєрному квершлазі,до нас пригнали ланку зумпфістів під проводом Толяна Рябцева-у них на том зумпфі стався отий страшний та несподіваний 'плюх'після якого тиждень там не було неможливо працювати.Щоб отримати з них хоч якусь користь,Євген Миколаїч і відправив їх до нас на квершлаг.Тож і явився перед наші очі Рябцев у супроводі свого тодішнього заступника Ігора Самосада та інших соратників.Гірник дав їм наряд забурить та скинути на бік порожню вагонетку,аби дати прохід вагонеткам з лісом.Тож Толян взявся керувати процесом,звернувшись до Самосада у своїй звичній глузливо-сер'йозній манері:"А ну,підарас,бери жак щас жакувати будешь!"-"Сасі хуй!"відповів відлинюючі від роботи Самосад."Давай атсасу!Думаєшь не атсасу,підарас?!Давай даставай!!"грізно направившись на Ігора та розчекриживши здоровенну клешню громоподібно заволав Анатолій.Високий та худий,немов дрючок,Самосад бігав по колу від наступаючого на нього з гучними криками"Дай атсасу,пірат сомалійскій!"невисокого та кремезного Рябцева,коли зі збойки,що поєднувала конвеєрний квершлаг з конвеєрним похилом,з'явився директор копальні Веніамін Миколайович,що виліз з переляканими очима."До кого це ти так?"спитав він здивовано Толяна."А он-пірат сомалійскій!Заїбав до такой стєпєні,шо уже і отсасать готов ліш би нє заєбивал!!!"вказав Рябцев на Самосада,який і справді своєю постатю,вусами та постійним перегаром нагадував флібустьєра.Веніамін Миколаїч побіг далі,мабуть побоючись щоб самого не заставили смоктати,а зі збойки винурнула 'піздота',яка марно намагалась наздогнати свого провідника...

Більш тісне знайомство з зумпфом у мене відбулось дещо пізніше.В той ранок я був,як назло,після пиятики і намагався не дуже звертать на себе увагу керівництва та відкривати рот,аби не дишати перегаром.Тож новину,що мене сьогодні відправляють на допомогу в 'долину смерті'прийняв мовчки.Напередодні вечором я сер'йозно посварився з Мариною і розсердившись пішов надудлився на генделі.Начеб то і не в дупу п'яний був,але внаслідок того,що вернувся пізно і спав мало приїхав в такому стані наче тарган вагітний.Тож прийшовши на лебьодку я з жахом очікував спуску в чорну безодню-в мене і без того руки тремтіли,а почали ще і коліна підкашуватись!Настала та моторошна мить коли гірник дав старт і усі направились в бік спуску-пішов і я!Такого тваринного,до того ж підживленого ще повністю невивединим алкоголем,жаху я давно не відчував:я ледь стримувався щоб не запанікувати і вгамувати тремор кінцівок;я міцно тримався за гнилі драбини і ліз вниз по усім правилам безпеки впродовж пів години!Принаймі,так здалося.Спустившись вниз я спостерігав увесь той замістифікований процес 'чистки зумпфа'-тепер матеріалізувались усі'скіпи', 'анаконди', 'гофри', 'установка'.Дочекавшись з нетерпінням кінця зміни,(впродовж якої ми насправді не працювали і половини часу)я виліз нарешті наверх,відчувши таку невимовну радість,що живий!За кілька місяців я назавжди опинився на зумпфу і став офіційним членом бригади грізних зумпфістів!

Бригада зумпфістів складалось переважно з п'яничок,невдах і лузерів(втім,як і більшість копальні),але було і багато цікавих та непересічних персонажів.Той же самий бригадир всея зумпфа Толян Рябцев:веселий та балакучий дядько з непоганими організаторськими та лідерськими якостями,він як і багато хто в цьому світі,заслуговував кращої долі,але доля склалась саме так,тож він і працював бригадиром зумпфа!Свого часу,маючі спеціальну освіту,він працював майстром ВТК,але молода родина потребувала більше коштів,тож він і поліз в копальню,аби гідно утримувати молоду дружину і маленьку донечку.Шкода,що його молода дружина не надто це цінувала нагородивши кілька разів мандовошками,бо зайнявши свого часу завдяки своєму передку посаду головбуху якоїсь організації,повинна була час від часу підтверджувати свою кваліфікацію та профпридатність,тож і підтверджувала тим самим місцем яким і пробилась.Жив наш Толян тоді в приймах,тож мабуть йому нелегко доводилось в ті часи.Терпів-терпів Рябцев усі негаразди,що переслідували його під цим незатишним дахом,але усьому є кінець і ось в один чудовий для нього день(і чорний для тестя з тещею),за роспиттям на подвір'ї різних веселих напоїв,посварившись,прописавши піздюлєй тестю,а тещу засунувши в буду до собаки та заставивши 'лайно їсти',він пішов.В чому колись і прийшов в цей дім.Останні роки він жив в батьківській квартирі з жінкою та старою матір'ю на Гілці.Ще працював на зумпфі такий собі гірник дядя Саша Степанов-колишній комерсант та прихований єврей.Свого часу,коли після розвалу імперії,платити на копальнях стали погано і невчасно,Степанов покинувши вуглепром поринув у світ комерції почавши їздити спочатку за шмотками до пшеків,а потім і до Туреччини та інших країн.Тож на час свого повернення у вугільну промисловість дядя Саша мав за бідною єврейською душею чотири списаних закордонних паспорти;кілька квартир в центральних районах шахтарської столиці;гараж розміром з ангар та облаштований сауной та тренажерним залом.Вивчивши дітей та росширивши жилплощу,дядя Саша покинув бізнес,бо стало важче їм займатись,зібрався на належну йому шахтарську пенсію та вирішив підбити свій стаж.Тож і привела його доля на шахту імені Жовтневої революції де він і зустрів свого старого приятеля Толяна Рябцева з яким і створили колоритний дует.В веселі дев'яності,коли вуглепром переживав не найкращі часи,Рябцев звільнившись з копальні пішов торгувати рибою на ринок.Там він колись і познайомився з Сашком Степановим,тоді ще успішним комерсантом та колишнім гірником,який купляв у нього кільку для кішки.Оповідаючі про цей період,Степанов звертав увагу,що пляшечку,яку вони розпивали на базарі,він завжди брав за свої кошти,а приходячі додому віддавав кішці придбану кільку яку та переважувала та казала,що не вистачає сто грамів."Та ти тільки сто грам і брав!"відповідав на це,сміючись,Анатолій.

Тож об'єднавшись в тандем,Рябцев і Степанов,створили щось на кшталт підземного санаторію на повну обдурюючі нашого начальника Євгена Миколаїча:Толян пудрив мізки,а дядя Саша малював скіпи.Тож попавши на зумпф у мене за деякий час почала побалювати спина,але не від важкої праці,а від дерев'яних затяжок на яких доводилось лежати бльшу частину зміни,бо наш бригадир дуже боявся,що його підопічні переробляться і не давав працювати коли не треба.Толян мав звичку брати з собою в копальню пляшечку самогонки,яку зі Степановим розпивали під час зміни.Відбувались зрідка і колективні масштабні заходи з сер'йозними запасами питва-тоді невисокому кремезному Толяну доводилось тягнути на собі худорлявого та інтелігентного Степанова до того до дому.

Крім цього дуету на зумпфу працювали і інші цікаві персонажі,такі як от Славко Окунь на псевдо 'Сікач'.Погоняло таке Славко отримав після того,як програвшись в карти(а у нас на перезмінці відбувались справжні картярські баталії!),під глузливий свист та жарти,він,не визнаючі програшу та натякаючі,що його обдурили,видав фразу:"Ех!На пагкє Щегбакова за ето би сіканулі!"Так і отримав своє прізвисько.Розмовляв він з картавим акцентом(не наче прутня в роті тримав!)і з огляду на зовнішність можна було прийняти за якого-небудь абхазця,що втік свого часу від війни,або за представника того народу,що дав світові Альберта Ейнштейна.Проте він відкидав усі звинувачення заявляючі:"Я запогожскій казачок-в мене батя з Гуляйполя!"та розповідав,що його пращури татарам голови рубали,але було все ж таки більш вирогідно,що його пращури тим татарам в шинку не доливали,аніж шаблею голови рубали.

Доречі про татарів:тут на копальні я зустрів Рината-того самого,що жив в нашому місті та вчився зі мнов в класі.По закінченні школи його родина перебралася в шахтарську столицю,де дід лишив ім квартиру,а сам вшився доживати в рідну Казань.Жив він тепер недалеко від копальні на якій тепер і працював зі мною на одній дільниці.Він тепер був чоловік сімейний та незважаючі на іслам страждав на алкоголізм-кожен понеділок він приходив з таким виглядом наче його усю ніч грали голодні нігери та з вихлопом як у Змія Горинича.Втім був доволі працьовитим робітником,коли це було потрібно.Працював Ринат теж останнім часом на зумпфі.

Сікач в бригаді виступав у ролі одвічного чергового блазня,що природньо почував себе на цій посаді підіймаючі настрій працюючим.Ще у нього була звичка втиратися новоприбулим членам бригади в довіру,вивідати якісь подробиці біографії,а потім перекрутивши факти та надавши потрібний відтінок,при усьому колективі взяти і підняти людину на сміх.За це він нераз отримував на горіхи щиро обурюючись та не розуміючі за що.Однією з постійних жертв Славка Окуня був такий собі Сашко Русаков на псевдо 'Лахмандєй',який як і Степанов і Сікач належав до народу синів Авраамових,але був представником не кращої його гілки.Якщо Степанов був інтелігантний та грамотний;Сікач картавий та хазяйновитий,то Лахмандєя виділяли великі вилуплені сонні очі та хронічна хитровиєбаність,жертвою якої він частіше усього і ставав.Тож він був постійною жертвою Сікача,який неодноразово доводив його до оскаженіння,а потім ображався на замахи з боку Русакова.

Сікач виріс в одному з Рябцевим дворі,а останні роки проживав в місті хімиків,що росташувалось поруч з шахтарською столицею і звідки було зручно їздити на роботу.Сікач мав дружину,яка обіймала якусь значну посаду на столично-шахтарському залізничному вокзалі.Непитаючі напряму в нього ким вона працює,увесь колектив ламав голову та робив припущення-ким же вона може працювати,якщо має можливість діставати дифіцитні влітку квитки на Південний півострів?Якось так в кінці зміни ми ломали голови поки в дискусію не втрутився тодішній механік Віктор Вікторович,що лежав біля пускателя після пиятики немов мертвий,а почувши розмову ожив та втрутився:"Снабженцем працює!І не на вокзалі,а там біля площі Леніна-В управлєніі Східной залізниці!"-"О-о!Так значіт Сікач женє ліжит!"зробив хтось логічний висновок."О!Канєшно же ліжит!-заборсався на затяжках Віктор Вікторович якого цікава тема розмови вивела з похмільного колапса і зі знаючим виглядом продовжував.-Конєшно ліжит!Па-любому ліжит!"

Взагалі то Віктор Вікторович був доволі колоритним персонажем:кремезний,вже немолодий дядько,він в молодості виконував якусь таємну місію тієї Великої тоталітарної імперії в братніх африканських республіках,проходячі службу в елітному загоні морської піхоти.Тож,будучі обов'язковим учасником наших 'корпоративів',він полюбляв хильнувши з пів-літри оповідати про свої пригоди на Чорному континенті;хизуватись,що об його довбешку 'не одна пляшка розбита!',та лякати своїм громоподібним голосом необачних перехожих оповідями на кшталт:"і трупи на пальмах вісят!"заставляючі їх швидше перебирати ногами,аби їх самих не почипили на дереві.Віктор Вікторович мав непересічну біографію та багатий життєвий досвід,встиг він побувати і дільничним міліціянтом паралельно з цим займаючись рекетом,а потім посидівши кілька років за цю діяльність в ментовській зоні та по виході торгував чебуреками.Сікач з цього приводу підтрунював над ВВ,що той по ночах ловив котів,душив,перемелював на фарш,а вдень клав цей фарш в чебуреки.Втім,жартувати з нашим механіком могло бути небезпечно для здоров'я,бо в гніві він був ще страшніший ніж у п'янці!Тож згадавши,що він колись закінчив гірничий технікум,на початку двадцять першого сторіччя Віктор Вікторович влаштувався працювати на копальню імені Жовтневої революції спочатку гірником,а потім і механіком дільниці.В механіці,як і в електриці він звичайно,нічого не розумів,але це не заважало йому сумлінно виконувати посадові обов'язки механіка дільниці перекладаючі усі складні випадки на підвласних йому слюсарів:Діда Іванича,Ларіона,Гену Голованова та Льоху Завальнюка.На людях він грав роль суворого начальника і не раз можна було спостерігати на вранішньому наряді як він гримав на підлеглих:"Так,а що це ти,Завальнюк,запізнюєшься на наряд?!Не цікаво?!Ну нічого-знаєшь куда сьогодні пайдьош работать?!На лебьодку на зумпф!!!"Це означало,що впродовж зміни доведеться тиснути на ричаги не більше ніж пів години при нормальному перебігу подій!А як інакше якщо той же Льоха з кожної получки купляв беспосередньому шефові маленьку літрову пляшечку горілки,а жінка Діда,бабуся,клала чоловікові в торбу один тормозок для чоловіка і один тормозок окремо для Віктора Вікторовича!Тож і грав механік дільниці роль грізного керманича над своїми підлеглими,а насправді даючі їм легкі наряди не боючись розкриття своєї корупційної схеми.Одну людину йому таки доводилось побоюватись і був це ніхто інший як начальник дільниці Євген Миколайович,тож і доводилось йому час від часу тягнути на собі додому давшого лишку шефа.Взагалі їх поєднувала така собі неординарна дружба як між двома бійцівськими псами і стан її можна було зрозуміти по лексиці Євгена Миколаїча:якщо вони були в злагоді,то начальник дільниці називав механіка в третій особі "Віктор Вікторович" і лишав його на-горах;якщо ж між ними сталася сварка,то Віктор Вікторович ставав "Вік Віком" і отримував завдання їхати в шахту та очолювати виконання таких робіт як то тягнути метал бо зна звідки-по похилу,по воді,штовхаючі площадки власноруч то що.Також можна було спостерігати як після травневих свят,на які завжди були вихідні,зранку Євген Миколаїч ходив злий та кляв на чом світ стоїть Віктора Вікторовича:"А механік на роботу не ходить!На хуй надо!У-у,підарас йобаний!У-у,прістроілся!Час його мінять!"Тут відчиняється дверь в нарядну і на порозі з'являється чорний від пиятики і з винуватим виразом обличчя наче у шкідливого кота механік дільниці власною персоной.Начальник дільниці почав допит з пристрастям,впившись сверкаючими розлютованими очими знизу вверх на вишчого майже на голову кремезного Віктора Вікторовича:"Явілся?А на работу хадіть нє надо?!У-у,прістроілся!"-"Та я дев'ятого сорвался"виправдовувся з винуватим виглядом цей непересічний персонаж.Тож після хорошої пиятики Віктор Вікторович полюбляв спуститися в копальню,заховатися на зумпфу під пускателем,а коли було гасіння на Сході-доплити аж туди сховавшись від шефа,видудливши усю воду у хлопців,а то і з'івши необережно незахований тормозок та цікавитись по телеіону:"А Лаврентій Падлич не спускався?"

Одже колектив у нас складався з непересічних особистостей,робота була цікава та інтелектуальна,тож працювати на копальні імені Жовтневої революції було одне задоволення!

Десь після футбольного чемпіонату,напередодні якого в місті з'явились вивезені з шахтарської столиці бесхатченки які швидко розсіялись,в місті була відчинена ще одна аптека.Одна аптека була відновлена одразу після початку кампанії по роздачі житла і знаходилась на Західному мікрорайоні.Ця ж аптека була незвичайна-в ній серед білого дня продовались різноманітні психотропні пігулки та різноманітні важкі наркотики!

Відкрила аптеку така собі жіночка похилого віку,Федорівна,що проживала до цього в такому самому шахтарському містечку на сході нашого краю,де усе життя працювала в аптеці.Тож працюючі в аптеці вирішила ця жіночка підзаробити на старості років та почала приторговувати різними психотропними засобами для усих бажаючих.Пам'ятаєте бум психотропних речовин 2004-2005 років?Так от:Федорівна була одним із головних адептів цього явища!Втім,усьому приходить кінець,тож прийшов час утисків і на долю Федорівни.Сталося це за часів Пані з Косою,після чого стара бандерша зачаїлась в очікуванні кращих часів.Кращі часи все не поспішали наступати,тож пробивши грунт,Федорівна зібрала свого чоловіка-п'яничку Івана Івановича та перебралась в Новогорняцьке,де вони відкрили таку саму аптеку та оселилися в такій самій п'ятиповерховій хрущовці як і до цього жили.Працювала Федорівна сама,відпускаючі кожен день психотропні речовини будь-кому,хто платить гроші,навіть в неділю після служіння в православній церкві,активною прихожанкою якої вона стала одразу по переїзді в місто щедро відраховуючі ледь не половину своїх прибутків на 'десятину',відкривала аптеку до надавала можливість усім стражденними отримати омріяну дозу чи плашку.В місті з'явились наркотуристи з навколишніх населених пунктів та навіть шахтарської столиці,які засіяли відпрацьованими закривавленими штрикалками усі закутки біля аптеки.Постійними клієнтами бандерши ставали також діти городян та підлітки яким вона бесперешкодно продавала психотропні препарати та до лав яких потрапляли не тільки нащадки заможних мешканців Західного,але навіть діти деяких сектантів.На усі скарги з боку сектантської громади до міського голови та правоохоронців була відповідь,що Федорівна є шанованою громадянкою міста і що з документами на аптеку все в нормі і ніяких приводів перешкоджати в діяльності цього закладу немає,тож не займайтесь,шановні,політичними спекуляціями та провакаціями!Після чергового такого звернення хтось вчергове напав та жорстоко побив головного сектанта разом з родиною.Міліціянти,як завжди,не знайшли ніяких приводів для відкриття справи.Деякі родини сектантів втративши надії на краще майбутнє,збирали речі та виїзжали подалі від нашого міста,оберігаючі своїх підростаючих дітей від тих спокус,що так щедро росквітали в Новогорняцькому.А деякі асимилювалися серед звичайних городян згадавши усі ті згубні звички від яких свого часу ховалися за сектантською вірою.

Без усякого ентузіазму,з похмурим мовчанням,спостерігав за цими процесами колишній міський голова,а тепер просто тренер з боксу Нікітін,що з кожним днем втрачав все більше і більше вихованців,які ступивши на стезю наркоманії припиняли тренування і чим далі тим яскравіше вимальовувалася перспектива припинення існування секції,бо скоро нікому буде тренуватись.Після побиття та довгого відлежування в лічниці,Нікітін повернувся майже повністю сивим і не таким жвавим як раніше.Колишній десантник,повернувшись живим з Афганістану,приїхав в наше місто років тридцять назад на будівництво Новогорняцької-Глибокої,він активно долучився до спортивного життя міста відпрацювавши першу зміну в вертикальній проходці поспішаючі навчати азам боксу місцевих школярів,замість того щоб посидіти з товаришами у ресторані "Шахтарський край"."Дєлать іму нє хуй!"не розуміли його товариші по зброї,більшість яких вже вмерла від цирозу або розвіялись по світам.Він же не звертав на це уваги.На початку дев'яностих якийсь час він був відсутній у місті поїхавши заробить грошей чи то на Сахалін,чи то на Чукотку."Рекетом поїхав заніматься!"казали злі язики.Наврядше то була правда,але по поверненні у Нікітіна з'явилась сивина і шрами на тілі.Він продовжував працювати тепер вже на старій копальні і тепер вже гірником,бо встиг заочно закінчити гірничий технікум працюючі на шахтобуді,та кілька разів виїзжав на Північ десь на зламі століть.Коли стались оті події з Ігнатенком та донькою Мар'яни Миколаївни,він як раз повинен був повернутись з тримісячної вахти,тож був відсутній на той момент,а повернувшись марно намагався дізнатись правду від тодішніх правоохоронців,а після того випадку з затриманням Льоліка Мєдвєдєва було і годі шукати винних у загибелі вихованця,бо всі причетні вже розвіялись по світах або були мертві.На початку двадцять першого сторіччя,коли Новогорняцьке впевнено стало на шлях зникнення та забуття,і особливого зацікавлення ніукого не викликало,бо майже все що можна було вичавити з нього вичавили;районне керівництво попросило Нікітіна очолити міську раду скоротивши перед цим майже увесь штат,а у його особі віднайшовши для себе цапа-відбувайла.Нікітін не надто палав бажанням,але погодився і за деякий час розвинув таку бурхливу діяльність,що районні керівники були не раді,що зробили його мером Новогорняцького.Тож акція з бескоштовною роздачею житлом була суто його ініціатива,але усі лаври зібрав його наступник,який заручившись підтримкою заможного електората та районної влади перетворював стару частину на гетто,а Західний на елітний район ремонтуючі асфальт,будинки та обнісши кованим залізним парканом за бюджетний кошт.Сєрєбряних ділив місто на два Новогорняцьких:одне облаштоване для комфортного проживання білих людей з їх родинами,з цілодобовим постачанням води,відремонтованою каналізацією,утепленими будинками з підведеними тільки до цього мікрорайону централізованим газопостачанням та автономним опаленням,дитячими і спортивними майданчиками,новим асфальтом та охороною,щоб 'всякая шваль не лазила па району';інше Новогорняцьке складалось з занедбаних хрущовок в яких проживали шахтарі,робітники промислових підприємств та інші невдахи,які їздили на роботу не на дорогих позашляховиках,а на робочих просмерділих потом та перегаром автобусах та лагодили свої занедбані житла власним коштом як могли і отримували воду рано вранці та пізно ввечері,користуючись вуличними вбиральнями,а опалювали переважно все тими ж буржуйками з виведеними у вікна димоходами.

