Розколини [Ненсі Г’юстон] (fb2) читать постранично, страница - 2

шкодувала, що не дала моєму татові єврейське ім’я, тож вирішила у наступному поколінні не схибити вдруге, а мама не бачила в цьому проблеми. Мама взагалі дуже примирлива людина, вона воліє, щоб усі мирилися з усіма, до того ж Сол — цілком християнське ймення.

Утім, вплив бабусі на моє життя цим і обмежився, бо, на щастя, живе вона далеко, в Ізраїлі, і я її майже не бачу. Я кажу «на щастя», бо тато не дуже її любить, та водночас вона лякає його, він не наважується перечити їй, тому щоразу, коли вона буває у нас, атмосфера стає напруженою, і маму це дуже засмучує. Варто бабусі Седі показати спину, як тато вмить набирається відваги і починає затято її критикувати — еге ж, вона ж бо любить роздавати накази та втручатися в те, що її не стосується! А якось він навіть заявив, ніби в тому, що Арон, його коханий татусь, драматург-невдаха, помер так рано, у сорок дев’ять років, винна саме вона; мама тоді сказала, що це абсурд, Арона вбили цигарки і аж ніяк не дружина, але тато відказав, що всім відомий зв’язок між раком і прихованим гнівом, — мені насправді не ясно, що саме він мав на увазі.

Коли татові було стільки, скільки зараз мені, він жив у Ізраїлі і так любив місто Хайфу, що з усіх можливих місцин, де можна було оселитись у Сполучених Штатах, обрав Каліфорнію, бо евкаліпти, пальми, апельсинові дерева й квітучі кущі нагадували йому старі добрі часи. Саме з Ізраїлю тягнеться його нелюбов до арабів, адже тоді він сохнув за арабською дівчинкою, та що там сталось, я не знаю, бо щоразу, як він заводить про це мову, замикається у собі і стає неговірким; навіть для мами це загадкова давня історія кохання.

Бабуся Седі — інвалід. А ще вона ортодоксальна єврейка, на відміну від решти членів родини. Бабуся носить перуку, бо лише чоловік може бачити волосся ортодоксальної єврейки, адже інакше жінка може привабити інших чоловіків і виникне бажання любощів поза священними узами шлюбу. Враховуючи те, що вона вдова і пересувається в інвалідному візку, я сумніваюся, що хтось захоче кохатися з нею, і все ж вона вперто не бажає знімати перуку. Якийсь рабин у Флориді наказав ортодоксальним єврейкам не носити перуки з волосся індусів, бо, мовляв, в Індії поклоняються богам, у яких шість рук і слоняча голова, тому ­індус­ки — нечисті, і скверна переходить на єврейок, які носять перуки з їхнього волосся; тож цей рабин велів їм негайно купувати нові синтетичні перуки, — однак бабуся вважає, що він перегнув палицю.

Візок — це через аварію багато років тому, та він не заважає бабусі подорожувати. Країн вона бачила більше, ніж усі інші члени нашої родини разом. Її лекції популярні в усьому світі, а її мати, Ерра, Ей.Дж.М., тобто моя прабабуся, — відома співачка, а мій тато скоро вкриє себе славою у війні в Іраку, а я сам оберу, в чому маю набути слави, втім, з цим проблем не буде, бо у нашій родині слава переходить у спадок.

На відміну від тата, чия мати завжди викладала в усіх поспіль університетах, мені пощастило з мамою, яка сама вирішила вести домашнє господарство, а не тому, що за старих часів так судилося всім жінкам. Її звали Тесс, та я кликав її мамою. Ясно, всі діти називають мам мамами, та часом, коли гуляєш у парку й гукнеш «Мамо!», моя мама обертається і бачить мене — гадаю, це щось неймовірне. «Це ж як дзвінок мобільного телефону, — пояснює мама. — Якщо у когось така сама мелодія, як у тебе, підстрибуєш і тільки потім розумієш: таж ні, це не мені дзвонять».

Ні, це не схоже на мобільний телефон. Мій голос — це МІЙ ГОЛОС. Я — унікальний.

У дитячому садку я хизуюся своїм умінням читати, адже мама навчила мене, коли я ще був у колисці. Сотні разів я чув розповідь про те, як вона підходила до мене, коли я лежав у ліжечку з високими бильцями, показувала мені карточки, вголос читаючи написані на них слова — тричі на день по двадцять хвилин практично від дня мого наро­дження; так я навчився водночас читати і розмовляти, тож я навіть пригадати не можу той час, коли я не вмів читати. І всіх дивує мій словниковий запас.

По буднях тата немає з ранку до вечора, бо він понад дві години дістається до Санта-Клари, де має дуже відповідальну роботу: програмує комп’ютери. Зарплатня у нього висока, завдяки чому у нас два автомобілі: «Машин у нас більше, ніж дітей!» — часто жартують вони, адже мама походить з родини, де дітей було шестеро, а машина — одна! Сім’я у неї була католицька, а це означає, що бабуся не мала права голосу, тому продовжувала народжувати, поки вони не опинились у справжній халепі, тоді її попросили припинити. Що ж до батька, то він отримав єврейське виховання, і коли вони з мамою покохали одне одного, то вирішили, що не буде ні вашим, ні нашим, і обрали протестантизм, що дозволило їм самим вирішувати, скільки народжувати дітей. Грубо кажучи, дружина ковтає пігулку, і тоді чоловік може кохатися з нею, скільки захоче, не утворюючи дитинку в її животі, — саме так я став єдиною дитиною у сім’ї. Якось мамі закортіло ще одну дитину, але тато сказав, що дозволити собі таке вони зможуть