З книги «Розмова перед тишею» [Олесь Григорович Ільченко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (10) »
Олесь Ільченко
З книги «РОЗМОВА ПЕРЕД ТИШЕЮ», 2005
І
ЗЕЛЕНИЙ ЧОВЕН
***
цінувати ніч без сну
блискучий вранішній сюрприз
після невидимої заметілі
смак несподіваних білих шовковиць
у забур’яненому саду
купчасті багряно-сірі хмари
над глибоким волинським лісом
тихий плин парасольок-насінин кульбаби
кольору літньої дрімоти
сріблястого карася удосвіта
цінувати
чекати коханої
чекати човна
життя як передмова
***
назбирати каміння
покласти до кишень
зайти у води ріки як вірджинія
що там на дні
гарні довгі водорості
наїжачені йоржі
чи пришелепуватий клепець
навіть світла досить аби бачити
й думати
сонячна-бо днина
лягти
віддатися течії
розпочинається напрочуд цікава мандрівка
після кількох меандрів
стає цілком зрозуміло
саме так можна потрапити
до океану й обігнути цілий світ
адже еллінський океан як і
еллінський час
течуть довкола всієї землі
а ти
досконале земноводне створіння
можливо лише залишки
повітря в легенях
трохи заважають бути їм
повністю
до кінця
***
зненацька прокидаєшся серед
ночі й
усвідомлюєш що ти
в нью-йорку
згадуєш як
тебе закинуло сюди
навіщо важко сказати
тобто зізнатися
в абсолютно безглуздій
мандрівці
всі мандрівки насправді безглузді
й головна також
коли це усвідомлюєш
стає легше на диво
й продовжуєш
***
він мав рацію
важко зрозуміти чому постійно
кажеш речам прощавайте
і до побачення людям
час від часу мрієш
про мандрівки й іноді таки
подорожуєш але
от дивина
мандрівки завжди виявляються
дешевшими ніж квитки
та й повертаєшся щоразу
крім одного
***
що ж робитимеш в горах цзін-тянь-шань
особливо коли їх
за туманами не бачиш
слухати нічні співи вільшанки
не маючи хисту
просто взяти ціпок і йти
світ за очі
все це було
може найліпше сісти
підібгавши ноги
пити духмяний зелений чай
і усміхатися
***
коли на порох обернуться
останні камені міст
коли місяць зникне у мороку
а відблиски далекого червоного сонця
ледь освітлюватимуть землю
тоді
серед пустель амазонії
чи вічних снігів і голих скель бірми
сидітиме зимовий
опівнічний цвіркун
і виконуватиме меланхолійний вальс
для подруги і нових химерних
мешканців
неймовірного світу
***
існування намагається завдати болю
говорячи про час
який відходить
чим відповісти на цей
нечесний удар
вслуханням у тишу моря ночі чи
безмежжя нічного океану
чистого сну сина або
ритму власного серця
збереженням минулого через
подолання власного я
дуель із життєподібним життям
триватиме допоки не
знайдеться вихід
до за-
не-
чи просто
буття
***
споглядаючи біжучі хмари
на гладіні озера яке
збереглося в кончі-заспі
можна побачити далекі
казкові краї
аравію
сокотру
мадагаскар
й арабську легенду
хитромудрих купців і
відважних мореплавців
велетенську птицю рух
та інші дива
можна помітити навіть
пуголовків і риб на дні
вони укриваються хмарами
можна дивуватися
зеленим і синім бабкам що
ширяють над фольгою води
згадувати власні мандрівки
зиґзаґи й глухі кути і раптом
відновити в пам’яті опис рух
з нотаток марко поло
баченої італійцем на власні очі
***
ах що за вечір
чудовий вечір
вона співає не знаючи фіналу
ми всі співаємо мов цикади
теплими вечорами не уявляючи
наступної пори року
не чекаючи зими
можливо це єдиний
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (10) »
Последние комментарии
17 часов 11 минут назад
17 часов 30 минут назад
17 часов 38 минут назад
17 часов 40 минут назад
17 часов 43 минут назад
18 часов 52 секунд назад