Кудрявцев тепер став великим начальником -куди нам до нього!За рік праці на старій копальні він стрімко стрибнув з помічника начальника дільниці до виконуючого обов'язки начальника дільниці паралельно трохи погладшавши та змінивши 'кіа' на 'паджеро'.Ходив тепер обо'язково в піджаку,а на руці носив дорогого годинника.Ніколи,зустрівшись в центрі містечка,він не вітався першим,а на мої вітання ледь реагував як завжди ходячі наче в трансі,а насправді помічаючі все що коїться навколо нього та аналізуючі який зиск з усього цього він може мати.Бачив його кілька разів з його старими побратимами-Льоліком та Пєтушковим.Ваня за цей час,що десь вештався по-світах,встиг добряче розтовстити і тепер його зухвалі очі,які ніколи не були скривджені проявами зайвого інтелекту,повністю запливли салом,що додавало його обличчю схожісті з його утриманцями.Вони тепер теж поводили себе зверхньо по відношенню до колишніх шкільних товаришів.

Якось Кудрявцев сам звернувся до мене зустрівши біля міськради та поцікавився:"А шо ета за хуй с табой работаєт?"маючі на увазі Грабовського,та дав завдання дізнатись про нього більше,бо щось пика у нього підозріло знайома.Я нічого йому доповідати,звісно,не збирався хоч це питання мене самого гризло.

З Льоліком мені довелось зіткнутись в той чорний для мене день,коли я прийшов домовлятись за місце на цвинтарі,бо пізно ввечері батько залишив цей світ.Льолік,що відповідав за торгівлю домовинами та копанням ям,при мені зателефонуав своєму босові(отцю Варфоломею) поцікавитись скільки грошей з мене брати за поховання батька і поклавши слухавку повідомив мені приголомшливу суму."Три тисячі?Ви що-вкрай подуріли?!"обурився я на таке зухвальство-три тисячі тільки за місце та яму!"Твой старий біл сіктант-скажи спаісба,шо батюшка Варфаламєй вабще разрішил на нашем кладбіще хараніть!"-"Та ідешь ти на хуй зі своїм попом!"скипів та вийшовши з цієї конури почав телефонувати тестеві дізнатись,чи можливо в його селі домовитиь поховати батька на місцевому цвинтарі.

Повернувшись напередодні з другої зміни я,прийшовши додому,побачив,що Марина була відсутня вдома,а зайшовши до батькової кімнати побачив того бездиханним та холодним...

Поки мене не було вдома,між старим та моєю пассією сталася сварка,після чого та зібралася та вшилась в невідомому напряямку на всю ніч,а у батька назавжди зупинилось його слабке серце...Я не знав,що робити в цій ситуації,бо ніколи не готувався до цього і як завжди в мене не було грошей.Але я здогадався звернутися до Грабовського,який прийшов за десять хвилин несучі кілька тисяч з заначки та поясни,що робити далі.

Поховали батька на чужому цвинтарі в чужому селі,де місце,яма і перевезення обійшлось в два рази дешевше аніж на Новогорняцькому цвинтарі.В організації поховання мені активно допомогали сектанти та Грабовський,також за сприяння Рябцева на копальні зібрали гроші.Місцева "громадскість" і пальцем не поворухнула аби чимось допомогти,тільки вимагала могорича щоб 'памянуть',на що я їх послав у відомому напрямку.Потім вони довго ображались:"Маладой Іванченко вабще ахуєл-батя крякнул,а он виставляться ні хочет!Сіктанти і єво в сваї сєті завліклі! "зі знаючим виглядом робили вони висновок.

Марина з'явилась тільки напередодні свого чергування в лічниці і нічого не збиралась мені пояснювати."Ти хоч знаєшь чим вони у того попа займаються?"похмуро запитав мене Грабовський.Я ж тільки мовчав,все частіше зазираючі на дно чарки.

Пам'ятаєте Артема?Звільнившись з того програного заводіка та не виявивши бажання влаштуватися на копальню імені Жовтневої революції,куди я його активно гукав,він вкотре поїхав штурмувати златоглаву столицю Східної імперії.На цей раз він затримався довше ніж звичайно і чутки від нього доходили дуже рідко.Повернувшись десь через два роки він несподівано легко знайшов спільну мову з новим очільником міської ради,який зробив його своїм секретарем та з подачі якого він очолив міський осередок партії "Східний блок".Посада ця була доволі прибуткова і доволі цікава для Артема,який від самого дитинства був прихованим інтелігентом.Тепер він замість того аби працювати на якому-небудь смердючому підприємстві за копійки,займався цікавою для нього справою несучі за гідну винагороду місцевим мешканцям східну культуру:за кошти щедрих східноімперських меценатів він проводив в школах ближніх сіл та міста конкурси на краще декламування поезій великих східних поетів Пушкіна,Некрасова,Чехова то що,з обов'язковим врученням конкурсантам планшетів,електронних книжок та друкованих видань тих таки великих східних поетів Пушкіна та Чехова;під час шкільних вакацій(знову ж таки за рахунок щедрих східноімперських спонсорів)він організовував екскурсії в Санкт-Петербург,Москву та в місто східної слави Севастополь,показуючі різницю між життям в містах Великої Східної імперії та життям в цій убогій штучноствореній недокраїні,старанно оминаючі по-дорозі усілякі Мухосранські та Задрочинські,що розкинулись в великій кількості поруч з одиничними острівцями комфортного життя в Східній імперії,аби не псувати враження.Артем тепер мав інтелігентний вигляд,відростивши борідку та носячі фрак з циліндром!

Паралельно з цим в місті було створено осередок парамалітарної організації 'Східне православноє козачество'керівником якої назначили...Льоліка Мєдвєдєва,який тепер до того ж був депутатом міської ради.Втім колишньому міському голові та тренеру з боксу Нікітіну було чхати на усі його регалії і він все одно продовжував при зустрічі товкти тому пику,хоч останнім часом це ставало дедалі складніше,бо покровителі Льоліка вже мали дотатньо влади в місті і вплив на правоохоронні органи.Тож після однієї такої акції Нікітіна було затримано правоохоронцями,зачинено в мавпятнику де було жорстоко побито.По виході через п'ятнадцять діб,колишній мер та тренер з боксу дізнався,що його квартиру зі спартанськими умовами проживання було пограбовано і винесено усе саме цінне,а секцію було зачинено за рішенням заступника мера по роботі з молоддю та спортом,яким той призначив одного з тих колишніх тилових щурів-офіцерів-монархістів.Обладнання залу боксу було перенесено в інше приміщення на території Західного і тепер підлітки зі старої частини міста не мали змоги ходити тренуватись,бо вхід на мікрорайон для чужих було заборонено.Тож дітям звичайних містян нічого не лишалось як примкнути і до без того немалочисленої армії наркоманів,які з появою дивоаптеки встигли засмітити відпрацовними штрикалками,бульбуляторами та плашками усі темні закутки Новогорняцького.Подивившись на все це,Нікітін зібрав речі та поїхав до доньки,яка отримавши освіту в педагогічному інституті залишилась проживати місті Слов'янськ,що за деякий час стане символом запеклої боротьби за незалежність і взагалі незрозуміло за що.

Прикладу Нікітіна слідували і інші мешканці Новогорняцького,які остаточно розчарувавшись в перспективах подальшого проживання в нашому краї,забирались в свої рідні села та містечка захищаючі своїх дітей від наркоманії та роспусти.Інші родини,чиї батьки сімейств прилаштувались на тих козирних копальнях росташованих на західному краї нашої області,зібравши гроші купляли собі житла поближче до тих таки копалень і в більш перспективніших містечках.

Вже після смерті батька,повернувшись з другої зміни та знаходячись під шафе,бо перед відправленням автобусу був час сходити на 'батискаф',я не вкотре не застав Марину вдома.На цей раз я не став мовчки сидіти вдома і робити вигляд начеб то усе нормально та пішов на її пошуки.Тож і направився до нового осередку східного світу в місті,до нового храму на місці літнього кінотеатру.Зайшовши на територію храму і направившись до лазні,в якій панотець зазвичай влаштовував пиятики з шльондрами,я був зупинен двома козачками-охоронцями,що приїхали нещодавно на запрошення міського голови для охорони святині:"Куда прьошся?!"-"Жінку шукаю!"пояснив я."Сама прідьот.Пашол вон!"виштовхували вони мене в той момент,коли двері лазні відчинились і звідти вивалились веселі та п'яні Свєтка Родіонова та моя колишня Ірка в супроводі двох відставників-монархистів.По їх червоних обличчях та веселому реготу можна було зрозуміти,що вони тілько що добре причастилися та розговілися.Я зупинився та спитав чи не бачили вони мою Марину-на це вони ще голосніше зареготали:"Причащається!"

І відчув я,як з моєї бесталанної голови почали пробиватись роги і що перетворююсь на оленя!

"Пшол!Пшол вон!"зухвало вишвирювали мене зальотні козачки-охоронці з території храму.

За деякий час Марина об'явила мені,що вагітна натякаючі,що я і є винуватцем цього.Втім я з цим не погодився,бо вже з пів-року вона мені не давала на грунті релігійних чвар з тоді ще живим батьком,шантажуючі мене таким чином аби я заборонив приходити сектантам до нього.Я цій звістці зовсім не радів,а навпаки відчував наче мені при всіх людях насрали на голову,а перед цим відгоцали в дупу та винудили смоктати-тож і незбирався приймати Марину з ще ненародженим байстрюком з распростертими обіймами і вказав на двері!Марина почала було опиратись,але я не давав їй ніяких шансів і їй таки довелось збирати манатки та вшиватись до батька,який зовсім не зрадів поверненню блудної доньки.Але куди йому було діватись?Життя в рідній хаті у Марини судячі з усього,не надто складалось бо за деякий час вона таки приперлась до мене благати вибачити,зрозуміти та прийняти.Я був ситий цими невдалими спробами створення сім'ї і порадив їй звернутися до винуватця її становища.Тож вона пішла до панотця-мабуть вимагати аби він прийняв її в лоно церкви та затвердив на посаді попадьї.Батюшка Варфоломей був здивований таким зухвалим вторгненням та посяганням на його руку і серцю:"Пашла на хуй,бєсноватая!Аткуда я знаю ат каво ти залітєла,шалава?!"Він був правий,бо під час православних оргій в лазні,Марина задовольняла хіть та збочені бажання усих присутніх,заробляючі таким чином місце в окремім Царстві Божом для вірян Східного патріархату.На цих оргіях були частими відвідувачами офіцери-монархісти,та Кудрявцев зі своїми побратимами Пєтушковим та Мєдвєдєвим.Втім Мєдвєдєв був не частим гостем,бо будучі підарасом від природи та півником по статті,він останнім часом більше цікавився хлопчячими дупами і активно заманював в свою сторожку на міському цвинтарі дітей батьків-п'яничок,на деякий час пригодовуючі та користуючись,а потім вони зникали бесслідно лишь тільки свині Вані Пєтушкова задоволено хрюкали.

Марина намагалась влаштувати істерику біля храму,але панотець дав наказ охоронцям аби її вивезли в невідомому напрямку.С тих пір я її не бачив.

За деякий час з'явився Маринин батько,що шукав свою заблядувавшу непутящу доньку.Він застав мене як раз після бурхливої пиятики наприкінці робочого тижня і йому довелось довго бити в двері аби мене розбудити.Зі здивуванням він відмітив,що Марини вдома немає,а він важав,що весь цей час вона була у мене,бо ми помирились.Я розповів йому,перериваючись на обійми з білим братом,яка кішка між нами пробігла на що він сумно зазначив:"Вся в матір!" та розповів,що його покійна жінка,а Маринина матір,за життя була дуже слабка на передок,і чесно кажучі,він навіть не знає чи від нього народжена Марина.Доля покійної тещи трагічно обірвалася внаслідок блядства:злягаючись в зимовий час з якимось водієм в салоні вантажівки,що стояла в гаражі,вона учаділа від вихлопів двигуна який не вимикали,аби не змерзнути.Тож Марина не стала порушувати сімейні традиції та пішла по шляху православного блядства,який завів її невідомо куди.

Тесть пішов самотужки шукати свою доньку направившись до ймовірного винуватця її вагітності-він пішов до храму східного патріархату.Його запустили на територію і заманивши в нетрі тихенько прибили,а потім заткнувши рота кляпом та зв'язавши кінцівки вивезли в невідомому напрямку в багажнику автомобіля.Більше тестя я не бачив і довго не знав,що він зник в невідомому напрямку.Мене ж тоді розбирав на запчастини похмільний синдром і ані доля вже колишньої пассії,ані її батька мене тоді не хвилювала,бо я ладен був дупу підставити за сто грамів,але нікого поруч не було щоб збігав за бухлом,а сам був не в змозі.

Чергова невдала спроба завести родину мені зовсім відбила усіляке бажання прив'язувати себе до однієї спідниці і я твердо вирішив в разі потреби користуватися лише послугами найчесніших представниць 'кращої' половини людства,які були адептками найдревнішої профессії та ні в якому разі не дозволяти морочити собі голову.

Того року я нарешті,тепер нічим не прив'язаний,спромігся поїхати до матері в гості.Мати була шокована побачивши мене ,хоч певно і готувалась до гіршого:худий,з рідіючим волоссям та чорний від пиятики я втілював в собі все те,від чого вона свого часу тікала."Весь в батька!"констатувала вона.Втім,зміна обстановки,курортний клімат та гарне харчування впродовж двох тижнів зробили своє діло:колір обличчя змінився на краще і я навіть трохи погладшав від регулярного повноцінного харчування,якого був позбавлений увесь цей час.Я допоміг матері зробити поверхневий ремонт в тих кімнатах,які вона здавала відпочиваючим приїздившим в це дивне містечко на термальні води.В вільний час і сам сходив в той басейн,в якому за імперських часів тренували диверсантів.Молодша сестра за ці роки встигла закінчити медичне училище,в якому свого часу вчилась і наша мати,і вже працювала в місцевій лічниці та збиралась заміж за якогось мадьяра.Тож прогостювавши два тижні у родичів,допомігши матері зробити ремонт,забувши про всі свої неприємності,я рушив назад з твердим наміром приїхати обов'язково сюди в наступну відпустку.Я б просидів і ще з тиждень,але в той вересень тієї осені почалися затяжні дощі,які,будучі предвісниками тих моторошних подій,що мали статися незабаром,не давали можливості висунути носа на вулицю,тож я і поїхав до дому.

Приїхавши додому я дізнався,що де що змінилось на копальні-а саме змінився директор,що викликало легке відчуття тривоги.Справа в тому,що ніхто не сумував за вже колишнім директором Веніаміном Миколаїчем,але його втеча не віщувала нічого доброго,бо на його рахунку вже була одна копальня,Куйбишевська,яка після його втечі пропрацювала менше року,бо вже була доведена до такого стану,що легше було влаштувати пожежу в лаві,а за деякий час зачинити розігнавши працівників по інших копальнях нашого об'єднання,ніж її відновити.Наші колишні 'куйбишевці'з вдячністю згадували ті благословенні часи коли зранку, розписавшись в путьовці, йшли на місцевий 'батискаф' замість того щоб їхати в копальню,а платню отримували більше ніж коли були переведені на Жовтневої революції.Потім,правда,почали контролювати аби не пили в 'робочий' час,але всеж таки то були щасливі для них часи.Потім,витримавши час,керівники об'єднання зачинили копальню,а людей працевлаштували на інших.Тож наших чоловіків не могли не турбувати ці ознаки-якщо Веніамін Миколайович вже виконав свої функції утилізатора на нашій копальні і прийнявся за іншу,невипрацьовану,то значить на нашій справи взагалі не фонтан і вичавити з неї вже нічого.Втім,новий директор одразу підняв платню нашій бригаді,а також прохідникам та ГРОВ та розпачав наводити хоч примитивний лад в копальні.Людина був він спокійна і немав дурної звички кожен тиждень бігіти разом з посіпаками по виробкам та нюхати порожні пляшки які знаходив по дорозі,а потім захлинатись слиною від злості на обов'язкових вранішніках по четвергах:"А!Підараси!Апять кабєльок спізділі!!!" звинувачуючи пересічних працівників в крадіжках не беручі до уваги скільки фур з вугіллям вивозиться в невідомому напрямку під його патронатом,та скільки 'живих грошей'він кладе у власну кишеню після здачі металобрухту Євгеном Миколайовичем.Багато хто,звичайно,за деякий час почав ностальгувати за Вєніком як його лагідно називали по за очі працівники копальні,бо хоч новий директор і платню підбавив і якийсь порядок почав наводити і не волав як різаний по справі і без,але він спокійно ж наказував звільняти злостних порушників техніки безпеки,а Вєня хоч і волав та все одно при ньому цілі натовпи нерадивих працівників спокійно собі йшли на ранній виїзд,а при новому керманичи почалась жорстка боротьба з цим явищем.Нашим людям була більш важлива можливість спокійно і далі виїзжати раніше(або взагалі не їздити,давши товаришам по зброї 'ширку'щоб відмітили),валяти дурня в робочий час і отримувати зарплатню,а подальша доля підприємства мало кого цікавила.Звісно,що масштаби байдикування дещо скоротились і на нашій дільниці,а саме на нашому зумпфу,тож довелось і нам бути дещо обережнішими.Тож ми тепер спочатку добре аналізували оперативну інформацію перед тим як повністю забити болт на наряд:дізнавались хто старший зміни по копальні,хто диспетчер то що.

Також на нашій дільниці з'явились нові люди:справа в тому,що першу видобувну дільницю ще тієї зими переформували в монта-демонтаж обладнання у зв'язку з зачиненням лави,яка вже і без того з рік важалася з'їденою і після того усе обладнання,увесь брухт було видано,людей поразганяли по інших дільницях.Тож прийшли і на нашу дільницю люди зі своїм останнім начальником дільниці Ромой Пєсіковим.Це був ще молодий хлопець,років тридцяти,але хапуга і кар'єрист,який одразу захотів встановити свої правила гри на дільниці та підсидіти Євгена Миколаіча.Пєсіков теж був 'селідівським'і мав навколо себе зграйку наближених земляків.Одразу він почав пхати свій писок куди не треба і намагався сунути його і до нас-тут ми почали переживати,аби він і справді Миколаіча не підсидів!Втім,наші переживання були зайві,бо Євген Миколайович немов моноліт посів місце на п'єдесталі начальника дільниці і вже нікому не вдалось зрушити його з цієї посади до самого кінця!

Тож з'явились в нашому колективі нові люди,а деякі наші товариші за час моєї відпустки встигли звільнитись.По приїзді з відпустки я познайомився з таким собі Сашком Ковальовим.Це був ще доволі молодий,до сорока років,чоловік ,що мав багату біографію,багатий життєвий досвід,трьох дітей та борг перед банком в п'ятдесят тисяч доларів!Встиг він позаніматись в молодості і рекетом,і будівництвом,і підприємництвом,і приватним ізвозом і чим він тільки не займався,але врешті-решт шляхи йогопривели на нашу занедбану копальню,де доводилось працювати за три тисячі,яких хронічно не вистачало для життєзабезпечення його немаленької родини.Параллельно з цим він був ще сектантським проповідником(і взагалі експертом по усіх життєвих питаннях),що не заважало йому час від часу приймати участь в бутильках та вливати в душу немаленьку дозу 'свяченої води'.Росту він був невисокого і мабуть цим пояснювались його 'чемпіонські' амбіції,щоб таким чином компенсувати комплекси пов'язані з його зростом,як це часто буває у коротунів.Бурхлива молодість та кілька ДТП не могли не відбитись на здоров'ї Сашка і час від часу він потрапляв на лікарняний то з хроичним бронхитом,то з підвищеним тиском.Втім це був доволі непоганий хлопець якому чомусь постійно не щастило.

Також на зумпф відправили працювать двох чоловіків з колишньої першої дільниці Сан Санича та Миколу Баглая,яких спіймали на ранньому виїзді та в якості наказання відправили працювати в зумпф на два місяці.Потім Баглая перевели на прохідницьку ділянку,бо він був прохідник,а Сан Санич лишився на нашій,бо і без того усіх пенсіонерів,слюсарів,крепілів та кількох гірників перевели до нас.Несподівано Баглай встиг подружитись за цей час з Грабовським,і можна зрідка було побачити як вони по виїзді стоять осторонь та про щось розмовляють,а по обличчях було видно,що сторонні вуха для них небажані.

