Історія України в особах: Давньоруська держава [Микола Котляр] (fb2) читать постранично

Науково-популярне видання

Микола Котляр

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ОСОБАХ Давньоруська держава

Від автора

З давніх-давен вчені сперечаються з приводу того, хто саме творить історію: народна маса чи видатні особи. Дискусія триває й досі, більше того, вона дедалі загострюється. Але ці, на перший погляд, важливі й суто наукові суперечки є безплідними й догматичними, бо в самому постулаті «людина (народ) — творець історії» є щось чавунне й неповоротке. Адже життя не вкладається в абстрактні прокрустові схеми, воно в тисячу разів складніше і різноманітніше. Переконаний, що абсолютній більшості читачів байдужі подібні дискусії. Підсвідомо вони стають на бік тих, хто висвітлює переважно роль видатних діячів у історичному процесі, і залюбки читають книжки про діяння осіб, і не лише історичних.

Що й казати, історична особа є частиною народу, який її породив. Але ж той народ слід розуміти не як безлику, сіру й одноманітну масу, а як спільність людей: видатних і яскравих, простих і звичайних. Ось тоді можуть вщухнути суперечки на вічну тему, хто головніший в історії: народ чи особа. Отож, історію творять усі разом: народ і видатні діячі, вихідці в того ж народу. Одні висловлюють волю народних мас, інші діють всупереч їй. Слід визнати роль особи в історії важливою, а в ряді випадків — і вирішальною. Хто знає, коли б і як завершилося формування Давньоруської держави, аби не Володимир Святославич і його реформаторська діяльність. Визначальним був внесок у створення Галицько-Волинського князівства іншої особи — Романа Мстиславича. Воно трималося переважно на його авторитеті й військовій силі, тому по смерті князя розпалося й на сорок років потрапило у вир феодальної роздробленості.

Хто серед нас не зачитувався в дитинстві та юності романами Вальтера Скотта про Річарда Левове Серце й Роб Роя, Александра Дюма про короля Генріха IV і кардинала Рішельє, Семена Скляренка про Святослава і Володимира! Усім людям в історії цікаві найперше люди минулого, їхні діяння та їхнє щоденне життя. Мабуть, цим слід пояснити шалений успіх серед читацької маси навіть художньо слабкої історичної літератури, скажімо, парфюмерно-нудотних французьких романів про Анжеліку...

Ця ж книжка не претендує на закрученість інтриги и захопливість сюжету. В ній немає вигадок, та й немає в них потреби, бо історія та її діячі самі по собі є надзвичайно цікавими. Вона вміщує нариси про видатних осіб давньоруської доби (IX–XIII ст.). Єдиний виняток — полянський князь Кий, що жив наприкінці V — у першій половині VI ст. і започаткував стольний град Давньої Русі. Персонажі є майже виключно князями.

Може постати питання: де ж люди з народу?! Однак вчений-історик залежить повною мірою від джерел. А джерела з історії і Київської, і Галицько-Волинської Русі — це майже виключно літописи — пишуть про сильних світу цього: князів, королів, церковних владик. Лише найбільш могутні та дійові бояри зажили честі потрапити на літописні сторінки.

І все ж таки соціальні рамки персонажів удалося розсунути. Читач дізнається і про вчених-книжників, і про дипломатів, і про полководців. Кілька нарисів присвячено жінкам, що зробили чималий внесок в історію своєї країни й середньовічного світу.

Автор вважатиме своє завдання виконаним, якщо з низки не завжди зв’язаних між собою сюжетно й хронологічно нарисів читач дістане уявлення про Давньоруську державу у всьому розмаїтті її політичного, економічного, культурного та церковного життя.

Київська Русь

Близько тисячі років тому на величезному обширі Східної Європи народилася перша держава східних слов’ян, яку давньоруські книжники називали Руссю, або Руською землею, а сучасні історики — Київською, або Давньою, Руссю. Оспівана в давньоруських билинах і скандінавських сагах, звеличена вітчизняними літописами, описана в західноєвропейських хроніках та візантійських історичних творах, нанесена на карти арабськими й перськими географами, Київська Русь була однією з найбільших і наймогутніших держав середньовічного світу.

Від Білого моря до Чорного, від Карпатських гір до Волги простяглася земля, на якій жили працелюбні й мужні люди. Високого рівня досягла її економіка — землеробство і скотарство, ремесла і промисли, внутрішня й міжнародна торгівля. Вишукані прикраси київських ювелірів не мали рівних у всій Європі, а мед і віск, хутра й шкіра, численні ремісничі вироби вивозилися з Русі до різних країн світу. Руські купці відвідували найголовніші міжнародні торги, часто з’являючись на ринках Константинополя й Палермо, Дамаска і Багдада, Регенсбурга і Праги.

Надзвичайно високим рівнем відзначалася матеріальна й духовна культура древніх русичів. Вони будували розкішні палаци й величні собори, укріплювали свої міста велетенськими земляними валами й високими дубовими стінами з баштами, зводили гарні дерев’яні будинки,