Що стосується Грабовського,то він вже деякий час як таки перебрався до своєї бізнесвумен бо та завагітніла.Судячі з його похмурих очей та небалакучості,подружнє життя у них не надто добре складалось:стервозна та деспотична,новоявлена дружина,почала докладати усих зусиль аби підлаштувати батька своєї майбутньої дитини до своїх вимог,розкриваючі таким чином добре приховані до цього часу найгірші риси свого стервозного важкого характеру,які загострювались під час токсикозу.Грабовський,звиклий до вільного життя та недозволявший нікому залазити собі на голову,не надто переймався аби підлаштовуватись під її дурні забаганки,що викликало в неї спалахи гніву,а її благовірному нової сивини на скронях.Тож останнім часом Грабовський був ще більш мовчазний та похмурий.Тепер він брав участь в усих бутильках,хоч до цього його можна було рідко побачити на цих заходах,бо мав звичку виставляючись за власну відпустку лишати хлопцям гроші,або передавати робочим автобусом торбу з самогоном та закуссю.Тепер він залюбки перехиляв кілька чарок перед тим як їхати до дому,бо і секція боксу в БК була зачинена,а тренувати в новій секції для обраних на Західному(де він тепер і жив в прицмах)його не гукали та він би і не пішов.

Я,по поверненні з відпустки,мав твердий намір підвязати з прийманням веселих напоїв,але опинившись в звичній для себе стихії,побачивши такі рідні і такі занедбані будівлі багатоповерхівок та нехитрих вуличних вбиралень біля них;побачивши розкидані біля під'їзду використані штрикалки,а зайшовши до самого під'їзду та вдихнувши в себе такий знайомий букет ароматів сечі,блювотиння та лайна,я зрозумів-ні фіга в мене не вийде!

Тож я продовжив звичне для нашої місцевості жлобське існування їздячі на копальню,після роботи дивлячись телевізор з пляшкою пива,беручі участь в усіх корпоративах в кінці тижня,та користуючись час від часу послугами місцевих матерів-одиначек.Нарешті,мені здавалось,я обрів спокій!

Занурившись в напівтверезе буття я і не помітив як на зламі осені та зими почались ті неоднозначні та моторошні події,що поклали кінець нашому спокійному та ситому як у кнурів існуванню!

Десь наприкінці листопада чи може вже на початку грудня-точно і не скажу,бо не надто слідкував за новинами,на центральному столичному майдані почались заворушення.Причиною цього стало те,що наш гарант,Віктор Федорович,разом зі своїм прем'єр-міністром Миколою Яновичем відмовились вступати в ЄвроСоюз та дозволяти одностатеві шлюби,а паралельно з цим занижувати пенсії та заробітні плати нашим громадянам як того вимогали агенти американського імперіалізму,капіталізму і взагалі Госдепу!Тож і вийшла на вулиці купка тих ледарів,що замість того аби мовчки працювати на якому-небудь заводі за півтори тисячі вирішили підзаробити вічно зелених американських доларів які платили агенти Америки за влаштовані провокації,аби росхитати ситуацію в цій недокраїні та напакостити,в першу чергу,великій та могутній Східній імперії!

Принаймі,так нам оповідали диктори та ведучі східноімперських федеральних каналів,які останні років десять панували на екранах телевізорів більшої частини мешканців нашого краю.Я не вельми цікавився новинами,тож не надто переймався якимись там заворушеннями на далекому столичному Майдані,куди ,в разі чого, немав жодного бажання їхати.

В цей час протестну хвилю підхватили і поодинокі прихильники одностатевих шлюбів по іншим містам країни,тож почали проходити заворушення в підтримку столичних заколотників і на периферії.До заколотників також приєдналися і деякі опозиційні політики-невдахи,які почали навідуватися на цей шабаш намагаючись таким чином піднять власні акції в очах потенційного електорату та відробляючі гроші Госдепа.Найактивніщим серед них був депутат-підарас,який в разі вступу в ЄвроСоюз мав би змогу не криючись вийти заміж,або одружитись з іншим збоченцем.

-Іш,підараси,павилазілі!Заняться нєхуй на їхнєй Западнай так рішилі бабла аміріканскава заработать!-обурювалимь наші трударі лежачі на затяжках в робочий час або перехиляючі чарку смердючої паленки на диспетчерській після важкого трудового дня.

-Заняться нєчем,работи у ніх там на Бєндєрщинє ні хуя нєту-хай стаят і мьорзнут!-були і більш демократичні громадяни серед суворих мешканців нашого краю.

-Шо ета Віктар Хведорович соплі жуйот?!-ледь не доходили до істеріки інші представники трудового народу.-Водомьотамі,гранатомьотамі,димавими шашками,слізатачівим газом,дубінкамі разагнать нахуй бєндєр йобаних,шоб ні думалі висовиваться!-волали вони переживаючі за долю держави.

Втім,заворушення в центрі столиці тягнули до себе ще більше усіляких шукачів легких грошей,бо там платили по чуткам ледь не по сто баксів на день,як переповідали нам федеральні канали.Заколотники почали зводити намети на майдані не дивлячись на сутички з спецпідрозділами правоохоронних органів,які хотіли переконати заколотників мирним шляхом,користуючись лише дубинками,аби ті не влаштовували розгардіяж в центрі столиці напередодні Нового року,а ті на це відповіли камінням та коктейлями Молотова!

-Чіво ані церімонятся с етімі дармаєдамі?!-обурювались мешканці-трударі нашого краю.

В шахтарській столиці були проведені акції підтримки нашій владі та антифашистські мітинги на які звозили бюджетників та тримали на морозі до вечора.Возили і наших працівниць з контори-тих бабусь,що колись в молодості власним передком заробили собі керуючі посади та які,зазвичай і помирали в тих кабінетах.Тож діватись їм нема куди було от і мерзли!

На початку зими правоохоронці таки зробили спробу брутально позбавити від нечисті головний майдан країни,але це викликало ще більшу консолідацію серед прихильників одностатевих шлюбів та охочих заробити на безладі в центрі столиці.Тож наступного дня на площі зібрався ще більший натовп,а по інших містах запроданці Абами проводили акції підтримки столичним заворушникам та намагались відправляти на заробітки до столиці автобуси з безробітними дармоїдами,які повелися на американські гроші.

З нашого боку організовувались цілі експедиції з трударів-годувальників,які відправлялись на київські майдани згадуючі таким чином досвід осені та зими 2004 року та знов шокуючі мешканців столиці пропитими обличчями;сумішшю ароматів з тютюну,сечі,лайна та перегару,а також брудною лайкою.Втім,наших антимайданівців тримали ізольовано від заворушників,аби не сталось провокацій.В ЗМІ почали розповідати про якихось 'тітушок',які нібито нападають на майданутих,а ті все впертіше мітингували на площі та встановили ціле наметове містечко з буржуйками,польовою кухнею та біотуалетами.

-У-у,підараси!-обурювалися наші трударі.-Аміріканци бєспакоятся шоб не сралі в пад'єздах,підараси!

"Астанавітєсь!" марно закликав протемтувальників з екранів телевізорів наш гарант,який зібрався підписати договір про вступ до Тайожного союзу зі Східною імперією.

На це протестувальники почали вимагати не тільки вступу до ЄвроСоюзу,але і відставки Миколи Яновича з усім урядом та самого президента Віктора Федоровича,після чого активізувались дії невідомих месників,які поодинці ловили та лупцювали самих активних майдаунів,а декого і викрадали та тримали у льохах.Активізувались і дії правоохоронців,які більш впенено гатили гумовими дубинками по головах та спинах заворушників примовляючі:"Будітє знать,падли,как мітінгавать!"

Такі дії правоохоронців схвально сприймалися нашими краянами:

-Сматрєл как етіх гандонов разганяли?-питав в робочому автобусі їдучі на копальні один чоловік у приятеля.

-Слушай,так шо оні в самом дєлє:показалі,шо тє студєнти просто сідєлі,а тє падашлі і начілі тупо піздіть в самом то дєлє?!-не надто розділяв його захват співрозмовник.

-А нєчіва мітінгавать за бабкі,штоб нє павадна била!-переконував перший,який завжди був спокійною людиною,а тепер в його спраглих крові очах палав вогонь ненависті до порушників нашого ефемерного спокою.

-Етава і нада била ждать ат етіх гандонов-Федоровича в атставку атправіть захатєлі,но хуй ім!-Я щітаю,шо пора аткривать агонь на пораженіє!-обговорювали події в столиці наші громадяни,які щиро обурювались поведінкою заколотників,що зухвало давали відсіч спецпризначенцям замість того щоб мовчки терпіти побиття.Також не розуміли наші громадяни чому гарант брутально не розжене 'йобаних бендер'за їх заклики до усунення чинної влади,забуваюі як ще тільки кілька місяців тому ,жаліючись на життя,казали:"Та етат Яник со сваєй шайкой вабще ахуєл!Ну нічего-народ падимєтся і на віла їх падимєт!"Тож коли 'народ паднялся'наші політичні експерти обурювалися,що хтось таки посмів виявити непокору режимові та щиро раділи брутальному побиттю беззахисних студентів та перехожих,бо то було 'йобані бєндєри'які були винні в усіх бідах наших трударів і спостерігати за їхнім побиттям та приниженням було набагато приємніше та беспечніше аніж намагатися відстоювати власні права перед зовсім втратившою останнім часом усілякий страх та совість,діючою владою...Тож і продовжували поповнювати ряди їдучих у 'відрядження'до столиці бовдурів,які мерзли на морозі роблячі вигляд,що приїхали за власною ініциативою підтримати діючого гаранта Конституції.Паралельно з цим ще більш розгорталась підривна діяльність таємничих та невловимих 'тітушок'.

Ближче до Нового року на сцені з'явилась нова,таємнича та небезпечна,пекельна сила-'Правий сектор'!Ця сила багато років знаходилась в тіні і мало хто про неї чув досі('Але вона була!'-запевняли нас федеральнв канали),бо вміло маскувалася і робила свої темні справи під проводом свого такого ж таємничого та небезпечного,від пекельної посмішки якого тобі робилось не по собі і здавалось сама смерть до тебе посміхається посмішкою своєю хижой-Дмитра Дороша!

Отже ця сила нарешті вийшла з підпілля,заставивши здригнуться не одного трударя,що сидів з пивом перед телевізором та дивився федеральні канали,та збиралась захопити владу в цій країні!

"Хвашизм паднял голову!"в істеріці волали перед телевізорами адепти колишньої тоталітарної імперірії.

Отже на допомогу діючому гаранту по всіх містах нашого краю трударів почали організовувавати експедиції по загидженню людськими екскрементами столичних під'їздів та наводженню жаху на їх мешканців.Втім не такі вже ці столичні мешканці були і перелякані.

"Ета шахтарі пака малчат!" грізно перехиляли чарки на ригаловках,батискафах,диспетчерських та інших солідних закладах годувальники всієї країни,яких більше усього цікавило отримати пенсію побільше,нічого не робити в робочий час та піти хильнути після зміни.

………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………..

Напруга на столичному майдані зростала,температура на вулиці за вікном падала,а ми продовжували їздити на роботу,ходити після роботи на батискаф,а в кінці тижня проводити бутильки якщо був привід.Якщо приводу не було то зазвичай знаходився несподіваний привід,як то кінець тижня,наприклад...

Втім,справи на копальні йшли не надто добре,бо з кінця осені флагман вугільної промисловості шахтарської столиці опинився в дупі:замість добувати вугілля наша копальня довгі роки видавала на-гора металобрухт та гірниче обладнання,яке вивозилось в невідомому напрямку,тож замість видобутку на стенді був намальований довжелезний мінус та чотиризначне число за ним.Свого часу,на цю невдалу лаву,яку нарізали в найневдалішому місці де були зібранні усі порушення які тільки можуть зустрітись,був встановлен експериментальний комбайн з модним дисплеєм та іншою непотрібною в агресивних умовах підземного царства електронікою,який ніяк не хотів працювати зате за його рахунок хтось в міністерстві та об'єднанні списав купу грошей.Не один раз цей горе-комбайн розбирали та видавали на-гора для ремонту,порозбивавши та познімавши зовсім непотрібну електронику тягли потім його в копальню,пройшовши всі пекельні випробування які супроводжують доставку в шахті.І ось нарешті,коли вже здавалось,усі вузли комбайна були перероблені місцевими слюсарями ні свій лад як того вимагали умови цієї лави,коли здавалось видобуток був нарешті налагоджен,на шляху комбайна зустрілись гірничі порушення з якими він просто не в змозі був справитись як і будь який інший комбайн.Тож і займались ГРОВ активним статевим життям впродовж усієї зміни,але все єдно ніякого позитивного результату не було!Тож перспективи перед підприємством вимальовувались не надто райдужні,бо яким би шкуродером не був Веніамін Миколайович,але існували не безпідставні підозри,що нашу копальню досі не зачинили,бо він був директором і мав добрі зв'язки завдяки яким мав можливість впродовж тривалого часу деребанити майно та вирізати на брухт метал.Тепер шахта імені Жовтневої революції не знаходилась в орбіті його інтересів і він цілком і повністю був зайнятий доведенням до такого ж стану іншої копальні,а чи зможе новий директор переконати провідників вугільного департаменту та міністра енергетики і далі виділяти гроші на функціонування копальні аби ми мали можливість байдикуючі в робочий час отримувати платню,нам було невідомо!Тож ми почували легку стурбованість станом справ на шахті як би її не кляли бувалі шахтарі порівнюючі з іншими на яких їм довелося попрацювати.

Ближче до Нового року,почали і у нас на копальні збирати людей для поїздки в столицю на підтримку діючій владі:одразу ті,хто їздив минулого майдану,почали потирати руки в очікуванні дармових грошей та веселих пиятик замість обридлих кайбашів та виробок та першими зголосились прийняти участь в цих урочистих заходах.Також зголосились і інші любителі халяви та веселих пригод,але все одно людей не вистачало для комплектування цієї експедиції.Тож п'яний по звичці к наряду третьої зміни,Євген Миколайович вирішив долучити до цієї міссії мене та Грабовського.Я намагався відмовитись,добре пам'ятаючі чим це для мене закінчилось дев'ять років назад,але швидко здався на милість начальника дільниці не маючі мужності перечити.Грабовський же,не розкидаючись словами,повідомив,що не підтримує дії чинної влади і не збирається нікуди їхать і ніхто не зможе його змусити-ані Євген Миколайович,ані міністр енергетики,бо це його право!

Начальніку дільниці нема чого було на це відповісти,бо Грабовський був не з тих людей кого можна було чимось залякати або образити і Євген Миколайович це добре знав.

Це було сміливим вчинком з огляду на те,що переважна більшість наших краян,хоч останнім часом і була не в захваті від діючої'своєї' влади,але була проти спроб якихось там заколотників(більшість яких складали вихідці з ворожих нам регонів,як оповідали федеральні канали) за гроші іноземних спецслужб зруйнувати хоч якийсь добробут та спокій в країні.Втім,Грабовський був такий не єдиний і іноді,спускаючись кліттю в земні надра,можна було почути дискуссії на політичні теми з яких виходило,що навіть на шахті працювали люди які симпатизували заколотникам.Насправді ж мало хто підтримував політику 'нашого' гаранту та 'нашого'уряду,бо різницю з попередниками вже встигли відчути власною кишенею та відношенням з боку місцевої еліти,яка спала і бачила,аби видати закон по-якому б звичайні люди працювали на них бескоштовно і не мали би права перебувати в центральній частині шахтарської столиці.Тож всі ці події на столичному Майдані слугували темою порожніх балачок під час зміни та на генделику і ніхто всер'йоз не хвилювався,що там насправді відбувається і до чого все це може призвести.

Ми продовжували вести звичний для нас жлобський стиль життя роблячі вигляд,що виконуєм наряд на тому свому зумпфу,попиваючі горілочку після важкої зміни в нарядній та увесь вільний час проводячі перед телевізором переглядаючі футбольні матчі та федеральні канали.

Від початку безладів в Києві,в нашому місті теж почали збирати добровольців для поїздок в столицю.Організаційними моментами займася ніхто інший як Артем,який згадав увесь свій досвід багаторічної давнини,але сам не збирався їхати мерзнути ссилаючись на те,що обіймаючі посаду секратаря міськради має багато справ і немає можливості надовго залишати місто.Тож і відправив отих п'яничок та ледацюг,що раніше сиділи цілими днями на ригалівці попиваючі взяту в борг паленку,а потім всі массово вступили до лав 'Східного православного казачества'і тепер виконували функції народної дружини.Також долучились до акції і оті офіцерікі-монархісти які все одно нічого корисного не робили і ніколи в 'матері городов східних'не бували тож Сєрєбряних їх і випхав для масовки.

В перший раз як вони від'їзжали,біля міської ради були проведені урочисті проводи,на яких міській голова виступив з промовою та побажав добре справитись з поставленим завданням по захисту справді демократичного ладу та діючого гаранта Конституції з урядом,яким дісталась важка спадщина від попередньої неофашистської влади на чолі з Віктором Андрійовичем та Пані з Косою!Батюшка Варфоломей наостанок перехрестив новітніх хрестоносців та пообіцяв зі скорбним та смиренним виглядом молитися за їхнє здоров'я!Заможні пані,що мешкали на Західному настільки розчулились,що вручали захисникам демократії пакунки з домашніми і не тільки наїдками коли ті сідали в старий 'ікарус' яким їх доправляли до залізничної станції.Керувати усією цією гоп-кампанією відправили нікого іншого як Льоліка Мєдвєдєва!

За тиждень наші герої поверталися і з приводу цього міський голова теж влаштував урочистості.В той день була страшна заметіль і свідомі громадяни добряче перемерзлись в очікуванні повернення героїв.Коли ж нарешті автобус під'їхав до міської ради,то громадяни побачили в розбитих вікнах 'ікарусу' сині від п'янки та холоду обличчя які при зупинці почали як барани пробиватись до виходу та не звертаючі уваги на вітання ставали одразу мочитись на колеса.Шоковані городяни споглядали як завжди галантні та доглянуті офіцери-монархісти з підбитами очами та замерзлими на вусах соплями випадали з автобуса один на одного або в сугроби,бо не в змозі були самотужки триматися на ногах,а на місцях їхньої тимчасової дислокації в сугробах з'являлись ділянки протопленого сечою снігу,бо вони вже не в змозі були тримати себе в руках.Льоліка ж Мєдвєдєва взагалі винесли на руках вперед ногами з підбитими очами,перебинтованою головою та п'яного в дупу.

Наступного разу ніяких урочистостей ніхто не влаштовував та пакунки зі смаколиками не роздавав.

…………………………………………………………………………..

Після Нового року на столичному майдані з'явились перші жертви,що були застрелені невідомими,а в нашому регіоні активізували свою діяльність вербувальники тітушок,автобуси з якими,за чутками,регулярно виїзжали в бік Києва.Все одно ніщо не зупиняло заколотників влаштовувати безлад на столичних вулицях,зводити барикади та розбивати бруківку для того,щоб кидати нею по спецпризначенцях.Наші краяни продовжували щіро обурюватись діями мітингарів та жаліти бідних спецпризначенців які приїхали захищати порядок з нашого краю та Південного півострову та були погано озброєні та захищені,тоді як у заколотників з'явилось натівське озброєння та амуниція.Принаймі так нам розповідали федеральні канали які в дерев'яних щитах побачили слід НАТО.Втім ми вірили,бо не могли федеральні канали братньої нашому регіону Великої Східної імперії казати неправду!Не те що канали цієї недокраїни,що належали олігархам-жидкам,які завжди ненавиділи нас та Східну імперію тому і підтримували заколот,аби послабити братню державу,бо ця недокраїна і на хуй нікому не потрібна!Казав нам заступник начальника дільниці Віталік Бондар,колишній гіркий п'яничка,який перед тим як перейти з зачиненої Куйбишевської шахти на імені Жовтневої революції кинув якимось дивом пити,бо доходило до того,що його збирались здому вигнати.Жив він,доречі в приймах,і по оповідях очевидців,він і ночував на Куйбишевській,коли пив,бо понюхавши п'ять крапель він вже не в змозі був зупинитись,із-за цього і не пускали додому.Тож,казали люди,він частенько і ночував в перевдягальні("З богодой в гавнє!"казав з цього приводу Сікач,маючі на увазі,що Віталіку доводилось відпрацьовувати банщицям натурой прихильне до нього ставлення).Тож довелося йому кодуватися,бо судячі з усього питання стояло жорстко.Втім,він все єдно лишався людиною нещасною і судячі з усього вдома його не надто поважали("П'їходіться навєйноє ні только жінє,но і тьощє лізать,а тєстю хуй пасасивать!"робив висновки Сікач) і часто можна було побачити Бондара в нарядній за грою в 'ферму' очікувавшого робочий автобус,хоч у другу зміну він мав звичку виїздити на годину раніше,але замість того щоб дістатися до дому раніше він сидів в нарядній,мабуть для того щоб приїхати тоді,коли усі домашні влягаються відпочивати,а самому тихесенько непомітно потрапити в квартиру,немов щур,щоб ніхто і не помітив.Серед колективу він теж незумів завоювати популярність,бо мав істеричний характер як у старої діви і можна було час від часу чути як він кричить немов його окропом ошпарили, лякаючі звільненням.Втім,ніхто його особливо не боявся і в доказ цього наші пенсіонери,Олексііч та Вова Лук'янець час від часу посилали його в популярному напрямку,від чого він взагалі сходив на лайно,а слюні чиплялись на його густих вусах.Доречі і вигляд він мав лоховатий,носячі окуляри з товстенними лінзами немов дінця трилітрового слоіка та густі вуса,що довершували повну лоховатість вигляду цього персонажу.Позивний в нього був 'Гаррі Поттер'.Полюбляв Гаррі Поттер чиплятися до нашого гірника дяді Саши Степанова,що можна було пояснити заздрістю з приводу того,що Степанов полюбляв хильнути разом з вірними побратимом Рябцевим і це не дуже його з колії вибивало і справу зробити(принаймі хоча б вигляд робив,що виконав),Віталік же такої сили волі немав і випити неміг бо автоматично переїхав би жити в нарядну,яка була зайнята Євгеном Миколаїчем,тому він і бісився.Не раз вони і зчиплялись і навіть прям в шахті,але у паршивого цуцика ніколи не було шансів з'їсти старого вовка,тож заступнику начальника дільниці нічого не лишалося як безсило сходити на лайно дивлячись як Степанов заходив після зміни в нарядну вкотре з червоним обличчям.

З початку зими почались проблеми з доставкою людей на копальню:спочатку нас це не сильно бентежило,бо в першу чергу знімали міськи маршрути та переводили наші старі 'лази'на заміськи маршрути,тобто на наш напрямок.Втім скорочення маршрутів і почалось з одного з заміських маршрутів,макіївського,і вже давненько чоловіки мали проблеми коли вертали з третьої зміни.Черга дішла і до інших напрямків,отже в січні це почало торкатись і нас коли робочі автобуси не виходили на лінію.Поступово кожен день ідучі на зупинку ми почали брати гроші і на проїзд на всяк випадок,бо невідомо було як доведеться діставатись до копальні сьогодні .Добре,що виручали заміські автобуси тієї небезпечної копальні,що знаходилась не надто далеко від нашої та інших підприємств.Особливо гостро відчувалося штучність проблеми під час січневих морозів,коли ні з того ні з сього майже всі автобуси не вийшли на лінії.Створювалось враження,що керівництво навмисне створювало умови аби люди з віддалених районів та селищ самостійно звільнялись стикнувшись з проблемами з добиранням до роботи.

Паралельно з тим як на київських вулицях розпочалась справжня вулична війна із справжніми вбивствами та пожежами,ми перемерзали на зупинках в марнім очікуванні робочого автобуса або після зміни стоячі на трасі чекаючі автобуси інших підприємств.

Країною прокотилась череда підпалів райвідділків міліції,а в Бандерштадті спалили військову частину і до рук заколотників потрапила вогнепальна зброя!Федеральні канали повідомляли,що вояки 'Правого сектору'збираються огранізовувати 'поїзди дружби'на яких збираються проїхатись містами Східного регіону,Півдня та Південного півострову і за допомогою бит та вогнепальної зброї переконувати місцевих мешканців підтримати заколотників.

-Хай пріізжают,бєндєри йобаниє!Ми їх в шурфи скідать будім как маладогвардєйцев!-шипіли деякі радикально налаштовані наші краяни.

-Главноє шоб ані нє прієхалі када ми в шахтє будім!-непокоїлись більш помірковані мешканці краю.

-Я важаю,шо пора ввадіть вайска і аткривать агонь!-казав наш натуралізований гірник з колишньої першої дільниці Влад Бжезинський.

Останнім часом нас,зумпфистів,почали відправляти на Захід допомогати іншим ланкам добувати брухт з забутих Богом і людьми виробок,що колись понаривали наші попередники і про які згадали наші теперешні керманичи та кинулись користуючись можливістю покращувати власний добробут за рахунок здачі металу,який в великій кількості був залишений нашими пращурами в тих віддалених штреках та ухилах.Отже керівники вирішили трошки підлахматитись на металі,а нам доводилось долати відстань в не один километр по рельсах та через болота і хоч туди їздила колимажка,та все ж таки частіше доводилось перебирати власними двома,бо підземний трамвай дуже часто ламався,або був задіяний на інших дільницях.Тож і перебирали ногами кинувши речі вдома на зумпфу(саморятівник теж лишали)та підземними галереями виходили за межі міста та працювали на километровій глибині недалечко від повітряподаючого стовбура який знаходився в Пісках.Зазвичай на виконання наряду ми витрачали не більше трьох годин,бо багато часу витрачалось на дорогу,але і за цей час доводилось добряче попотіти тягаючі в зажатих та запилених виробках метал та труби,які треба було спакувати на площадки і видати.На цій віддаленій ділянці постійно працювала зграя Роми Пєсікова,який полишив надії підсидіти Євгена Миколаіча,перестав пхати свій жадібний писок куда не треба та зосередився на видобутку металобрухту розраховуючі,що за деякий час спеціально для цієї справи створять окрему дільницю,а його поставлять начальником.Тож поки що він цілком та повністю зосередився на розробці металобрухтових покладів Західного крила шахтного поля разом зі своєю бригадою,яка працювала за власними правилами.В їхній бригаді була можливіть по черзі не їхати в копальню віддавши Пєсікову для цієї мети ширку,аби відбив спуск-виїзд та сто гривнів за те що прогулюєшь.Потім він любив жалітися Миколаічу,що не вистачає людей для виконання наряду і той когось зривав з іншої ділянки щоб там перекрити в той час коли хтось не їде в копальню.На грунті цього у Пєсікова виникали постійні сутички з гірником з його ж дільниці Владом Бжезинським,який працюючі в іншому місці недораховувався людей в своїй ланці,які напряму домовлялись з першим не ставлячі навіть до відома другого.Тож Влад і сварився за це,бо за людей відповідав він,а гроші собі в кишеню клав алчний та жадібний Пєсіков замість того щоб дати на ланку,як це завжди було прийнято,аби хлопці по виїзді могли випити за те,що відробили за відсутнього.Рома Пєсіков чхав на традиції і користувався власними принципами.Взагалі,мабуть усі ці вгодовані курдюпелі відрізняються жадібністю до наживи і я іноді підозрював чи не був цей алчний курдюпель Рома родичем іншого алчного курдюпеля Дениса?

На столичних майданах та вулицях почався справжній Апокаліпсис:заколотники зухвало знущалися над тітушками,які відловлювали активістів та відрізали їм голови;та над правоохоронцями в яких жбурляли коктейлі Молотова та каміння,а ті у відповідь весело регочучі стряляли по ним з вогнепальної зброї немов по качкам в тирі і це відео гуляло інтернетом та телевізійними каналами.Федеральні ж канали поідомляли,що на київських вулицях діє добре озброєний НАТО спецназ 'Правого сектору',який все це затіяв аби лише насолити Східній імперії.Мешканці нашого регіону-годувальника обурювались,що Віктор Федорович не оголосить воєнний стан та не введе війська та не розстріляє протестувальників,чхаючі таким чином на прохання не тільки своїх земляків,але і політиків які звертались до нього з цим проханням.Натомість гарант навіть робив вигляд,що збирається вести перемовини з провідниками заколотників яких прозвали Суслік,Боксер та Фашист,та навіть прийняв відставку від прем'єра Миколи Яновича,який своєю юдейською дупою відчув,що вже час пакувати валізи.

На підтримку вступу до ЄвроСоюзу в столиці був проведен парад представників секс-меншин,після якого наші політичні експерти обурювались позицією провідника партії бєндєрівців,одного з лідерів терористів:"Ти ж фашист йо-мойо,а он'Ну я вобще ето ні підтримую,але якщо вони вже вийшли нас паддєржать,то пускай!'"

Акції непокори та терористичні акти у виконанні 'Правого сектору'тривали і внаслідок цього продовжували гинути невинні спецпризначенці,хоч звичайних мешканців тієї країни лягло на багато більше,наші краяни жаліли чомусь саме силовиків які озброєні були тільки легкою стрілецькою зброєю,а захищені були усього лише бронежилетами та шоломами і відповідно не могли конкурувати з добре озброєним та захищеними битами та дерев'яними щитами диверсантами 'Правого сектору',які мали багатий досвід проведення державних переворотів на замовлення Госдепу в різних краінах світу.

Тим не менш,Віктор Федорович не поспішав розправлятися з терористами і після апофеозу кривавих подій наприкинці зими,сказавщи:"Еті казли мішают нам жить!" кинув золотий батон в дорожню сумку,взяв своїх синів та кинувши свою спрацьовану,страшну як атомна війна,дружину хутко зник в напрямку Східної імперії відстрілюючись від прикордонників.

Його прикладу послідували і інші державні діячі,які встигли під час правління одвічно легитимного добряче замаратися .Активісти зупиняли автівки високопосадовців доверху набиті краденими з державної казни грошима та золотом,які на питання'що це таке?!',перелякано кліпали очима та казали:"Наколядував..."

Також активісти направились до резиденції гаранта-втікача і зайшовши на територію помістя на власні очі побачили в яких статках та розкоші жив цей високопосадовий жлоб в той час яу пенсіонери доживали свій вік в бідності,а батьки хворих дітей ходили з протягнутою рукой,бо держава не виділяла ані копійки зайвої аби вилікувати їхніх чад!

На початку лютого всіх приголомшив Грабовський який взявши лікарняний,посварившись зі своєю співмешканкою яка знаходилась на дев'ятому місяці,відправився в столицю розшукувати свого вісімнадцятирічного небожа з Полісся,що вчився у столиці і зв'язок з яким припинився з тиждень назад.Про це повідомила Грабовському двоюрідна сестра,мати малого.Тож на все плюнувши наш коллєга сів на поїзд і попрямував до Києва шукати цього недоросля.Приїхавши в пункт призначення він дізнався,що группа патріотично налаштованої студентської молоді,повертаючись пізно ввечері з мирної акції наштовхнулась на зграю тітушок привезених з наших країв і була жорстоко відлупцьована битами,арматурою,а кільком студентам було перерізано горлянки і вони померли моторошною смертю не дочекавшись медичної допомоги та захисту правоохоронців які стояли і чекали поки тітушки зроблять свою справу...Одним з цих замучених студентів був небож Грабовського...Побачивши сплюндроване тіло малого, якого знав з перших кроків,він зажадав крові:Грабовський приєднався до загонів оборонців протесту,маючі(як згодом виявилось)немалий бойовий досвід та навчаючі молодих хлопців як правильно проривать кордон силовиків,нападати на тітушок та забивати їх насмерть з особливою жорстокістю,а також в запеклих сутичках закидувати спецпризначенців коктейлями Молотова."Підарас!-сходив на лайно Бондар дізнавшись про участь Грабовського в заворушеннях в столиці,-я єво па статьє уволю!"

Тож всі ті апокаліптичні події на столичних вулицях та втечу гаранта з штурмом його резиденції,Грабовський зустрів як беспосередній учасник!

...............................................................................................................................................................

Мешканці нашого регіону опинилися не в зовсім однозначній ситуації:з одного боку вони не підтримували заколотників,а з іншого боку їхній президент-мачо насправді виявився чмо і ніякого захисту та підтримки не заслуговував.Маленький замкнений світ наших людей опинився в небезпеці!

................................................................................................................................................................

В перший же понеділок після втечі тепер вже одвічно легитимного гаранта-втікача,по приїзді на копальню в другу зміну при вході в АПК нас зустрів Пєсіков зі своєю єхидною посмішкою на обличчі і привітав:"Ну шо?-Всьо!Піздєц!-грошей нєма всєх разганяют в отпуск без садєржанія!"Зайшовши з нами в нарядну він поспішив повідомити цю новину і Євгену Миколаічу,який ні сном ні духом не відав,що людей розганяють у бескоштовну відпутку:"Как в отпуск без садєржанія?!Сідітє тут нє расходітєсь!"та побіг прояснити ситуацію.Повернувшись зі словами:"Пахоже рібята с'єбалісь і все гроши пріхватілі с сабой!" повідомив,що сьогодні всі їдуть в шахту,а до вечора він дізнається,що до чого!З невеселими думками ми прямували до кліті та спускались на километрову глибину,бо перед нами вимальовувались не райдужні перспективи подальшого існування та повернення дев'яностих з безробіттям,безгрошів'ям та безнадійністю чого ніхто не бажав.Втім,третя зміна на чолі з Бондарем нас заспокоїла,повідомивши,що нашої дільниці це не стосується,а інші дільниці розганяють у відпустки у зв'язку з ремонтом клітьового під'йому на час якого неможливе повноцінне функціонування копальні.Тож ми спокійно продовжували іздити на роботу,а на другий день можна було бачити щасливих пенсіонерів які зранку писали заяви на відпустку за власний рахунок,а потім до обіда на радостях святкували цю подію на ригаловках селища Жовтневого і тепер немов атланти підпирали зупинки.

В той час коли мешканці Східного регіону притихли після втечі Віктора Федоровича і не знали,що діяти;мешканці Південного півострова швидко зорієнтувались в ситуації та вирішили позбавитись від іга нав'язаної ім штучної недодержави,яка впродовж усієї своєї 'нєзалєжності' зухвало знущалась над бідними громадянами волелюбного півострову заставляючі розмовляти телячою мовою,вдягати вишиванки,а на грудях наколювати портрети Шевченка!Тож і з'явились на вулицях міста Східної слави та інших міст, таємничі захисники народу півострову в зелених горках які придбали в воєнторгах за власний кошт разом з автоматами Калашнікова.Народ півострову массово та одностайно підтримував своїх захисників,які вирішили захистити своїх земляків від 'Правого сектору',який грозив приїхати на півострів і перерізати тих бабусь та інших активістів,які з квітами та транспорантами зустрічали севастопольських силовиків,що протидіяли американським запроданцям стриляючі з-за спин молодих військовослужбовців по беззбройним протестувальникам захищених дерев'яними щитами наданими їм натівською армією.Тож ці силовики одразу влились у визвольну боротьбу з загарбниками і разом з зеленими чоловічками,що усього навсього вийшли з території своїх східноімперських військових частин,які знаходились на території півострову,почали захоплювати державні установи,які і самі без спротиву здавались та блокувати занехаяні військові частини недоармії недокраїи загарбника. Дуже швидко владу на півострові перебрала на себе народна влада,яка повідомила про проведення референдуму про визнання самостійності краю на кінець березня.

Всі ці події були дуже схвально сприйняті нашими краянами які на прикладі братів з Південного півострову побачили для себе новий напрямок руху геополітичного процесу в регіоні!

В той час коли південноострівні бабусі кричали заблокованим військовослужбовцям через паркан:"Та кагда ви уже здадітєсь і вас пєрєбьют как сабак,а ми наканєц заживьом па-челавєческі і нормальниє пенсії наканєц палучать будєм?!"по містах і селищах нашого Східного регіону ширились чутки,що по наших теренах їздять автобуси з 'Правим сектором' які зносять пам'ятники Леніну-ніде їм це не влалось зробити,бо отримували ці бендерівськи вилупки та запроданці Америки від місцевих свідомих захисників пам'яток тоталітарної доби!Взагалі то їх ніхто і не бачив,але це стало консолідуючим фактором для наших краян,які почали організовуваться в загони самооборони які виставляли чергових біля пам'ятників.Виставили 'почесну варту'і біля нашого постаменту коло міської ради,хоч самого Ілліча ще в далекі дев'яності на брухт порізали і тільки безрезультатно кошти збирали кілька років на відновлення пам'ятнику.Втім поставили на всякий випадок вартових з числа тих одвічно п'яних 'православних козачків',що вціліли після невдалих для них сутичок на столичних вулицях,з яких не повернулось кілька їхніх побратимів.Не повернувся з Києва та героічно загинув смертю хоробрих і Льолік Мєдвєдєв,який хвалився перед останнім від'їздом що збирається"майданутих в жопу єбать!"Окрилений вдалими попередніми експансіями під час яких намагався задовольняти свої збочені схильності,він думав,що і на цей раз йому з рук все зійде.Поставлений керівником зграйки таких самих жертв невдалих абортів як і сам,він нападав зі своїми посіпаками переважно на молодих студенток,які нездатні були самостійно захиститись,гвалтуючі та скидаючі тіла в льохи та Дніпро,також нападали на самотніх жінок середнього віку,а також на невеликі гурти студентів-першокурсників намагаючись кожного разу задовільнити свої сексуальні збочення і перерізати горлянки фінським ножем.При всьому цьому він важав себе представником кращої гілки людства та захисником Слов'янського світу при повній безкарністі збоку правоохоронців.Тож однією з жертв Льолікової зграї і став племінник Грабовського,який за деякий час вирахував та напав з побратимами на його шайку. Прив'язавши їхнього ватажка до двох берез в лісі та відправивши таким непересічним способом його в пекло заодно забризкавши кишками та СНІДозною кров'ю поставлених на коліна тітушок,яких потім забили битами та підпалили напівживих обливши бензином,Грабовський разом зі своіми новими товаришами,не тільки помстився за смерть свого племінника але і за смерті та знущання з катуваннями усіх нещасних,що мали необережність зустріти цю зграю на своєму життєвому шляху!

На початку весни того неспокійного року майданами Леніна міст і містечок нашого прогресивого волелюбного та непереможного регіону прокотилась хвиля мітингів та демонстрацій на яких свідомі та працьовити краяни махали східноімперськими триколорами та волали:"Східна імперія!!!Дєди ваєвалі!!!Схід з калєн нє падимєшь!!!"Деякі жіночки пенсійного віку відмовлялись визнавати легитимною самопроголошену владу в Києві,бо вже мали хоч і накивавшого п'ятами,але все одно легитимного президента.Особливо обурювався Сікач коли дізнався,що з його жінки тепер добровільно-примусово зніматимуть частину платні на відновлення столичного майдану,як це робили (виявляється!) після попереднього заколоту!"Підагаси!Зас'алі всьо:пагазбівалі плітачку,фантани,клюмби,а тіпєй ми далжни ета васстаналівать."обурювався він діями вандалів.

Той нетривалий термін коли наші люди незнали,що діяти далі і які подальші події політичного життя відбудуться в нашому краю,минув і небажання визнавати свою неправоту та провину перед іншими громадянами цієї країни трансформувалось в повне несприйняття відбувшихся процессів та зміну влади."Прі Яникє хоть шото била,а еті підараси ваабще всьо загробілі!"з огидою та ненавистю спльовували наші експерти.Тим не менше самопроголошений тимчасово виконуючий обов'язки президента Кривавий Пастор разом з самопроголошеними т.в.о. прем'єра Кривавим Сусліком,знайшли кошти для дотацій вугільної промисловості та запевняли по телевізору,що виділятимумь по мільярду кожен місяць для нашої галузі.Тим не менше Схід так дешево не купиш,бо вже замаячила райдужна перспектива на прикладі Південного півостріва провести референдум,оголосити незалежність,а потім попроситись до складу Східної імперії!"Вот тада заживьом!"поки що тільки мріяли наші трударі попиваючі палену горілку в кінці робочого дня.

На центральному майдані шахтарської столиці проводились просхідноімперські мітинги тепер щонеділі і на яких було обрано народного губернатора області Павла Губанова,до цього нікому невідомого Діда Мороза,який об'явив зі сцени спектаклю:"Ми аб'являєм а сазданії атдєльнай Східной Народнай Республіки,шо станєт плацдармом для сазданія в дальнєйшем новай діржави ЛуганДонія!!!"-"Ура-а!!!-драли горлянки мітингарі,-Лугандонія!!!"По інших містах краю теж проходили подібні мирні демонстрації під час яких відбувались зухвалі напади на демонстраціїопонентів.Для цього з теренів сусідньої братньої держави прибували автобуси з братньою підтримкою тамтешніх тітушок,які допомогали місцевим тітушкам душити в самому зародку спротив бєндєровскіх агентів та захоплювати,хоч поки що ненадовго,державні установи.

На одному з таких мітингів в центрі шахтарської столиці, на початку весни,пролилась перша кров з боку прихильників заколотників які виступали за суверенітет тієї країни,до якої нас(виявляється!)насильно приєднали,хоч ми того і не бажали(теж виявляється!).Прямо в центрі міста було зарізано молодого хлопця та жорстого побито та принижено інших учасників мирного мітинга."Правільна!-схвалювали дії завезених зі східноімперських теренів тітушок та місцевих відморозків інтелігентного вигляду жіночки,-Нєчіва ім тут дєлать і сває вліяніє тут распрастранять!"А наступного ранку можна було побачити молодих сімнадцятирічних студентів місцевих технікумів які за п'ятдесят гривень приймали участь в массовці,а тепер весело згадували побиття та приниження опонентів."Їбануться що робиться!-казав один з наших пенсіонерів,Толян Єфименко,-Хто правий,хто неправий-спробуй розберись!Тепер в інше місто куди-небудь приїдеш,спитають звідки ти і вже відношення буде соотвєтствєнноє,бо допустили такоє в центрі города!"міркував він."Ну я понімаю,далі поєблу,хрін з ним,ну зачем іздєваться,уніжать?!"розмірковував Толян Рябцев,який хоч і підтримував політику Східної імперії,але більш за все хотів просто отримувати пенсію,клеіти дурня в робочий час,та оформити регрес і ніяких катаклізмів та заворушень він не вітав.

На самому початку тієї буремної весни,прийшовши зранку в нарядну,ми дізнались,що помер наш товариш по зумпфу Сашко Дубровський.Пішовши у відпустку наприкінці осені він так і не вийшов на роботу плавно перейшовши на лікарняний з панкреатитом(який заробляв впродовж уього свого непутящого життя)і всю зиму на ньому провів.В останнє коли ми його бачили,він мав нездоровий,синюшний колір обличчя."Ох і хуйовоє положеніє у Дубговского"казав стурбовано Славко Окунь.

В той день у нас був запланований бутильок на честь відпустки Сашка Ковальова,який ніхто не збирався скасовувати у зв'язку з сумною звісткою,бо шоу повинно продовжуватись!Тож після зміни намалювався Сашко з питвом та закуссю та Толян Рябцев,який знаходився у відпустці.Хильнувши за упокій померлого товариша ми повернулись до справ насущних жваво обговорюючі останні події на політичній арені країни та регіону.Уми громадян бентежили останні події на півострові,які вселяли тоді ще поки тілько надії на повторення такого ж сценарію на наших теренах.Також обурювали натяки нового 'прем'єра'Кривавого Сусліка про мобобілізацію чоловічого населення у зв'язку з можливим збройним конфліктом зі Східною імперією."С кєм ваєать?!С братами?-обурювався Вова Воронков,-та я лучше етіх фашистов убівать буду!Нєт!Только Східна імперія,а еті фашисти пашлі нахуй!"захоплено наголошував він.

За кілька тижнів ми дізнались,що ще один наш колишній товариш,який більше року лікувався від сухот відправився в інший світ.Наше ж життя поки що тривало!

Десь в середині березня з'явився Грабовський надавши усі лікарняні листи Бондару та Євгену Миколаічу.Повернувся він ще більш мовчазний та похмурий,а на скронях з'явилось ще більше сивини.Він нікому нічого не оповідав про свої пригоди на Майдані,нікого ні в чому не збирався переконувати.За час його відсутності його співмешканка встигла народити дитину,та до до малого коханця не підпускала,назвавши "фашистом і бєндєровцем".

Південний півострів,на якому провели референдум про самостійність,за кілька днів після проголошення 'самостійністі' благополучно увійшов до складу Східної імперії!"Ура-а!"волали щасливі мешканці Південного краю гуляючі на народних гуляннях які продовжувались усю ніч."Ми наступні!"раділи мешканці нашого регіону,які завжди відчували родинні почуття до островітян забуваючі як їх обдирали немов липку на курортах півострову надаючі взамін цілком жлобський та посттоталітарний сервіс за цілком буржуазні ціни.Втім,у деяких острівних ентузіастів почав потихеньку пил спадати,коли за деякий час запрацювали місцеві воєнкомати,які почали активно призивати молодих хлопців на строкову службу та засилати не куди-небудь,а на Північний Кавказ прямо в лігво отих грізних горців,що перед камерами страчували східноімперських військовослужбовців під час терористичних війн за Імарат Кавказ.Також були здивовані адепти Східного світу на півострові коли на травневі свята зібравшись на патріотичний мітинг в центрі міста східної слави,поліціянти повідомили їм,що їхнє зібрання є несанкціонованим та неузгодженим з держструктурами не дивлячись навіть на те,що мав характер восхваляння Великої Східної імперії в материнське лоно якої нещодавно повернувся півострів!

В нашому ж регіоні події відбувалися не так блискавично і швидко як на півострові,що підкреслювало масштабність та бесповоротність майбутніх змін в житті нашого краю.Захопивши нарешті облдержадміністрацію в шахтарській столиці та в сусідньому братньому обласному центрі,повстанці,які вирішили грати на випередження і не чекати коли 'Правий сектор' приїде та розпочне етнічні чистки,почали розповсюджувати свій вплив на навколишні міста де захоплювались держустанови та встановлювався дивний триколор з розчавленою куркой майбутньої Східної Народної Республіки.Було оголошено,що одинадцятого травня буде проведений референдум про суверенність республіки!

По містах організовувались мобілізіційні пункти для охочих вступити до лав народного ополченія Сходу та зробити свій внесок у визвольну боротьбу свого народу та приєдніння до Східної імперії в якій (нарешті!)заживемо немов у казці!

Насправді 'у казку'ми вже потрапили необережно волаючі"Вова ввіді вайска",та жаліючись старшим братам,що східноімперськомовне населення підвергається утиску з боку фашистського 'Правого сектору' та інших жидобєндєровцев.

В середині квітня в місті Слов'янськ почалось епічне повстання проти діючого режиму на чолі з приїхавшим зі Східної імперії кандидатом історичних наук та відставним офіцером ФСБ Ігорем Івановичем Пєсцовим(згодом виявилось,що насправді його звали Ігор Іванович Диркін).Ігор Іванович мав багатий досвід допомоги слов'янським братам в створенні недореспублік,тож разом зі своїми побратимами (такими як грізний козак Гагай,що страждав на алкоголізм та ожиріння),блисковично захопили держустанови(які були завчасно полишені держслужбовцями) та разом з народом Слов'янську 'обрали' нового міського голову Олександра Ханурьова,який менше року назад приїхав в місто уникаючі федерального розшуку в Східній імперії."Как там інтірєсна наш длбайоб-цікавились долею колишнього міського голови Нікітіна,що дякий час назад перебрався до доньки у Слов'янськ, наші політичні експерти на ригалівці,-Может хоть па єблу палучіт ат казаков!"

Зміна влади в Слов'янську,що стала початком героїчної та епічної оборони міста від фашистів,дала сигнал іншим містам до повалення неофашистського режиму."Атайдітє за парєбрік!"кричали з екранів оборонці міста.За кілька днів в місті зруйнованих хімзаводів з'явився такий собі польовий командир Дідько,який об'явив місто територією свого впливу та викладав в подальшому відео страт та трупів карателів(або конкурентів).Всюди об'являлось про проведення референдуму щодо самостйності регіону.

Відбулося 'повалення режиму'і у нашому місті.Спочатку було об'явлено про створення Самооборони Новогорняцького на чолі з одним із тих козачків,що охороняли спочатку батюшку Варфоломея,а згодом один з них очолив Східне Православноє казачество після героічної загибелі попередника Льоліка Мєдвєдєва та занімався військовим вишколом новобранців;інший же очолив новостворену Самооборону.Насправді ніякі вони були не 'козаки',а були колишніми спецпризначенцями військової розвідки східноімперської армії та мали за плечима не одну операцію по створенню невизнаних псевдореспублік.

Тож десь наприкінці квітня наші 'самооборонці'отримали по телефону наказ прямувати до міліції та міської ради і захоплювати владу.На підході до місця призначення їм передзвонили та підкоректували завдання повідомивши,що вони йдуть не захоплювати державні установи,а 'брати під охорону' опасаючись провокацій з боку 'Правого сектору',який ніхто ніколи не бачив,але всі про нього чули!Тож зібралась того вечора зграйка 'самооборонців'під міськрадою,які самі незнали чого вони тут зібрались і незнали,що відповідать іншим мешканцям міста.Якось сам по собі над міською радою зранку замайорів дивний триколор з розіп'ятою куркою,а ввечері було проведено міський мітинг,на якому міський голова Прохор Іванович Сєрєбряних повідомив:

-Уважаємиє гаражанє!Ввіду склавшихся геополітческой сітуації і условій в нашем регіоне,органи управлєнія рішилі нє проводіть нікакіх дєйствій в рєзультатє коіх может бить подвєржена опасності жизнь і здаров'я наших граждан!Паетому ми прінялі рішеніє пріслушаться к мнєнію наших граждан і правєсті одінадцатага мая сєго года ріферендум о нєзавісімості нашего ригіону,ініціірованого молодими прагресівнимі сіламі нашева края!-підбираючі кожне слово виголосив міський голова.

Самооборонці та православні козачки уважно роздивлялись обличчя присутніх городян намагаючись роздивитись реакцію на промову.

Тим часом неонацистська самопроголошена влада в Києві не сиділа без діла створивши ще одну пекельну неонацистську силу -Національну гвардію!В неї зібрали найбільш відбитих та жорстоких диверсантів,які відмітились найбрутальнішими злочинами по відношенню до бідних беззахисних спецпризначенців яких командирували переважно з нашої сторони і яких потім зустрічали як героїв,а самопризначена влада взяла та і розформувала їхні підрозділи розпочавши політичні переслідування!Отже тепер злочинна влада зібрала цих нелюдів,озброїла та дала наказ їхати на Схід та проводити каральні акції проти мирного населення Сходу яке не побоялось і заявило світові,що не хоче жити в одній країні із фашистами та бєндєровцями,яких заморилось тягнути на своїй шиї та терпіти з їхнього боку утисків,а хоче жити окремо і нарешті власними руками почати заробляти собі на хліб!Так принаймі нам розповідали східноімперські канали які краще за нас знали,що у нас відбувається.Наші ж люди важали,що по проведенні референдуму наш край приєднають до Східної імперії де усі живуть як в Бога за пазухой,де пенсії в чотири рази більше ніж в цій недокраїні,де газу стільки хоч задихнись і взагалі-живуть як в тій щасливій тоталітарній імперії яка існувала на цих землях до 91-го року!Так міркували наші мешканці забуваючі як багато хто з них,або їхніх батьків били касками о бруківку та кричали:"Самостійність!Досить годувати москалів!"і як з ентузіазмом сприймали створення нової незалежної держави в якій жили останні двадцять з лишнім років;забували як в дев'яності роки наші чоловіки їздили на заробітки в Східну імперію та пропадали назавжди,а так звані козачки зустрічали наших приїхавших по рибу чоловіків ногайками на вокзалах та станціях козацького краю,а кулями проводжали,куди їхали від голоду та безвиході і тепер ці козачки приїхали захищати наших людей;забували врешті решт,що східноімперська частина нашого вугільного басейну вже не один рік лежить в руїнах,бо свого часу провідники сусідньої держави підрахували,що це збитково утримувати дотаційні вугільні підприємства якщо в країні видобувають стільки газу,що немає ніякої необхідності в їх фінансуванні і це призвело до вимирання та руйнування шахтарських поселень в мирний час.Втім,мову логіки наші люди ніколи не розуміли і продовжували чекати прихід Східної імперії,хоч ніхто на федеральних каналах нам цього не обіцяв!

Грабовський зник з міста десь в середині квітня. Зрозуміло,що небо хмариться над його буйною головою почало одразу по його поверненні додому.Його персоною дедалі більше почали цікавитись місцеві 'самооборонці'-він вже давно впав в око тим засланим казачкам,які були зовсім не казачками хоч і засланими.Хтось із провославних козачків висловив підозри в причетності його до знищення Льоліка Мєдвєдєва,що пав героічною смертю в боротьбі з американським тероризмом.Грабовський мовчазно намагався повернутись до звичного життя:їздив на копальню,знову жив одинаком в своїй квартирі.Втім,мабуть він розумів,що наврядше життя налагодиться і все якось само собов стане на місце(як сподівалась більша частина нашого народонаселення)і завжди був на поготові.Втім поступово ситуація загастрювалась і все більше народ Сходу хотів відокремиться від неонацистської влади і покладав великі надії на військову та фінансову підтримку братньої імперії.По федеральних каналах показували як протестна хвиля котилася іншими містами Сходу та Півдня цієї країни які помилково опинилися в її складі і нарешті люди усвідомили,що вони інша країна та інший народ який колись дуже давно(!)з'явився на цих теренах завдякі східній монархії!Тепер повсемісно люди прокидались від сплячки та згадували хто вони є і що живуть не в якійсь там Хохляндії,а в НовоСлов'янії!В цей же час показували як представники 'Правого сектору' бесперешкодно вбивають,грабують.гвалтують на теренах рідної Бєндєрщини не жаліючі навіть своїх земляків,бо київська хунта(як охарактеризували її федеральні канали)дозволила їм усе це робити на знак вдячності за допомогу в заколоті!Всіх збентежило і обурило відео на якому один із засновників цього неофашистського угруповування такий собі Сашко Сірий хизувався автоматом перед держслужбовцями-ботаніками на нараді обласної ради і обіцяв приїхати на Схід і навести там лад!Ніхто цього не чув,але федеральні канали переповідали,а вони не брешуть!Наші люди залюбки ковтали все це лайно,виправдовуючі таким чином своє одвічне хамське ставлення до тієї країни в якій жили і з якої завжди тягнули жили...

Ніхто не наважувався Грабовського зачіпать довгий час.Ніхто окрім Рината,який відрізнявся обмеженістю та тупістю.Цей трохи дебільнуватий нащадок Чингісхана,який взимку щиро радів загибелі десятків людей на столичному майдані("Так ім і нада,бєндєрам!"),почав навмисне провокувати Грабовського розмовами.Піддакував татарину Сікач,який раніше заявляв "Я хохол!Я хохол!",а тепер відчувши своїм юдейським носом переміну в геополітичній ситуації,казав:"Нєт!Ето у мєня батя хохол біл,а так всє гассіянє!",хоч всі розуміли,що він був не з кращих представників того народу,що дав світові Альберта Ейнштейна,Лейбу Бройнштейна,Миколу Яновича та Сашка Русакова.Грабовський не надто зважав на провокації цих блазнів,коротко кажучі Ринату:"Іді на хуй!",але кожному терпцю рано чи пізно приходить кінець.Тож якось таки наш безмозклий нащадок Батия ледь не вихватив під кінець зміни від Грабовського піздюлєй."Та шо ви,рібята,в самом дєлє ругаєтесь?"заспокоювали наші чоловіки,спасаючі паршиву шкуру Рината від неминучої загибелі.Грабовському за деякий час передали щоб по виїзді зайшов до нарядної-Бондар викликає!Бондар у нас був ідейним самостійником,який завжди закликав дивитись східноімперські канали та вимальовував перспективи та бесхмарне майбутнє у складі Східної імперії.Тож він встиг якимось дивом дізнатися про конфлікт Грабовського з татарином.

По виїзді,зайшовши в нарядну,Грабовський застав Бондара одного сидячого за ноутбуком."Ах ти тля бєндєровская! Агітіровать тут взду..."почав було Гаррі Поттер,але не встиг він завершити фразу як рука Грабовського схопила його за пишні вуса і кілька разів приземлила заступника начальника дільниці підборіддям о стіл,водночас скинувши ноутбук на підлогу.В той час,коли Бондар в неприродній позі переглядав мультики,Грабовський покинув нарядну,зачинивши на замок,а ключ викинув в сміття.За кілька хвилин несподівано втратив свідомість біля своєї автівки Ринат,який не встиг вчасно зникнути з території шахти.

Після цього на копальні імені Жовтневої революції Грабовського не бачили,як не побачили і в Новогорняцькому.За кілька днів голова місцевої антифашистської самооборони нагрянув разом з озброєними самооборонцями на квартиру та дачу Грабовського марно чекаючі,що знайдуть його там.Провівши обшук в надії знайти докази співпраці господаря помешкання з неофашистськими парамілітарними організаціями вони нічого не знайшли окрім старого знімка родини Ігнатенків в повному складі-в рисах старшого сина знищеної родини можна було впізнати Грабовського...

................. ………………….. .......... …………. .....................................................................................................

На початку травня в більшій частині міст і містечок нащого Східного регіону та частині сусідньої,братньої області активісти при підтримці невідомих кураторів проводили повномасштабну підготовку до проведення демократичного референдуму про суверенітет нашого багатостраждального регіону.Левова частина наших краян з ентузіазмом та прихильністю поставилось до цієї ініціативи очікуючі повторення такого ж самого сценарію за яким проводилось повернення Південного півострова до складу Східної імперії.Тож і наші мешканці невідомо чому чекали,що Східна імперія забере до себе колись нелегитимно відділені від неї землі та пригорне до свого материнського лона та почне вкладати в непотрібні їй збиткові копальні мілліардні кошти та платити нашим пенсіонерам гідні пенсії.

Втім і неонацистська влада не дрімала готуючись до повокацій та каральних операцій все збільшуючі і збільшуючі численність особового складу загонів Національної гвардії,частина яких вже взяла в облогу волелюбне місто-герой Слов'янськ по якому гатило з минометів,важкої артиллерії,вогнеметів.Кожен день федеральні канали сусідньої держави розповідали про чергові звірства та злочини проти людства які творили в околицях Слов'янська НацГвардія та каральні загони 'Правого сектору',чомусь показуючі відео відзняті не один рік назад на Північному Кавказі замість оперативних відео з місця подій. Втім,боєздатність укропського війська бажала кращого і це підтверджувало багато випадків коли загони карателів-боягузів розгоняли місцеві мешканці мітлами та віниками та не давали просуватися напівзламаній військовій техниці стаючі на дорозі з іконами.Це зайвий раз переконувало наших мешканців,що потрібно йти на Київ та брати владу в свої руки та винищити увесь цей недонарод,як вважали найбільш радикально налаштовані адепти східного світу.Наші ж повстанці не збирались чекати коли НацГвардія та 'Правий сектор'нападуть на них та тихенько переб'ють і встановлювали блок-пости навколо міст та активно проводили мобілізацію до лав народного ополченія Сходу,в яке брали в першу чергу наймаргіналізованіший контингент-відсидіших уркоганів,колишніх наркоманів,п'яничок та звичайних волоцюг яких нікуди не брали на роботу.З моєї дльниці в перших рядах пішов мій сусід по брудній перевдягальні Серьога Костюченко,який мешкав в Горняцькому і їздив разом зі мнов на роботу одним автобусом,які чим далі тим рідше приїздили за нами.Одразу після захоплення облради Серьога прийняв активну участь в встановленні барикад та чергуванні в очікуванні облоги облради.Спочатку він приходив на роботу після нічної варти в будівлі адміністрації куди люди та таємничі спонсори звозили іжу,питво,драп та навіть ширіво(останні два пункти втім швидко росходились),а також в перші дні платили по п'ятьсот гривень за участь в масовці.Тож і простягнулись до оплоту запеклої боротьби за незалежність шляхи різноманітних волоцюг та шанувальників халяви в пощуках бескоштовної жрачки,питва і наркоти,ще не відаючі,що в скорім часі доведеться за все це росплачуватись.Сергій за деякий час взагалі зник,а Євген Миколайович не знав що робити в цій ситуації,бо не міг спокійно звільнити,тому що могли прийти вразі цього автоматники та переконувати його в неправоті;не міг він спокійно проводити і зміни наче той на роботі,бо це суперечило трудовому законодавству.Втім,десь за тиждень Сергій з'явився та забравши трудову книжку з копальні, з головою занурився у вир визвольних змагань за рідний край!

Його прикладу слідував такий собі Дімка Уваров,що мешкав неподалік копальні на яку його прилаштував батько і завдяки якому його досі не звльнили за численні 'двіжки'(примітка автора:неявка на роботу),які траплялись після того як понюхає горлишко від пляшки в усьому наслідуючі свого батька,Юрка Уварова,який не один рік пропрацював на шахті і був однією з улюбленіших жертв Євгена Миколайовича.Тож і Дімка бігав зміцнювати оборону облради після зміни в шахті за що отримував триста гривень сєрєбряників,а в цей час Серього Костюченко вже десь зі зброєю в руках боронив життя і майно наших краян під проводом невідомих людей з хижими очима,які поступово наводнювали наші терени проводячі вишкіл сепаратистів та навчаючі як оперативно виявляти інакшомислячих та тихенько їх знищувати.

На травневі свята була посилена варта на повстанських блокпостах,для чого долучали дієздатних чоловіків які мали за плечима військову службу і знали як коритуватись автоматом Калашнікова.За це платили по тисячі гривень в день,тож не дивно,що бажаючих виявилось достатньо.За хороші бабки наші мужні чоловіки здатні були чергувати на повстанських блокпостах та лякати бабусь із малими дітьми.В умовах наших просхідноімперських міст, де вже майже повністю панувала ідея сепаратизма і будь-які прояви нетолерантного відношення до неї брутально придушувалися, взявши в руки автомата,вдягнувши балаклаву і примірявши таким чином маску героя,можна було заробити нормальні гроші!Тож не дивно,що багато меркантильних мешканок нашого краю самі підбивали своїх 'ідіотів' на подвиги,бо для того щоб лякати дітей та бабусь находячись в безпеці не потрібно було багато мужності та самопожертви!

Для посилення обороноздатності повстанців під час проведення референдума з братньої імперії були відправлені добровольці з числа суворих горців Північного Кавказу,від залізних лбів яких відскакували кулі,а своїм грізним виглядом здатні були розігнати слабодухих підступних правосеківців-боягузів!Телевізійні канали братньої держави транслювали як на День Перемоги шанували майбутніх героїв на площі Леніна в шахтарській столиці,а ті сиділи на борту вантажівок як мавпи з грізним виразом обличчя заявляючі,що здатні дійти до Києва за день і вдячні жіночки ціловили їх у щічки,пов'язуючі колорадські стрічки та примовляючі :"Защітнічкі наши!"Втім,федеральні канали не пояснювали з яких це часів суворі горці стали адептами східного світу та захисниками східномовнорозмовляючого населення,бо зовсім недавно ціж такі канали у всі тромбони трубили про знущання під час війни за Імарат Кавказ над військовослужбовцями-урусами та показували відео на яких жорстокі моджагеди відрізали вуха,голови,яйця полоненим!Наші люди,які вимахували триколорами на майданах наших гордих волелюбних міст та волали:"Дєди ваєвалі!",на цю суперечність не звертали уваги,бо в них в голові були тільки високі пенсії,а мозок був затуманений ненавистю до тієї держави в окупації якої прожили останні роки та з бюджету якої отримували свої пенсії.

..........................................................................................................................................................................

Під час травневих свят,неонацистська влада влаштувала криваві провокації в Південній Пальмірі,під час яких загинули мирні прихильники східного світу,що облаштували свій табір на одному з майданів причорноморського міста та загадивши під'їзди навколишніх будинків паралельно з цим діставши своїми пиками місцевих мешканців які гадки немали звідки ті взагалі повистрибували?!Тож ці мирні прихильники,побачивши як натовп грізних неонацистів ішов розмахуючі державними прапорами,вирішили не чекати коли ті вирішать напасти на них і вмрішили,захищаючись,напасти першими!Тож і почали палити з вогнепальної зброї по беззбройним людям.Ті ж,в свою чергу,замість того щоб покірно підставлятися під кулі та простити бідних переляканих адептів східного світу,почали трощити бруківку і кидати камінням та коктейлями Молотова в бік опонентів! Бідні прихильники східного світу були змушені відступити та заховатися в будинку профспілок.Неонацисти ж,правосеківці та інші жидобандерівці підпалили останні прихисток бідних борців за ідею,а увірвавшись усередину будівлі добиваючі та викидаючі з вікон всіх тих хто був всередині,навіть працівниць цієї контори які якимсь дивом там опинились у святковий день та чомусь не поспішали звідти тікати почувши наближення Мордору!Світову паутину облетіло несамовите фото на якому було знято задушену вагітну жінку,яку не пощадили кровожерні жидобандерівці! Правда,за деякий час при детальному вивченні ситуації виявилось,що ніхто ніякої вагітної кобіти ані в моргах,ані в приймальних відділеннях міських лічниць ніхто не бачив.Все одно наші земляки були обурені і ще більш консолідовані,а аватарках наших диванних воїнів з'явились надписи 'ні забудім!ні прастім!'

Також на дев'яте травня НацГвардією було скоєно ряд злочинів в приморському місті-морській брамі нашого волелюбного регіону:керував операцією отой депутат нетрадиційної сексуальної орієнтації,якому Кривавий Суслік з Кривавим Пастором пообіцяли дозволити окремим законопроектом вийти заміж за свого хахаля,тому він так активно рвав дупу в намаганні захопити це горде волелюбне місто і не допустити проведення референдуму!Втім,у нього нічого не вийшло,бо волелюбні мешканці цього чудового міста зуміли відстояти своє право на волевиявлення та дати відсіч загарбникам!Тож терористи вимушені були з позором відступити,встигши тільки спалити будівлю міської ради,а також лупанути з танка по будівлі місцевої міліції.Принаймі так розповідали федеральні канали братньої держави,які вміло тримали наших мешканців в постійній напрузі та в стані постійної близькісті до нервового зриву.

…………………………………………………………………

Відголосок тих подій докотився і до нас коли напередодні святкування Дня Перемоги,на місцевому блок-пості облаштованому місцевими самооборонцями вночі відбулася стрілянина внаслідок якої загинуло четверо оборонців міста:двоє козачків та двоє відставних офіцерів-монархістів гусарської зовнішності яких міський голова відправив до лав Самооборони,бо з них все єдно ніякого хисту не було.За офіційною версією на них підступно напали диверсанти 'Правого сектору' та жорстоко вбили героїв супротиву.Через день після трагічної загибелі було проведене урочисте поховання загиблих героїв на місцевому цвинтарі:отець Варфоломей провів урочисте відспівування полеглих у борні за суверенітет молодої республіки,а слово взяв міській голова,хоч останнім часом він полюбляв адавати таку честь свому секретареві моєму шкільному товаришу Артему,але той чомусь відмовився в цей раз брати слово і стояв увесь час заходу з похмурим та скептичним виразом обличчя.Після урочистого поховання відбулись такі ж урочисті поминки як завжди з польовою кухнею,пиятикою,п'яними сварками та бійками.

Після цього випадку,козачки та самооборонці почали чергувати на блок-посту окремо і по черзі.

Вже потім містом попливли чутки,що то не 'Правий сектор'напав на блок-пост,а самі оборонці міста,які не просихали кілька днів і посварившись за останню пляшку горілки перестріляли один одного.До того ж,якщо 'Правий сектор' знищив оборонців на блок-посту,то чому ж вони не увійшли до міста та не вчинили інших диверсій якщо шлях був відчинений,а більша частина оборонців міста валялась в дупу п'яна і сер'йозного спротиву вони б не зустріли?

Як би там не було,а референдум відбувся і якби ворожа пропаганда не брехала на своїх каналах,більша частина наших містян самостійно бігла немов стадо баранів на забій і вишиковувалась в довжелезні черги немов в гастроном за часів перебудови,аби виявити свою громадянську позицію.Тож як би там не було,а волевиявлення народу Сходу відбулося:на підконтрольних повстанцям ЗМІ та федеральним каналам братньої імперії повідомили,що 90% прийнявших участь в референдумі висловилось за створення нової,незалежної-Східної Народної Республіки!!!

-Ура-а!!!-радісно волали прихильники повернення в СРСР.

-Дєди ваєвалі!-гучно розкривали великі чорні пащі пенсійного віку прихильниці східного світу,відновленню імперії і повернення в часи СРСР.

-Наканєц заживьом!-перехиляли чарки на ригалівці колись звичайні п'янички,а наразі козачки та самооборонці в очікуванні коли по телевізору повідомлять про входження молодої республіки в склад Східної імперії.

Втім,пройшов день,пройшов другий,пройшов тиждень,пройшов другий тиждень-ніхто не повідомляв про щасливе відновлення історичної справедливості та входження відновленої республіки до складу своєї альмо-матер Великої Могутньої Багатої Східної імперії!Наші пенсіонери почали чухати потилиці задаючись питанням:"А чим вони нам пенсію платить будуть?"Противники ж самостійності ховали єхидні посмішки,бо виказувати нетолерантність ставало дедалі небезпечніше та потихеньку вивозили родини в інші регіони країни,або ж і зовсім виїздили зі словами:"Ну і здихайте тут!" забравши найцінніше та необхідніше остаточно втративши надію на гідне життя в ношому містечку та нашому регіоні.

К кінцю травня стало зовсім несолодко і заможним мешканцям Західного мікрорайону,які в більшости своїй мали невеликий бізнес в шахтарській столиці або займали гідні посади в сер'йозних компаніях.Великі компанії почали згортати свої філії та переводити цінних робітників в інші міста ще у квітні,а після проголошення створення віртуальної республіки 'молода влада' почала відправляти автоматників до підприємців середньої руки з 'пропозицією'сплачувати до казни молодої псевдодержави більшу частину своїх прибутків!Зі словами:"Ми так ні дагаварівалісь" незадоволені підприємці,а відверто кажучі хапуги та бариги,почали згортати свої справи та всер'йоз ламати голови як жити далі і куди тікати з молодої псевдореспубліки,бо усі зв'язки з 'великою землею' обривались і ніхто особливо не виявляв бажання вести справи з новоствореною віртуальною республікою.

Втім,вистачало і оптимістично налаштованих громадян які чекали,що все само сабов вирішиться і їм нічого не буде і все дістанеться на тарілочці.Особливо дуже сподівались на це ті хто свого часу взяв кредити в банках і які були згідні і прапором Зімбабве мотиляти аби борг не сплачувать! Ситуація на теренах нашого краю загострювалась:бойовики НацГвардії та 'Правого сектору' з подвоєним оскаженінням лупили з минометів,важкої артиллерії,вогнеметів та навіть використовували заборонену зброю по житлових кварталах Слов'янська("Підагаси!-обурювався Сікач,-Фосфогниє бомби іспользавалі!"обурювася він після перегляду новин одного з федеральних каналів,в якому показали архівне відео з Сірії і чомусь переплутали зі Слов'янськом).Біля Волновахи карателі 'Правого сектору'перестріляли непокірних військовослужбовців які відмовлялись виконувати злочинний наказ командування та відкривати вогонь по мирних мешканцях.За іншими ж відомостями нещодавно мобілізовані учорашні селюки міцно спали не встановивши навіть чергових та ставши просто коло дороги,обпившись ввечері сурогатним алкоголем який сердобольні мешканці принесли військовим,які не мали навіть ріжків з набоями, взявши як за добру горілку та повідомивши кому треба,що хлопці вже готові.Тож коли горе-військові спали п'яні в дупу до їхнього табору під'їхало кілька броньованих інкасаторських автівок в яких перебували вояки польового командира Дідька,які і перестріляли п'яних та беззахисних військовослужбовців. Наступного дня бойові дії почали потихеньку діставатись і столиці бунтівного регіону:їхали ми на копальню в той день обхідними шляхами,бо біля водосховища точився запеклий бік між ополченцями та новим загоном карателів,сформований переважно з мешканців шахтарської столиці профашистськи налаштованих.В тій борні загинуло та потрапило в полон багато терористів,а ранених карателів оборонці добили пізніше прям в палатах обласної лічниці!

Чим далі тим більше мені здавалось,що десь з пів року назад я заснув на похмелюгу і мені досі сниться якийсь дурний сон,що ніяк не хоче закінчуватись,а тільки поглиблюється і ще сильніше набуває риси якогось хоррора!Під впливом телебачення сусідньої мабуть-таки не надто братньої країни ми постійно знаходились в збудженому стані близькому до нервового зриву,коли усіляку найнахабнішу та потворнішу брехню сприймаєшь за правду!Втім проблема була і в нас самих які з радістю вірили в усю маячню,що нам приподносили ссилаючись на якісь невідомі джерела та несучі повну ахінею,таким чином виправдовуючі своє зверхнє та призирливе ставлення до країни з якої тягнули мілліардні дотації на наш край,які успішно розкрадались нашими олігархами на кшталт Рината Леонідовича,а ті в свої чергу кидали нам кістки зі свого столу і таке принижене та пригноблене життя нас цілком,насправді,влаштовувало!

Вже спочатку усієї цієї епопеі з референдумом мати мене гукала переїжджати до неї.Я ж поки що не наважувався усе кинути(а якже квартира в якій окрім телевізора не було нічого цінного?) відважившись нарешті змінити хід свого пришалепкуватого життя.Ще мене пугали розмови про можливу мобілізацію до лав НацГвардії(по федеральних каналах розповідали про те як юнаків прямо з автобусів знімали та відправляли на передову!) в якій дадуть автомат та відправлять вбивати своїх колишніх шкільних товаришів,сусідів,горілчаних друзів.Втім,більша частина моїх шкільних товаришів вже давно розвіялась по світах та тюрмах,а ті що лишились недовго думаючі розрядили би в мене обойму якби на кону стояло їхнє життя,або їм за це поставили пляшку(окрім Артема хіба що);сусідів в мене не було,бо єдина родина яка мешкала на поверсі поруч виїхала з міста на початку весни;товариші ж по чарці-ті б не те що за пляшку,вони б за стопарь на похмелюгу мене б застрелили!Насправді ніяких причин в мене не було боятись виїхати звідси,але виховані та звиклі плисти по течії та коритись своїм гнобителям ми ненаважувались робити вольові вчинки та змінювати перебіг подій свого життя,сидячі в норі чекаючи що як-небудь усе налагодиься в цьому світі без нашої участі.Тим не менше ситуація загострювалась з кожним днем,особливо після невдалої спроби ополченців захопити летовище під час якої був героічно спалений та розграбований центр оптової торгівлі з даху якого сепаратисти стріляли по укропських літаках та гвинтокрилах,що прилетіли бомбити місто!Втім,ніхто нікого не бомбив з літака,а тільки обстріляли з гвинтокрила вантажівку з раненими північно-кавказькими горцями,які вийшовши по амністії з в'язниць свого краю добровільно-примусово були відправлені захищати радянську весну на Донбасі і дуже швидко зустріли свою смерть,підтвердивши тезу,що ні в кого кулі від лоба не відбиваються і ніхто не здатен їх ловити в повітрі!"Підагаси!-обурювався прихований юдей Сікач,-Анєних!Анєних гаст'єлялі!"хоч до цього цілком розитивно сприйняв зухвале вбивство ранених укропів прям в лікарняних палатах.

Ця сутичка,що сталася на другий день після президентських виборів які були успішно зірвані в нашому регіоні місцевими активістами,трохи вгамувала реваншистські настрої наших диванних експертів та прихильників входження в склад Східної імперії,(яка не поспішала приймати наш програний край в свої братні обійми,бо мабуть-таки у неї своїх ЛуганДонів і без нас вистачало)які почали по тихеньку вивозити родини подалі від наших неспокійних місць.В той день укропи довели,що просто так не здадуть свої позиції влаштувавши хорошу трьопку войовничим ополченцям,які немов побиті шльондри тікали від армійського спецназу на гвинтокрилах та ховалися в льохах та вбиральнях навколишніх селищ.Після цієї сутички в результаті якої в терміналах летовища засіли спецназівці-укропи;були спалені будинки деяких мешканців прилеглих селищ і нарешті,спалено та розграбовано 'Метро' ще впродовж двох тижнів можна було бачити підприємливих місцевих мешканців які караваном прямували до руїн торгового центру в надії погріти руки,а згодом можна було бачити їх сидячими на бордюрах з кравчучками в очікуванні коли заберуться ополченці,які ловили мародерів та відправляли рити окопи та будувати бліндажі...Внаслідок цього наші мешканці почали ще більш активно чухати потилиці та напружувати мізки куди тікати і тікали переважно до тих таки укропів в тил вдягаючі маску жертв та пацифістів(які 'нє за каво!')та вимагаючі щоб з ними носились немов з писаними торбами,бо їм 'всє далжни'.

Внаслідок тієї сутички копальня кілька днів не працювала,а коли нарешті запрацювала не всі чоловіки мали можливість дістатись,бо шляхи з-за міста були перекриті.Школи завчасно були зачинені,а школярам без заліків та іспитів ставили оцінки,щоб батьки мали можливість їх завчасно вивезти.Діставатись до копальні ставало дедалі важче,бо своїх автобусів,вже зовсім не ходило,а засядьківські стали теж не виходити на лінію.По дорозі до шахтарської столиці доводилось проїзжати кілька блок-постів сепаратистів не місцевої зовнішності,які дедалі прискіпливіше перевіряли дієздатних чоловіків та питали:"А чаво в апалченіє ні ідьош?!Ми от с Краснаярска прієхалі вас,хахлов,защіщать ат бєндєравцев,а ви у баб пад юбкамі прячітєсь автамати в рукі ні бєрьотє і ні ідьотє убівать?!"Були випадки коли знімали з автобусу та 'мобілізували'до лав 'ополченія',відправляли рить окопи або забивали при відмові.На диво,зарплатню,яку нам платила київська хунта напряму зі столичного казначейства нам нараховували більш-менш вчасно та навіть Кривавий Суслік обіцяв сплачувати шахтарям компенсацію.Але ставало зрозумілим,що невдовзі ніхто з нас працювати на цій копальні не буде,бо крім того,що добиратись ставало дедалі важче,ставало небезпечніше туди спускатись тому що починалась загострюватись ситуація навколо летовища,від якого ми знаходились в кількох километрах як раз на лінії зіткнення.Також останнім часом ополченці почали активно використовувати копри нашого флагмана вугільної промисловисті для своїх снайперів,що наражало на небезпеку отримати обратку від укропів,що врешті решт і почало траплятись.

Від початку заколоту на столичному майдані Артем був зайнятий бурхливою діяльністю в організації поїздок усіх бажаючих заробити на АнтиМайдан до столиці,завбачливо лишаючись вдома та не беручі особистої участі в цих акціях.Він не був прихильником силового придушення протесту і хоч був послідовним прихильником інтеграції в Східну імперію обурювався жорстоким діям правоохоронців та кривавим звірствам чиненими тітушками проти звичайних смертних.Як людина ерудована,Артем був прихильником мирного плану вирішення усіх конфліктів та непорозумінь.З початком анексії Південного півострову він був окрилений та обнадіяний реальною можливістю отримання регіоном автономного статусу у складі дружньої(як він думав) Східної імперії,багато вихідців з якої впродовж останніх тридцяти-сорока років переїхали сюди і тепер на кожному кроці волали,що це їхня земля впродовж багатьох століть!Артем активно займався пропагандистською діяльністю та підготовкою до референдуму з волевиявлення наших громадян.Втім,чим далі тим більше він починав розуміти,що нашим людям не цікаві вірші Пушкіна та Некрасова,а також гуманістичні твори Достоєвського;вони не збирались створювати та будувати нове громадянське суспільство згідно з кращими традиціями Східного світу(які він побачив у Москві,Пітері та місті східної славі Севастополі)-їм усе це нецікаво було і зайвий раз вони не збирались відривати свої дупи від телевізора аби щось створювати,чекаючі,що все дістанеться на тарілочці і знов повернуться благословенні часи тоталітарної імперії і ковбаса знов коштуватиме два п'ятдесят,а пиво тридцять копійок!Не надихали його і наші місцеві 'ополченці' та 'самооборонці' які до цього були звичайними п'яничками,учорашніми в'язнями та пересічними невдахами,а на хвилі самостійницького піднесення різко відчули себе революціонерами та захисниками рідного краю і отримавши в руки зброю вже важали себе господарями життя вимагаючі в міських гастрономах питво та закусь за те що ніби боронять край від бєндєровців!Не один раз і не два він був відправлений захисниками блок-посту у відомому напрямку коли він робив зауваження з приводу того,що ті несуть варту у стані алкогольного сп'яніння,без уколів совісті бескоштовно таряться в крамницях міста,а також гвалтують місцевих активісток на кшталт Свєткі Родіонової та моєї колишньої Ірки,які спочатку і самі залюбки обслуговували 'захисничків',але після того як кілька з них почепило різні венеричні захворювання припинили.Не викликали в нього поваги і ті офіцери-монархісти які крали тушонку на складах тоталітарної армії,а тепер називали себе спадковими дворянами і ні нащо не були придатні-він в них швидко розчарувався.Що ж стосується настоятеля місцевої православної церкви,отця Варфоломея,то Артем добре пам'ятав ким він раніше був і чим займався і не вірив,що той і справді покаявся в гріхах своєї молодості і обрів Господа як не вірив його друзям та поплічникам Кудрявцеву та Пєтушкову.Тим не менш Артем намагався не фокусувати свою увагу на цих елементах заспокоюючі себе думкою,що революцію творили п'яні матроси та розбійники,які зробивши свою справу самі потрапляли під жорна(чи,якщо завгодно,шнек)революції,та продовжував свою діяльність на ниві перетворення нашого забутого регіону на такий собі омріяний заповідник Східного світу,де на постаментах замість Леніних стоятимуть бюсти Пушкіна та Достоєвського,а люди на вулицях розмовлятимуть віршами Некрасова та Ахматової.

Працюючі на посаді секретаря міської ради Новогорняцького,Артем намагався наслідувати колишнього секретаря міськради шахтарської столиці,а нині депутата Верховної Ради Миколу Хєрченка,який був теж послідовним прихильником інтеграції зі Східною імперією.Артем вважав його своїм куратором та прикладом для наслідування,а Микола ж Хєрченко ледь пам'ятав якогось там секретаря якогось там Новогорняцького,хоч і регулярно проводивсемінари зі своїми послідовниками.Артем відрізнявся від нього тим,що так і залишався бідним отримуючі доволі невелику платню якогось там мєлкого держслужбовця,на якого міський голова переклав усі не привабливі для себе справи,а сам зосередився на розкраданні бюджетних коштів та покращенні побуту мешканців Західного мікрорайону повністю забувши (чи, швидше, забивши)про існування звичайних городян.Артем,хоч і ходив тепер у фраці та циліндрі,проте ледь зводив кінці з кінцями,живучі в одній квартирі з батьком-п'яничкою,в якій не було прийнятних умов навіть помитись,бо платні ледь вистачало аби сплатити за комунальні послуги та протягнути до наступної їм обом,бо старий свою пенсію пропивав самостійно.Від суспільної діяльності в 'Східному блоці'(який,доречі,нещодавно самороспустився),Артем мав тільки сучасний планшет з завантаженою в нього бібліотекою з бессмертними творами великої східної літератури та мав можливість свого часу поїздити з екскурсіями по-містах Східної імперії,які слугували взірцем Східного світу.

.......................................................................................................................... .............. …….....................

Вже на початку літа братня імперія виділіла нашому місту 'гуманітарну'допомогу у вигляді невеличкого загону добровольців,які не поспішали брати участь в чергуваннях на блок-постах,а почали виконувати суто каральні функції всередині міста по відношенню до місцевих мешканців...

Десь за кілька днів після невдалої спроби ополченців захопити летовище,в НовоГорняцьке прибув автобус зі східноімперськими номерами звідки повалив непевний люд задягнутий в камуфляж,з тактичними наплечниками та зброєю.Усі вони відрізнялись хижими обличчями,на яких грали зухвалі усмішки,а жадібними очима розглядались навколо."Ой,Нікалай,сматрі-хахли паді палучше абустроілісь в сваєї ніщай Хохляндії нєжелі ми са сваім газам!"захоплено роздивлялись вони Західний мікрорайон та ділились враженнями."Ета всьо ат таво,что газ с нашей труби варуют!"робили висновки та йшли обирати собі кращі житла для квартирування виганяючі заможних мешканців Західного з облаштованих ними комфортних квартир з розширеною площею.Не могли вони оминути і сучасних дорогих позашляховиків на яких зазвичай їздили колишні городяни шахтарської столиці.

В перші же дні свого перебування в місті 'захиснички' відмитились тим,що повиганяли кілька семей з власних жител та 'віджали' собі кілька автівок,а увесь вечір та всю ніч провели в гучній пиятиці спорожнюючі запаси тих такі мешканців,які аби що не пили і не їли.На наступний день п'яні як дупи добровольці розстріляли з автоматів джип,а власника автівки брутально побили прикладами та вкинули в льох звинувативши того в шпигунстві на користь укропів,а самі продовжували пиячити заважаючі ще не виїхавшим мешканцям спати.На третій день оборонці невідомо від кого відмітились тим,що згвалтували кількох доглянутих жіночок прям на очах у їхніх чоловіків яких жорстоко побили та примусили дивитись на процес згвалтування та тримати свічки,а після цього також відправили в льох,також як і їхнього сусіда звинувативши у зраді.

На усі намагання відставних офіцерів-монархістів,а нині 'бійців'місцевої Самооборони,хоч трохи вгамувати супостатів вони відповідали брудною лайкою та посилали колишніх штабних щурів в популярному напрямку:"Та пашлі ви на хуй,криси штабниє!"Артему ж,який вперший же день спробував провести роз'яснювальну розмову з новоприбулими,взагалі вдарили прикладом по обличчю зламавши ніс та вибивши зуби,примовляючі:"Пашол на хуй,хахол йобаний!Пашол на хуй!Ні мєшай настоящим мушчинам расслабляться!"Міський голова ж,який останнім часом знов з родиною мешкав в своїй шахтарськостоличній квартирі,а дружина завчасно зачинила піццерію в центрі міста,відносився до зловживань гостинністю збоку своїх голодних землячків доволі лояльно:"Пускай раслабяться рібята!".Сам він рідко тепер з'являвся в місті усі свої обов'язки переклавши на Артема,не даючі тому можливості навіть кілька днів відлежатись після побиття.В коло його зацікавленості тепер входило тілько видобуток та здача металу зі старої копальні,(який починаючі з весни Кудрявцев розгорнув на повну з початку весни здаючі на брухт навіть придатне для використання обладнання) та гроші за місця на цвинтарі,які вони ділили з отцем Варфоломеєм навпіл.

За тиждень горілчані запаси неочікуваних оборонців міста почали закінчуватись і ті почали виходити 'в люди' в місцеві крамниці з наміром обкласти ликеро-горілчаний відділ даниною,а також нарешті роздивитись куди вони взагалі приїхали.Вони тинялись по місту з чорними обличчями,виряченими очима дивились по сторонах і судячі по відкритих ртах з яких видно було гнилі,рідки зуби були приголомшені побаченим навіть в нашому Новогорняцькому"Ні хуя сібє хахли жируют за наш щьот!"обурювались вони добробуту який,виявляється,панував в нашому місті!

.................................. ...............................................................................................................................

Після того як Грабовський зник,до Кудрявцева від голови Самооборони попало фото родини Ігнатенків.Проаналізувавши своїм холодним та підступним розумом ситуацію та можливі наслідки він посилив власну охорону(а охороною з православних козачків він обзавівся від початку буремної весни),та відправив охорону до Пєтушкова на свиноферму.Втім останні місяці ніщо йому та його побратиму Івану не загрожувало і він по повній був зосереджений на видобутку та здачі брухту,а спочатку літа,коли в місті повністю запанувала анархія,він узявся і за робоче обладнання і за високовольтні робочі кабеля,поспішаючі набити кишені поки була можливість,ділячись з отцем Варфоломеєм та зовсім забивши на теперішнього міського голову не виявляючі ніякого бажання з ним ділитись.Він приймав активну участь в усіх сепаратистських заходах та носив тепер причеплену власівську стрічку,яку чомусь усі важали ознакою Перемоги у Вітчизняній війні,незрозуміло чому носячись з цим святом,бо насправді ніяких ветеранів у нашому забутому містечку не було ніколи,бо воно було населено від початку своєї недовгої історії колишніми в'язнями.Тож між Сєрєбряних та Кудрявцевим з батюшкой Варфоломеєм останнім часом стосунки були натягнені і міський голова рідко з'являвся в Новогорняцькому переклавши усі обов'язки на Артема.Спочатку Прохор Іванович покладався на Самооборону,яку очолював один з тих засланих козачків та яка складалась переважно з колишніх офіцерів імперської армії-монархістів,але ті зайняли бік Кудрявцева та панотця,бо ті на відміну від жадібного Сєрєбряних підкидали хоч якісь гроші за їхню службу,коли як той хотів щоб вони бескоштовно робили свою справу.Тож Прохор Іванович був ініціатором приїзду в містечко добровольців зі Східної імперії,які вже давно 'рвались у бій' мріючі скористатись нагодою підвищити власні статки за рахунок "йобаних хахлов",тож і з'явились в містечку озброєні маргінали з кримінальним минулим,що не поспішали комусь підпорядковуватись,а займались виключно мародерством,пияцтвом та насиллям над звичайними мешканцями.

Поки ці нові оборонці молодої республіки не пхали свої писки не в свої справи,Кудрявцев з Варфоломеєм не йшли на відвертий конфлікт із ними.Але після того як добровольці почали приходити в себе від пиятики,бо в місті нічого не лишилось,а підвоз харчів припинився,і вони почали усюди лазити по місту та роздивлятись жадібними очима де б нагріти руки і дістались старої копальні та побачили як фури з брухтом полишають територію підприємства,почались проблеми.Недовго думаючі двоє з 'оборонців'вскочили в вантажівку та наставивши на водія автомат відправились на прийомку де забрали усі грощі собі.Довідавшись про цей випадок,Кудрявцев поспішив повідомити про це панотця,який оперативно зібрав цілий загін з теперішніх дячків,ченців та попів Східного патріархату,а в минулому таких же відморожених бандюків та зарізяк як і сам.Підстригши бороду та перевдягувшись з ряси в камуфляж,батюшка Варфоломей самотужки очолив збірний загін священнослужителів,які дочекавшись темноти коли східні добровольці переп'ються,провели АнтиТерористичну операцію брутально та бескомпромісно розправившись з супостатами з гранатометів та кулеметів розстрілявши цілий поверх на якому оселились безмозглі чоловічки та спричинивши пожежу усієї багатоповерхівки.Обгорілі рештки зайд згодом були вивезені та зкинуті в ствол розграбованої свого часу копальні,а частину відвезено та згодовано ненажерливим свиням Вані Пєтушкова!

На ранок було об'явлено загальноміське зібрання на якому було повідомлено,що віднині в місті діє військово-православна адміністрація на чолі з Денисом Кудрявцевим та отцем Варфоломеєм.Панотець віднині ходив в камуфляжі,розгрузці,за спиною в нього висів автомат з підствольником,а на пузі на товстенному ланцюгу висів здоровенний хрест з чистого золота-таке собі добро з кулаками!Також на цьому зібранні було об'явлено про повну мобілізацію чоловічого наслення міста і рекомендувалось самостійно звернутись до мобілізаційного пункту впродовж дня,бо інакше адміністрація не несе відповідальності за наслідки.

До того часу,наші поїздки на копальню припинились і я вже всер'йоз збирався тікати з міста до матері,бо з кожним днем перебування в місті робилось небезпенішим.Почувши на всеміському 'народному' зібранні про обов'язкову мобілізацію я зрозумів,що вже нема часу зволікати і потрібно негайно покидати місто,аби не долучитись до лав оборонців невідомо чого і кого та отримати кулю в лоб від каральних загонів 'Правого сектору'або бойовиків НацГвардії.Втім,вже не перший тиждень федеральні канали на мене не діяли,бо вже була можливість помітити суттєві розбіжності між дійсністю та картинами які нам малювала східна пропоганда,тож я телевізор не вмикав і відчував себе набагато краще.Але вже було запізно.Переговоривши з матір'ю по телефону,яка вже давно переконувала мене все кинути та негайно їхати,я почав збирати речі першої необхідності зрозумівши,що в мене навіть сумки дорожньої немає.За цим заняттям мене і застав стук у двері:"Відчиняй!Ми знаєм,шо ти дома!".В мене серце сховалось в п'яти і я не знав,що робити коли вже чулись міцні удари:"Єслі ні аткроєшь сійчас то акажешься в падвалє!"чувся знайомий голос за дверима.Я зрозумів,що пручатись не варто,бо з задньої сторони будинку чергували озброєні люди.Я відчинив двері і впустив у хату грізновиглядаючих та озброєних самооборонців на чолі з їхнім ватажком-колишнім охоронцем батюшки Варфоломея.

-Ага-манаткі сабіраєшь?!В'йобивать сабрался?!-одразу зрозумів,зайшовши в квартиру головний самооборонець,-Схватіть єво!

Я не зчувся як отримав прикладом в живіт,а потім задихаючимся виволокли на вулицю,де вже зібрали кількох чоловіків з нашої багатоповерхівки,що як і я лишалися в місті.Мене витягнули на вулицю та кинули на грунт.

-Может йобнім?-спитав хтось з незнайомих мені самооборонців командира,пнувши мене вбік.

-Ні спіши!-зробив паузу засланий козачок,розмірковуючі над моєю долею,-Йобнуть всігда успєєм,а рабочіє рукі прігадятся!

Ми почули постріли та гвалт-якийсь чоловік-таки наважився на втечу через балкон і був зупинений самооборонцями кулей в голову.

-Прікладом дабівать нада била,дібіли!-зробив зауваження своїм підлеглим командир дізнавшись про невдалу спробу втечі,-нє хєр на всякую мразь патрони пірівадіть!Труп атвізіті на фєрму і ні забудьтє снять всьо самає ценнає єслі єсть!

Нас повели в центр міста,де вже сходились інші гурти приведені іншими відділеннями самооборони.Нас вишикували в шеренгу та почали відбирати одних до ополченія,інших на примусові роботи по зведенню нових барикад,а також в копальню аби видавати метал,бо працівники з навколишніх сіл та інших містечок припинили їздити на роботу не побачивши платні за квітень та за травень,тож робочих рук катастрофічно не вистачало.Ходили вздовж черги та обирали людей бойовий панотець батюшка Варфоломей з автоматом та його давній поплічник Кудрявцев:перший обирав до лав православного козачества та зведення барикад,а другий для примусових робіт в копальню куди забирали переважно немолодих дядьків.

-Чо с етім дєлать?-спитав головний самооборонець вказуючі на меене батюшці Варфоломею,-Сабірался біжать,вєщі сабірал!

-А у нєво к таму же мать западенка!-долучився до дискуссії Кудрявцев.

Батюшка Варфоломей дивився на мене крізь щілинки зарослих салом злих та жадібних очей немов бугай на червону ганчірку ,а з вушей валила пара.Я відвів очі.

-В падвал єво!-скерував бойовий батюшка,-А там відна будєт.

Так я опинився в льосі будинку культури де вже сиділо з десятка два таких самих невдах як і я.Несподівано для себе я там зустрів Артема якому судячі по синьому обличчю з синцями добряче дісталось

"Де б ще зустрілись!"вимовив він завваживши мене в льосі.

"А ти як тут?!"був я вражений зустріччю в цьому місці.

Він розповів,що після того як були ліквідовані прибувші на прохання міського голови Сєрєбряних добровольці-мародери зі Східної імперії,до нього вночі прийшли бойовики батюшки Варфоломея та трохи відмотузивши кинули в льох."Трохи?"перепитав я вказуючі на синє артемове обличчя ,вибиті зуби та судячі з усього,кілька переламаних ребер.

-Це ми його!-відповіли інші чоловіки,що сиділи осторонь від нас,-За те що прославлял Східний світ та організовував референдум!

............. .............. ..................................................................................................................................

Просидівши в льосі день,два,три(в часі ми загубились),а може пів дня,а може і тиждень(але це навряд)впродовж цього часу двері відчинялись тільки для того аби вкинути ще яких-небудь невдах,яких назбиралось ще з десяток.Впродовж усього часу усім полоненим доводилось справляти фізіологічні надобності на одне-єдине відро,яке рідко виносилось і нестерпно смерділо,що створювало неповторну ауру приниженості та безвиході нашого становища:знесилені та зневоднені бранці лежали вздовж брудних порослих плиснявою стін і принижені та зламані ладні були йти хоч на розстріл хоч в ополченіє.Втім,брати в ополченіє та видавати їм зброю ніхто не збирався.Левова частина бранців це були колишні заможні мешканці Західного,що намагались виїхати за межі міста,але були схоплені на блок-постах і заточені в льох з наміром вибити з їхніх родичів гроші.Також були присутні серед бранців і полонені сектанти,які тримались гідно і непринижувались перед тюремщиками на відміну від колишніх заможників які з погордою завжди відносились до звичайних мешканців Новогорняцького,а тепер принижено просили у мучителів води або щось поісти.Тюремщики ж залюбки брали гроші,які ті якимсь дивом зуміли заховати в своїх дупах під час досмотру,але замість обіцяної їжи приносили в кращому випадку пляшку води с під крану,а один раз хтось з заможників виклянчивши води та жадібно припавши губами до горлишка був прикро вражений та здивований коли зроумів,що йому налили сечі замість води з під крану!Ображений чоловік від приниження та бессилой злісті заплакав катаючись по бетонній підлозі.

Нас з Артемом та іншими чоловіками відправили працювати в копальню-видавати метал,рельси,кабеля,пускателі.Нарешті я мав змогу попрацювати в цій копальні на яку довгий час ледь не мріяв влаштуватися на роботу,а тепер в якості бескоштовної рабсили мав таку можливість!

-Так шож ета за защітнічкі,шо гробят шахту?-чухали потилиці наші чоловіки,які ще вчора активно виказували підтримку діям самостійників та сепаратистів.-Єслі ані видают кабіля,абарудаваніє то пахоже ані сабіраются закривать їйо і свалівать на хуй!

Нам ніхто нічого не повідомляв,що вони хочуть,але участь в цьому процесі в якості робочой сили нам доводилось приймати.З таких як ми було зроблено дві зміни які по дванадцять годин вимушені були працювати під землею.За це нам давали воду та буханець черствого хліба,та іноді ще якоїсь їжі.Закосити від роботи не випадало,бо за невиконаний наряд кілька разів нас відправляли назад у шахту.За два тижні ми підчистили та вивезли на гора майже усе коштовне,що було під стволом і вже починали знімати рельси.За цей час вода потихеньку вже підкрадалась до ствола,бо віддалені насоси з кабелями вже давно було вилучено і вивезено на брухт.Разом з нами були задіяні також і кілька чоловіків,які тут і працювали,що по необережності прийшли на роботу кілька тижнів назад,а тепер змушені були ночувати разом з нами в перевдягальнях та лазні.Ці чоловіки детально розповіли нам про усі 'покращення',які переслідували копальню з появою на ній Дениса Кудрявцева,який почав активно розорювати підприємство під протекторатом міського голови.Найбільшої активності його діяльність набула з початком 'східної весни',коли керівництво шахти фактично самоусунулось від гріха подалі.

Артему було не звично та важко працювати в підземних умовах,до тогож непокоїли побої.Він дуже осунувся та спохмурнів і мабуть йому не стільки дошкуляв голод та важка праця,а розуміння того,що він витратив своє життя на якісь ефемерні цілі розчищаючи шлях до наживи для таких як Сєрєбряних,Кудрявцев,Варфоломей-тепер його як використаний кондом вибросили за ненадібністю.Цілком зрозуміло,що ніякий Прохор Іванович не збирався витягати свого секретаря,на якого увесь час перекладав усі свої обов'язки,з полону і сам знаходився вже десь в безпечному місці де його зовсім не стосується доля довіреного йому міста."Як я жалкую,що зв'язався з усім цим лайном!-признався мені Артем,-Як я повірив усім цим хапугам та нелюдам?!"карнав він себе,але було вже пізно.

З приходом липня ситуація навколо міста ставала все більш загрозливою:все більше чуток доходило про періодичні диверсії чинені укропами проти ополченців та 'мирних мешканців';все більше репортажів федеральні канали робили про грабіжки,згвалтування,массових розстрілів та навіть випадків канібалізму скоєними бойовиками НацГвардії та карателями 'Правого сектору'.Наші 'роботодавці'хоч і не переймались особливо аби надати нам їжі 'земної',але хвилювались щоб ми не лишились без їжі 'духовної'.Для цього і поставили нам в брудній перевдягальні,де ми ночували, немаленьку панель для просмотру новин федеральних каналів.Тож мало того,що постійно були голодні та знесилені,ми ще перебували в стані постійного нервового стресу в якому нас тримала ця зомбоскриня!Закінчилось тим,що якось під час сеансу ковтання інформаційного лайна хтось не витримав та запустив гумовим чоботом в екран телевізора припинивши таким чином цю психотерапію.

-Заєбалі!-розійшовся чоловік,-"Правий сектор"! "каратілі" ! "НацГвардія"!"Фашизти"!-кривляв він дикторів не такої вже і братньої держави-Дістали!Хтось бачив тих 'фашизтів'?! Хтось бачив той 'Правий сектор'?!Фашисти зари нашими руками нашу шахту добивають,аби набити кишені та звалити звідси,а ми в кращому випадку лишимся в цій дірі якщо нас не пристрелять!

-Так а шо ти прідлагаєшь?-подав голос один зі старших чоловіків,судячі по обличчю типовий адепт тоталітарних часів з дешевою ковбасою та пивом по тридцять копійок,-здаться бєндєрам в плєн?

-А ти счас ні в плєну?!А намі сейчас ні фашисти командують?!Ти впевнений,що твою дочку счас не апалченці їбут?!-накинулись на нього інші чоловіки,що спочатку мовчали.

-Лучче пусть сваі рібята ібут,чем еті бєндєри йобаниє!-не здавався цей дядько.

-Та ти і сам такий,що сраку підставишь і хуй відсмокчешь цим підарасам!-долучиались до його травлі інші чоловіки,що досі сиділи мовчки.

З усуненням зомбоскрині самопочуття в колективі покращилось,а того чоловіка який її розбив вивезли в невідомому напрямку і ніхто його більше не бачив...

........................ .................. ………………………………………………………………….. ……………………………………..

В перших числах липня геополітична ситуація навколо селища і в самому селищі змінилась:частина самооборонців,козачків та іншої православної сволоти виїхала за межі міста на підтримку інших міст і селищ нашого волелюбного регіону на захист демократії від зазіхань укро-фашистів.Постала проблема нестачі бойових кадрів,тож усіх молодих чоловіків задіяних на примусових роботах вишикували та запропонували перейти на службу молодій республіці,а за це отримати прощення усіх своїх провин(?!) перед новітньою недореспублікою та отримувати кращу пайку.Звісно,що 'зголосились' усі чоловіки які мріяли отримати в руки зброю,а далі як Бог дасть.Тож нас відправили на одноденні 'навчання' які тривали кілька годин і на яких нам навіть не дали постріляти(бо половина не мала військового досвіду),а показали як знімати з запобіжника та розбирати щоб чистити.Після цих 'навчань' нам видали АК-74 та по одному ріжку наповненому трассерними набоями і розпредилили по місцях 'служби'!

Нас розкидали по кілька чоловік на навколишні блок-пости;на охорону території копальні,на якій проводились роботи вже по дорізанню на брухт поверхневих металоконструкцій;нас з Артемом та ще кількома чоловіками поставили обороняти міську раду.З кожним гуртком новоявлених 'ополченців' були присутні вже бувалі 'самооборонці' у яких автомати були заряджені бойовими набоями.Були наявні коло кожного осередку і бойові батюшки да дякони,які лишались у тіні та спостерігали за нашими діями та діями наших кураторів-самооборонців,яким теж не надто довіряли,виконуючі таким чином функції заградзагонів.

Всередині міської ради особливого пожвавлення не відбувалося,тільки кілька разів приїзжали заклопотані цивільно-православні керівники міста Кудрявцев та бойовий батюшка Варфоломей,а з ними якісь невідомі чоловіки в добротних костюмах з криватками,чемними манерами та хижими поглядами.Після нетривалого засідання 'батьки міста'мали заклопотаний вигляд.Вони тепер проводили час та ночували на тій моторошній свинофермі,що тепер охоронялась 'елітними' підрозділами Самооборони,ополченія,православного козацтва та іншої мілітарною сволотою.Ходили чутки,що батюшка Варфоломей(який фактично повністю зкинув з себе православну лічину),обладнав там ексклюзивну катівню в якій тримав головного сектанта,якого по-тихеньку катував та гвалтував у того на очах дружину та доньку!

Після того візиту тих незрозумілих чоловічків,містом за деякий час почали поширюватись чутки про те,що ці неідентифіковані чоловіки були нікими іншими як кураторами сепаратистів зі служби безпеки сусідньої імперії яка і зорганізувала увесь цей шабаш.Також до Новогорняцького дішла звістка про подальшу долю нашого колишнього міського голови та тренера з боксу Нікітіна,який останній час проживав в бунтівному Слов'янську:по приході в місто загонів визволителів під проводом Ігора Івановича Пєсцова-Диркіна,він начебто схвально сприйняв зміни в державному устрої цієї недокраїни і прийняв активну участь у визвольному русі влившись в ряди ополченія.Проявивши себе як грамотний організатор та досвідчений вояк,колишній міський голова та тренер з боксу зумів наблизитись та втертись в довіру до верхівки сепаратистів;зумів стравити конкуруючі банди заїзжих 'визволителів'від державних дотацій,пенсій та стипендій та зграї місцевих напівкримінальних елементів,а також північнокавказських горців які не збирались нікому підпорядковуватись.Внаслідок цієї провокації між цими угрупуваннями сталася збройна сутичка в якій оборонців загинуло ледь не більше аніж за усю героічну оборону міста,після якої розлючені горці спіймали та опустули грізного козака Гагая та зафільмувавши це на відео виклали в інтернет.Сам же Нікітін,скориставшись сутичкой,зробив спробу ліквідації самого Ігора Івановича яка хоч і невдалася,але заставила Пєсцова в штани накласти,бо 'вконтакті' з'явився пост в якому Диркін повідомив,що на нього скоєно замах підрозділом натівських спецпризначенців!Нікітін,після невдалої операції, непомітно вислизнув з міста прихвативши з собою досьє на місцевих ополченців та прийшлих диверсантів.Згодом виявилось,що наш колишній міський голова в молодості був членом УНСО та побратимом самого Сашка Білого з яким разом бились за незалежність республіки Ічкерія в дев'яності роки в той час коли усі думали,що він на заробітки до Москви їздив!З приводу цього в місто і приїздили оті феесбешники,які попередили про можливу небезпеку з боку колишнього керманича міста новим самопризначеним цивільно-православним керівникам Новогорняцького.Також були виявлені і цікаві факти про Грабовського,який після виявлення в його помешканні знімка загиблої родини Ігнатенків був ідентифікован Кудрявцевим та батюшкой Варфоломеєм як старший син цієї сім'ї.Згодом виявилось,що він ніякий не будівельник,а колишній офіцер-спецпризначенець який виконував миротворчу міссію в Іраку,а після конфлікту з командуванням був скорочений з лав Збройних Сил!Тож ставало зрозумілим як так швидко в нього зав'язались тісні стосунки з тодішнім міським головою-Ігнатенко був улюбленим вихованцем колишнього тренера з боксу Нікітіна.По поверненні в місто він вирішив не розкривати себе скориставшись тим,що багато населення виїхало,а на їхньому місці з'явились інші незнайомі люди.Виникали також версії,що він приїхав шпигувати на користь того ж таки'Правого сектору'для подальшої експансії радикальних націоналістів в наш волелюбний демократичний край з подальшою забороною спілкуватися рідною східноімперссьою мовою,поваленням пам'ятників Леніну і встановленні на їх місці пам'ятників Бандері та Обамі!Цю версію активно підхватили ті ополченці та самооборонці,що свого часу не вилазили з отого смердючого(вже недіючого)генделя,а після появи в місті Грабовського ходили з розбитими носами та вибитими гнилими зубами.Якби там не було,а Кудрявцев з Варфоломеєм вже давно посилили власну безпеку та безпеку свиноферми Вані Пєтушкова найбільш боєздатними ополченцями та козаками ще до загострення 'визвольної' боротьби.

Ситуація навколо міста загострювалась і кожен день приносив невтішні звістки про захоплення НацГвардією міст та селищ нашого краю в яких влаштовували фільтраційні табори в яких виявляли прихильників самостійності та поплічників сепаратистів.Вже впала оборона міста-героя Слов'янська,в який увійшли каральні загони 'Правого сектора'при вогневій підтримці натівських танків з американськими прапорами та танцюючими неграми на них!Все більше і більше пихатих та зарозумілих мешканців шахтарської столиці опинилось у вигнанні на азовських та черноморських пляжах із притаманним ім нахабством вимагаючі аби ім було все бескоштовно та щоб з ними носились як з писаними торбами,бо вони 'бєжинци' і їм 'всє далжни' продовжуючи вести звичний для себе жлобський стиль життя в очікуванні 'када уже сенееровци пірібьют етіх йобаних хахлов' і вони зможуть спокійно продовжити своє жлобське існування в рідних домівках.Більшість цих так званих біженців складали жінки які казали,що чоловіки лишились вдома 'приглянути за житлом' хоч в більшості випадків їхні благовірні насправді повелись на високі винагороди,що вимірювались привабливими сумами коштів які їм наобіцяли куратори заколоту за участь 'в революції'та лишившись 'вдома' заробляли собі місця в пеклі замість високих статків.Їхні благовірні(подумки,з притаманною та вродженною меркантильністю ,рахуючі скільки їхні чоловіки-бовдури зароблять грошей підсмажуючись на сонці на сепаратистських блок-постах,коячи злочини проти власної країни продавшись за кілька сот,та вже годуючи по-тихеньку могильних хробаків)ніжились в хвилях теплих морів та намагаючись не нудьгувати ставили своїм годувальникам роги з більш поміркованими та хитрими земляками за відсутності пихатих та забезпечених москалів, яких тепер впускали тільки в ПівденнийОстрівЇх через переправу або в Сочі.Вони ще не знали,що це буде їхнє останнє бестурботне літо,що попереду їх не чекає забезпечене суто споживацьке існування в складі Східної імперії,а чекають бомбосховища в льохах від братніх обстрілів братньої держави які намагались таким чином на камеру показати як кляті укропи гноблять 'мирних мешканців'за допомогою східноімперських гармат,РСЗВ та минометів.Лежачи на пляжі та по-жлобські попиваючі неякісне пиво з пластикових стаканчиків,які потім кидали прям під ноги на пісок,вони не знали,що попереду їх чекають місяці та роки поневірянь по просторах такої ненависної їм рідної землі та по обетованих просторах такої омріяної ними Східної імперії,яка виявиться суцільними непривітним Мордором населеним такими ж непривітними,злими,заздрісними та жадібними мешканцями!

В той час коли усі нормальні громадяни Східної Народної Республіки поневірялись по морських узбережжях та потерпали від нудьги в кафешках та нічних клубах;ми отримували справжнє естетичне задоволення від служіння цій нікому насправді непотрібній 'республіці' відчуваючі викид адреналіну від далеких стрілів та вибухів обмірковуючі щож з нами зроблять ті правосеки коли увійшовши в місто застануть нас зі зброєю.

Наше Новогорняцьке ніякої стратегічної важливості немало і наврядше хто збирався його довго боронити:батюшка Варфоломей збирав свої релігійні прибамбаси маючі намір по відході засісти в шахтарській столиці куди відійшли загони Ігора Івановича Пєсцова.Останні дні вирізання поверхневих металоконструуцій старої копальні проводилось цілодобово і чоловіки які мали нещастя залишитися на цих роботах падали від втоми немов загнані клячі,але це не переконувало охоронявших їх відважних самооборонців та православних козачків які батогами заставляли тих підійматись та продовжувати роботи на благо революції,бо скоро в місто увійдуть ненависні укропи,а Кудрявцев з панотцем мали намір вивезти до цього ще не одну фуру з брухтом і фізичне виснаження полонених їх не цікавило.Серце того чоловіка,адепта тоталітарних часів та ковбаси по два п'ятдесят який здав того незгодного з політикою Східної імперії та пропагандою федеральних каналів дядька,не витримало і побачивши як той почав захлинатися піною,а тілом пробігли судоми,самооборонці ще повністю негигнувшого дядька наказали скинути того в ствол копальні для переконливості наставивши зняті з запобіжника автомати на лишившихся рабів.

Наше становище,мобілізованих ополченців,було трохи кращим,бо нам хоч іноді давали щось поїсти та трохи поспати по черзі між нічними чергуваннями та денними роботами по зведенню укріплень та барикад.Ті мешканці міста які не встигли вшитися з міста в переважній більшості не висовували носи на вулиці,передивляючись новини федеральних каналів, та в інертній бездіяльності чекали розв'язки цієї вистави подумки прощаючись з надіями в світле майбутнє у складі Східної імперії та проклинаючи ненависних укропів,які принесли війну на їхню землю.

Наші ж керманичи засіли за містом на свинофермі у Вані Пєтушкова та заховашись за посиленою охороною озброєною кулематами,гранатометами та навіть маленьким минометом,дистанційно контролювали вирізання та вивіз на брухт старої копальні не бажаючі втрачати ані копійки доки була можливість збагатитись.Керували також і отриманням викупу від родичів заможних чоловіків з Західного мікрорайону,яких немов худобу вимінювали на позашляховики та коштовні цяцьки їхніх жінок якщо не було готівки.Були і такі невдахи чиї рідні вирішували,що доцільніше знайти нового чоловіка та батька аніж втрачати свої матеріальні надбання щоб виміняти якогось бовдура!Ці нещасні катались з розпачем в істериці по бетонній підлозі темниці,повністю втративши колишню пихатість та оманливу гідність з показовою інтелигентністю проклинаючі своїх рідних,місто,регіон,свою країну та мешканців Києва та західних областей в яких вбачали винуватців усіх своїх негараздів,а їхні колись холені та випещені обличчя заростали брудною та нечесаною щетиною в якій вже оселялись вощі.Цивільно ж православні провідники міста розважались тим,що смажили шашлики з Ваніних свиней відкормлених трупами ворогів,попивали якісні алкогольні напої в компанії бойових батюшок Східного патріархату згадуючі благословенні дев'яності та катуючи полонених сектантів(особливо їхнього провідника,що вже ледь дихав і подумки просив у Господа звільнення від цього бренного тіла) та гвалтуючи їхніх дружин та доньок.Потрапили до кола нещасних і деякі необережні панни з Західного мікрорайону,які приїхали викупляти своїх чоловіків,але так впали в око визволителям міста,що не тільки позбавились зайвого майна,а і потрапили в сексуальне рабство в той час коли їхні благовірні завчасно відправились в пекло годувати ненажерливих свиней шашликом з яких смакували тіж таки визволителі городян міста від зайвого майна.Це був їхній зоряний час,це були найщасливіші дні їхнього дуркуватого життя,коли батюшка Варфоломей зміг скинути з себе ненависну рясу разом з православною благочестивістю і міг спокійнісенько собі займатися улюбленими справами такими як вбивати та калічити людей;знущатися над полоненими;гвалтувати беззахисних жінок,які ще не так давно ходили до нього на сповідь де він і накинув на них хтивим оком!Це були п'ятнадцять хвилин слави наших оборонців та визволителів і вони по повній насолоджувались справедливо заслуженим становищем та повною безкарністю!

Як я колись давно спостеріг,усе добре в нашому житті довго не продовжується!Тому для правослано-цивільних оборонців міста грім грянув несподівано,хоч і цілком прогнозовано,бо за останні дні вже один за одним були звільнені міста і селища північної частини краю від 'визволителів',а в місті-герої Слов'янські вже давно господарювали каральні загони 'Правого сектору'та бойовики НацГвардії проводячи каральні операції за допомогою гуманітарки,ковбосою з якою катували 'мирних мешканців'заставляючи її істи!Тож не дивно,що наші керманичи,які добряче перепилися ввечері були застигнуті зненацька коли рано-вранці на свиноферму напали штурмові підрозділи карателів.Знаходячись в центрі міста,захищаючи міську раду невідомо для чого,ми не могли бачити усієї картини боя на свинофермі з якої укропи вирішили розпочати захоплення міста звідкись знаючи,що саме там знаходились самопроголошені керівники міста.За деякий час біля міської ради з'явилися мінівени з бойовими батюшками та Варфоломеєм.Кудрявцев із вірним та тупим побратимом Пєтушковим намагались виїхати до шахтарської столиці через східний виїзд з міста,але потрапили в засідку і за відсутністі достатньої кількості набоїв були невсилі довго опиратися щільному вогневі і дуже швидко були прошиті наче решето кулями бородатих добровольців,які добре знали хто в тій автівці знаходиться.

-Блядь!Підараси!-вискочив з мінівена бойовий батюшка Варфоломей по звичці розмахуючи здоровенними квлаками в повітрі,-пєрєгараділі оба виїзда!Занімаєм абарону!-скомандував він забігаючи всередину будівлі.

Частина бойових служителів Східного патріахату не поспішали приєднуватись до свого ватажка.

-Какова хуя вола єбьотє?!-визирнув з центрального входу червонопикий та розлючений панотець.

-А хулі там прятаться?!-відповів запитанням на запитання один із священослужителів,-В'йобивать нада!

-Какой в'йобивать?!-сходив на лайно батюшка Варфоломей,-Позна уже!В'єзди-виєзди пєрєкрити бєндєравцамі-із горада не вибраться!Всьо -піздєц!Астайотся только прінять бой!

-Єслі хочешь-прінімай!-озвався ще хтось з бойових батюшок,-а ми в'йобуєм!

З цими словами половина присутніх батюшок всілась в один із мінівенів та рушили в бік східного виїзду з Новогорняцького.

-Ну і піздуйтє,підараси!-захлинався слиною та піною панотець,-далбойоби!

Втім,далеко слабодухам не довелось від'їхати:десь за хвилину ми почули вибухи та кулеметну стрілянину,що означало наближення нападників та загибель від'їхавших панотців.

-У-у,підараси!-зачаровано дивився батюшка Варфоломей в бік пролунавших вибухів та стрілів,-Значітся так,-звернувся він до самооборонців,-ми баррікадіруємся внутрі,а ви нє подпускаєтє каратілєй блізко-стаітє насмерть!-звернувся він вже до нас.

-Чем 'стаять'?!-запитав один з новомобілізованих чоловіків натякаючи на майже порожні магазани.

-Ні єбьот!-кинув забираючись батюшка всередину,-прідумай,шо-нібудь!Іскупі віну пєрєд родінай!

Цей чоловік,я і Артем багатозначуще перезирнулись.Самооборонець лишився наглядати за нами,а бойові батюшки за8овались усередині сподіваючись,що ми своїми трупами якимсь дивом не дамо проникнути всередину будівлі міської ради.

Настали хвилини тривожного очікування,на якусь мить запала страшна тривожна тиша яка здалася цілою вічністю,бо час перед смертю завжди страшніше самої смерті.Не чуть було моторів і людських голосів,а коли запавшу тишу прорізало каркання гайвороння то ми почули автоматну чергу зза наших спин видану переляканим горесамооборонцем та відчули як з трьох боків по нам застрочили у відповідь добровольці.

-Не стріляйте!-почувся крик Артема який водночас вдарив прикладом свого АК самооборонця,а в цей час до нас наближались бородаті добровольці.

За мить до цього я відчув наче бджолині укуси спочатку у ліве плече,а потім і у ліву ногу.Я одразу відчув окремішність від усього,що відбувається навколо і розвалившись на спині відчув як з мого плеча та стегна зажурчали тоненьки струмочки гарячої червоної рідини.

"Дідько!-вилаявся схилившийся наді мною доброволець в шоломі часів Другої Світової війни за бородою якого та тактичними окулярами я впізнав колючий погляд Грабовського,-Чого ж ти не крикнув 'свої'?!"з розпачем запитав він накладаючи на мої кінцівки джгут та роблячі ін'єкцію знеболювального.

"Навіть з запобіжника не зняв!"відмітив інший доброволець мимохідь зиркнувши на мій автомат,за сивою бородою якого я впізнав колишнього унсовця,тренера з боксу та колишнього міського голови цього забутого Проведінням містечка Нікітіна.

-Скільки їх всередені?-запитав Нікітін у Артема та нашого товариша,які знімали заряджені набоями ріжки з забитого мить тому прикладом самооборонця та збирались разом із зайдами штурмовати будівлю.

-Четверо!

-Здавайтесь!-крикнув в будівлю колись свого офісу Нікітін,-Вам все одно піздець!

-Сасі хуй,бєндєра йобаний!-почув у відповідь.

-Починаєм!Главаря бажано взяти живим!-віддав наказ колишній міський голова висадивши двері стрілом з великокаліберного обрізу,а водночас з цим хтось стрілив з 'мухи' у вікно міської ради.

Впродовж нетривалої сутички засівших всередені бойових батюшок викурили за лічені хвилини:усіх окрім батюшки Варфоломея пристрелили на місці стрілами в голову з великокаліберної гвинтівки,а провідника усіх православних християн міста Ноогорняцького віддали на суд Лінча повиповзавшим зі схованок мешканцям міста та щвільненим полоненим,які недовго думаючи прив'язали того між двох берез та відправили в пекло навздогін Кудрявцеву та Пєтушкову,які відправились туди трохи раніше,а їхні продирявлені тіла по кількості дирок нагадували тепер швейцарський сир.Також стало відомо,що був знищений і ще один гурт бойових батюшок,які зачаїлися на території старої копальні та які були піймані завдяки робітникам копальні,що останнім часом перетворилися на рабів.Кажуть,ці войовничі слуги Східного патріархату верещали немов поросята та плакали стоячи на колінах перед бородатими добровольцями і просили аби їх не скидали на дно ствола копальн...

Артем разом з третім нашим товаришем приєднався до загону 'Правого сектору',який,як виявилось тілько зформувався як такий в липні того пекельного літа вирішивши власною кров'ю скупити зраду перед країною.Його шлях обірвався взимку під час виконання бойового диверсійного завдання в тилу ворога де зв'язковим у правосеків був Микола Баглай.Артем потрапив в полон до рашистів і помер від тортур незрадивши бойових побратимів і не видавши жодної воєнноєї таємниці та не виказавши свого агента надавши можливість ще якийсь час нашим артилеристам боронити те моторошне летовище...

Шлях Грабовського-Ігнатенка та Нікітіна міг закінчитися ще у серпні того літа коли стався отой котел,але у Головного Керманича були інші плани на їх долі.Вийшовши раненим із оточення,Грабовський,залічивши рани перейшов на службу до підрозділу Збройних Сил,в лавах якого і боронив оте моторошне летовище недалеко від нашої копальні,що стало пекельним символом незламності і на підходах до якого згинуло кілька тисяч безробітних шахтарів,які за продовольчий пайок ладні були піти на кримінальні злочини за що і поплатились життям.Шлях Грабовського обірвався під завалами того останнього бастіону кіборгів,яким був термінал цього летовища,з під уламків якого ще довго долунали голоси та стогони завалених вояків...

Колишній же тренер з боксу,колишній міський голова та діючий доброволець Нікітін,залікувавши поранення отримані під час виходу з першого котла,повернувся на фронт і закінчив свій шлях під час виходу з іншого котла,що стався за деякий час після падіння терміналу на летовищі та загибелі кіборгів.Будучі командиром взводу молодих і не загартованих бійців Нікітін ціною власного життя дав можливість своїм підлеглим вибратись живими з пекла,тихенько підкравшись до минометної батереї ворога за допомогою зв'язки гранат підірвавши боєкомплект,що посіяло паніку і зробило неможливим обстрілювати з минометів дорогу по якій відходили з оточення...

Щож стосується мене...мій шлях обірвався набагато раніше,бо під час транспортування мене до районної лічниці в санітарну машину стрілив з 'мухи' один заховавшийся бойовий батюшка на околиці міста.Під час того часу як мене було поранено,я встиг згадати та передивитись кожну мить свого пришалепкуватого життя звичайного пересічного невдахи яких в нашому програному регіоні проживала переважна більшість.Я згадав своє дитинство,згадав підліткові літа та юність.Згадав як свого часу дозволив обмовити,а згодом і знищити цілу родину Ігнатенків своїм мовчанням,що не завадило старшому синові цієї родини надати мені першу допомогу та дати наказ доставити мене до лічниці;згадав також свою колишню співмешканку та її батька якізникли в мотороших нетрях православного храму та свиноферми,а я продовжував з притаманною мені малодухістю вести своє нікчемне існування роблячи вигляд,що все в моєму недожитті нормально!

Той постріл з гранатомета поклав край моїм спогадам,а я відправився в той світ куди вам,живим,поки що не можна зазирати,а десь на Сході лишилось моє забуте і сіре містечко яке я на цей раз покинув назавжди.

2013-2016

Донецьк-Східний фронт-Київ

-Бердянськ